шо нового

поезія

Вірші

* * *
пісок і літо дощі та райдуги
цілунки легко стають укусами
наскрізний струм у потоках патоки...
твоя порядність така спокуслива

не я ловлю тополині пестощі
не я життя вимірюю курсами
(чужі конспекти і зайві ревнощі)
твоя порядність така спокуслива

твоя відсутність така заплутана
твої приходи такі наповнені
ти недочута ти переслухана
ти божевільна ти некерована

Читать дальше...
10:55/01.03.2010 автор: Дмитро Лазуткiн (м.Київ)

Починається темне горище

*  *  *  *
поміж хламу Бог знає яких часів
головою — у бляху — нема куди вище
павутинням засновані губи — мовчанням слів
починається темне горище

за плечима гойдаються сходи які пробіг
поверхи що один від одного були світліші
ось тепер темнота важка і нікого немає всіх
і нікому не доведи цієї такої тиші

це у вічному пошуку — вище і вище — мети
це в безжалісному проминанні вітражів і поверхів княжих
ти приходиш нарешті: залізні двері і ти
а далі як скаже хлам і як свічка скаже

як скаже розбите об чорні крокви плече
як скаже мотузка що на бантині свище…
вже немає у свічці воску і пальці пече
ти прийшов ти стоїш
                                      і ти заклинаєш пальці: гори ще…

Читать дальше...
17:01/01.05.2009 автор: Тарас Федюк (Київ — Одеса)

Напiв’янгол, напiвкентавр…

* * *
ніч, а отже і ти десь не спиш
в пустопорожньому цьому місті.
я видалила електронні листи,
я — напів’янгол, напівкентавр.
дерева вже вирушили на пости,
там, за вікном, ворушиться листя,
людина, вийшовши на пустир,
стає значущою, як пентакль.

все можна виміряти в цигарках.
у псів приблудних вологі очі,
і я підбираю спідниці низ,
щоб не вмочити в пам’ять поділ.
зелений місяць, зелений паркан,
тим часом до іншого краю ночі
лишилось вже кілька хвилин, а ми
ні в чому іще не зізнались собі.

і руки сидять на плечах, як птахи
німі — ще не вміють співати по тілу,
а під язиком ховається слово
тупе й небезпечне, як рецидивіст,
готовий сяйнути ножичком. Сонце,
страшне і велике, як крововилив,
дереться пожежними сходами вгору,
щоб місяць за ноги стягнути вниз.

він (місяць) вже висів давно на трубі.
мій рот відмовлявся артикулювати
слова про болюче й належне, але
обручики дима так справно низав.
самими плечима всміхаюсь тобі.
цілую усе, що не можу пізнати,
цілую усе, що хоч трохи балет,
навіть якщо це насправді — базар.

дерева танцюють повільний фокстрот
і тіпає тілом повішений місяць.
людина, вийшовши на пустир,
стає порожньою, як стріла.
сидіти до ночі в якомусь бістро
і похапцем — так, щоб ніхто не помітив —
своєю долонею провести
по пальцях твоїх на краєчку стола.

Читать дальше...
17:01/01.03.2009 автор: Ірина Шувалова (м.Київ)

Бакалавр вулиць

ЕМОЗЕМЛЯ

А скоро Помпея згорить. Впадуть на моря терикони —
Роздавиться хліб на бруківці, розсиплються очі на друзки.
Не вір, що Господь їх спасе… Прогризені міллю ікони,
Могили обабіч доріг. В секс¬шопах парфуми й мотузки.

В заводів недуга руїн — скелетами гріються боки.
Себе консервують бомжі, у джипах старіють тибети…
На славу творцю катастроф зриваються дамби потоком,
Стара наша емоземля чекає, поки сам себе ти…

Читать дальше...

Гриби Донбасу

Гриби Донбасу
 
Донбас навесні тоне в тумані, і сонце ховається за сопками.
Тому треба знати місця,
треба знати з ким домовлятися.

Це був робітник колишнього насосного цеху,
мужик, потріпаний алкоголізмом.
- Ми, - сказав при знайомстві, - робітники насосного цеху,
завжди вважались елітою пролетаріату, ага, елітою.
Свого часу, коли все полетіло к єбєням, багато хто
опустив руки. Лише не працівники
насосного цеху, лише не ми.
Ми тоді зібрали незалежні профспілки гірників,
захопили три корпуси колишнього комбінату
і почали вирощувати там гриби.

Читать дальше...
14:12/01.09.2007 автор: Сергій Жадан (м.Харків)

реклама




наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode