шо нового

Оксана ЗАБУЖКО (м.Київ)

ЦIНА ВIННI-ПУХА

Коли мені сповнилося чотири роки, в моєму житті сталася подія, яку тепер не гріх назвати й доленосною. Мені подарували книжку (товсту! — значить, вистачить надовго), на обкладинці якої пухнатий жовтий ведмедик, сп’явшись на стільця, цікавим оком зазирав у прочинені дверцята буфета. Поруч великими літерами стояло: «Вінні¬Пух». А трохи вище, меншими — «А. Мілн»: перший автор, якого я запам’ятала на ймення (в цьому­бо віці книжки ще сприймаються анонімно, як фольклор: не «хто написав», а «про що»). Того дядечка, котрий написав про Вінні¬Пуха, я негайно виокремила з безособової юрби книгописців і навіть наділила уявною біографією: мусив жити в Києві (що герої його книжки до зоопарку чомусь ходять у Лондоні, мене ніскілечки не бентежило) і, звичайно ж, писати продовження ведмедикових пригод: адже було б до сліз несправедливо назавжди залишити Вінні¬Пуха самого на останній сторінці, в Зачарованому Місці, звідки Крістофер Робін відходить, відходить безповоротно, і нема на те ради:
« — Пуше!
— Що таке? — спитав Пух.
— Коли я буду… Коли… Пуше!
— Що, Крістофере Робіне?..
— Пуше, пообіцяй, що ти мене ніколи¬ніколи не забудеш. Ну, навіть коли мені буде сто років!

Читать дальше...
14:12/01.10.2007 автор: Оксана ЗАБУЖКО (м.Київ)

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode