шо нового

проза

Звездное небо внутри

Ты спишь. И видишь себя во сне птицей, которая рождена для полета, как человек для счастья. Но тебя насильственно изымают из воздушной среды и сажают в клетку. А клетку замуровывают в толстой — в двадцать пять кирпичей — тюремной стене, за которой томятся рожденные для счастья, которые тебе не родня.
Ты в ужасе просыпаешься. И действительно — вокруг мрак аспидный, который безуспешно пытается расстрелять пулемет твоего бешено колотящегося сердца! Но вдруг ты замечаешь небольшой фрагмент прекрасного голубого неба с легкими облаками, которые надышали ангелы. Ты вскакиваешь и бросаешься — как это делают футбольные вратари — в это прекрасное полуденное небо, каким­то чудом оказавшееся в твоей комнате ночью. Бросаешься не раздумывая в этот небольшой фрагмент окна.

Читать дальше...
19:23/30.06.2011 автор: Владимир Тучков (г.Москва)

Захар Прилепин: "В плену не был, рабами не торговал..."

Давно хотелось с ним побеседовать. Останавливало одно – опасение скатиться на общие темы, повторить уже десятки раз сказанное другими. Он дал уже столько интервью, что из них, наверное, можно составить солидный том, а то и двухтомник.

Читать дальше...
18:58/26.05.2011

Венеціянський лев: Про Iосіфа Бродського

Василь Махно (м. Нью-Йорк)

Почну з того, що холодною весною 2008 року, сидячи на веранді італійського ресторану в мангетенському районі Литтл Італі з Евою Гоффман, ми розмовляли про усякі дрібниці.
Ева попивала джин із тоніком, а я — пиво, Ева — колишня редакторка «Нью-Йорк Таймсу», письменниця та есеїстка, що 13-літньою дівчинкою виїхала з родиною з Кракова до Ванкувера, переклавши виїзд на власні відчуття життя у новій мові. І як виявилось: частково пов’язана із Тернопільщиною.
Зовсім випадково мова зайшла про Іосіфа Бродського, випадково чи ні, але ми перекинулись кількома словами про поета, котрий, до речі, мешкав неподалік в будинку на 44 Morton Street. Неподалік — це, звичайно, метафора, хоч не така вже гіперболізована, бо Литтл Італі сусідить з Сого, яке, своєю чергою, сусідить із Гринич Віллідж, а це, справді, кілька кварталів.
Ева, поміж іншим, згадала недавній випадок зі своїми студентами із Гантер Каледжу, в якому вона викладає як запрошений професор: до одного заняття вона роздала тексти, котрі, на її переконнаня, мали б найкраще ілюструвати тему пам’яті. З-поміж інших, було й одне есе Бродського «Півтора кімнати», написане свого часу англійською, і на превелике Евине здивування якась частина із її студентів про Іосіфа Бродського нічого не чула. Після цього ми ще скрушно поговорили щось, на зразок, про час і пам’ять. Офіціянт приніс рахунок. І, розпрощавшись, ми пішли хто куди. Цілковито нью-йоркське завершення зустрічей: розчинитися, наче цукор у каві.

Читать дальше...
21:10/02.03.2011 автор: Василь Махно (м.Нью-Йорк)

Новый рассказ Андрея Бычкова

МАШИНА ДЖЕРРИ
1.
В лоб, конечно же…
Голова дергается в яркой тьме, бутончик крови, связи теряют связи, путь начинает свинец. Мозг, обрадованный, пораженный, невинный, необратимость – Хиросима тоски его, радостная скорбь...

Читать дальше...
23:10/09.01.2011

Котлетки

Гринёв принес котлетки и видеокамеру.
Блюдо он достал из большой спортивной сумки сразу, у порога. Передал Кате, улыбнулся: «Тут вот я котлетки принес. Сам делал». Пока расшнуровывал ботинки, слышал из зала Катин голос: «Смотрите, что Витя принес. Котлетки! Сам делал!» Гости сыпали междометиями и шутками на кулинарные темы.
— Витя, но у меня же рыба. Их погреть? — спросила Катя, когда Гринёв вошел в столовую.
— Да ты поставь их прямо так, будет закуска. Я нашел интересный рецепт, хочу, чтобы все попробовали.
— Кулинар!
Гринёв поздоровался с гостями. Аня с трехмесячной Люсей на руках была центром женского внимания. Митя и Леша обсуждали перспективы развития трехмерного телевидения. Ренат сидел за роялем и играл что­то быстрое, то и дело спотыкаясь. Все пили — кто пиво, кто вино. Витя нарочно опоздал — он знал, что Катя никогда не подаст горячее, пока не явятся все гости, и как только его котлетки оказались на столе, на них сейчас же нашлись желающие.
— Ты чё это котлеты припер? — спросил грубый Ренат, оставив в покое рояль, и схватил самую большую.
— Да нашел вот хороший рецепт.

Читать дальше...
14:12/01.01.2011 автор: Сергей Грингауз (г.Сиэтл)

Блукаюча пiсня

Дитиною мені снився сон, ніби я перебуваю в безконечній сірій порожнечі і поволі зменшуюсь, щоб нарешті зникнути. Здавалось, вся свідомість перетворюється на звуки, звуки — на мелодію, настільки нелюдську й сумну, що витримати її неможливо. Потім я читала, ніби подібні сни пов’язані з родовою травмою і сняться багатьом людям. Сірість, зменшення, страх. Крик при пробудженні. Як крик при народженні. Щоразу прокидаючись, ми не впізнаємо в першу мить той світ, який нас оточував учора. При пологах страждає не лише мати, а й дитя, чия душа змушена відтепер маліти й пристосовуватись до земного життя.

Читать дальше...
14:12/01.01.2011 автор: Галина Пагутяк (м.Львiв)

"Активация слова"

Напоминаем, что до 15-го февраля 2011 года можно подать свои тексты для участия в конкурсе "Активация слова", который объявил украинский журнал "РАДУГА" для молодых и не очень писателей. Подробнее...

Читать дальше...
05:11/27.12.2010

Штоп

Вечером Франц-Фердинанд упал с крыши и разбился. Он часто забирался куда-нибудь, падал и ломал то ноги, то руки, а то и ребра. Старик — соседи дали ему кличку Штоп — считал, что внук поступает правильно: если родился с крыльями, то нужно летать. После таких попыток Франц-Фердинанд ходил в гипсе, а потом все повторялось: он залезал на крышу типографии или на высокое дерево, прыгал, падал и орал.

Читать дальше...
18:59/01.11.2010 автор: Юрий Буйда (г. Москва)

Bitches Get Everything (фрагменти з роману)

— Знаєте шо, — сказав якось Дафліш нам зі Стоґнєвіч, коли вона вже остаточно покинула свою рибу-сонце заради компанії «двох київських падонків».
— Ну і шо?
— Якби була тоді зима і ми би в горах заблудилися, можна було би захавати Ясю. Її надовго би стало.
— Ага, ги-ги-ги, — Стоґнєвіч гигоче, наразі спохоплюється: — Фу, які ви…
— Нє, стопудово стало би надовго, — розмірковую я, — а те, що не доїли, продали би в Яремчі на базарі. Прикинь — заходять люди у м’ясний павільйон, а там на блясі, гігієнічно прикриті марлею від мух, лежать дві пухлі Ясині литки…
Думаю, з того базікання й почалася справжня дружба між нами.

Читать дальше...
20:18/01.03.2011 автор: Ірена Карпа

Бесконечная шутка (отрывки из романа )

ГОД GLAD*

Я сижу в кабинете, окруженный головами и телами. Моя поза намеренно копирует форму стула. Холодная комната в здании администрации университета, с деревянными стенами, картиной Ремингтона и двойными окнами, защищающими от ноябрьской жары, отгороженная от звуков извне приемной, где Дядя Чарльз, мистер деЛинт и я только что дожидались аудиенции.
Я здесь.
Три лица материализуются над летними спортивными куртками и полувиндзорами, на той стороне полированного соснового стола, сверкающего пойманным светом аризонского полдня. Это три декана: Приемной Комиссии, Академического Отделения и Отделения Спорта. Я не знаю, кто из них кто.
Надеюсь, я выгляжу нейтрально, возможно даже приятно, хотя меня и тренировали стремиться к нейтральности и не пытаться изобразить то, что могло бы показаться мне приятной миной или улыбкой.

Читать дальше...
16:25/01.03.2011 автор: Дэвид Фостер Уоллес

Блєск i нiщєта Пiдарасiв

Дійові особи:
Василь: активний підарас­нєформал
Петро: пасівний підарас­нєформал, полюбовник і друг Василя
Микита: людожер­ідеаліст
Марат і Глєб: мандавошкі, які кусають Микиту за яйця. Постійно перебувають на вищезгаданому місці
Патрікєевна: дружина Микити, манірна руда блядюга з елементами декадансу
Миша, Гриша: діти Микити і Патрікєєвни, індивідуально невизначені, брудні і нахабні створіння, які хочуть колотись і нюхати клєй
Позитивна Енергія: непомітна і миршава хуна, яка іноді сидить на Василі
Заїбуня: страшна зубаста діаспорська потвора, що проповідує політкоректні цінності міддлкласу, хоча насправді хоче їбатися і гратися у паровозіка
Головні редактори конкуруючих між собою журналів «Гом» і «Бздюч»: бридкі кретини, продукти постсовкового снобізму
Телеоператори, стілісти, візажисти, іміджмейкери і проча наволоч

Читать дальше...

Сергей Саканский: Cтопом из Севастополя

На сей раз мы вошли в Ялту из Севастополя — пьяные в жопу, естественно. Вход был сделан автобусом, по Южнобережному шоссе, и оказались мы с Серегой на автовокзале...

Читать дальше...
11:05/21.01.2011

Тавромахия (отрывок из нового романа)

глава первая. другие барабаны

«Если человек шагает не в ногу со своими спутниками, это, может быть, потому, что он слышит другой барабан»
Генри Дэвид Торо

* * * * *
Когда они пришли за мной, все произошло как в фильме братьев Люмьер — быстро, плоско, непредсказуемо, в чёрно-белом мерцании. Паровоз летел мне прямо в лицо, потом брал чуть правее, обдавая горячим паром, я кашлял и задыхался, будто наглотавшись угольной пыли, а статисты в чёрной униформе прохаживались по квартире перонными носильщиками. Я ждал их уже больше недели, я ни о чем другом думать не мог, я извёл все свои запасы травы, и вот они пришли.

Читать дальше...
20:37/01.09.2010 автор: Лена Элтанг (г. Вильнюс)

Африка, сни

— Сенсей ні рей, — прокричав семпай, ми вклонились вчителю і пішли в роздягальню. Чорне каратегі майстра простяглось на підлозі посеред вбогої кімнати, воно було схоже на велетенську чорну троянду з гербарію сентиментального велетня¬людожера, і воно пахло тигром. Сам майстер Амбвру Тва Джонс щойно вийшов з душу, його тіло, кольору темного дерева, тіло чорної пантери, яка займалася бодібілдінгом, стирчало з білого рушника, недбало пов’язаного на стегнах, як букет із вази. Семпай Вадім Алєксєіч відкрив пляшку горілки і пригостив вчителя. Майстер скосив на нього чорне око, як скажений кінь. Ми засміялися.

Читать дальше...

Горiховий гербарiй тети Амалiї (уривок iз нового роману)

У своїх щоденниках тета Амалія записувала різне. Перший такий зошит вона завела ще у часи свого дівоцтва, бо тоді кожна дівчина з порядної родини мала альбом і потаємний щоденник. Але теті Амалії не хотілося писати різні дурниці у перев’язаному рожевими стрічками грубому фоліанті із напарфумленими сторінками. Вона з дитинства не була ані сентиментальною, ані екзальтовано-романтичною і навіть не комплексувала з цього приводу, хоча такі риси і суперечили тодішнім уявленням про ідеальну дівочу вдачу.

Читать дальше...
00:31/01.07.2010 автор: Наталка Сняданко (м.Львiв)

В ПОИСКАХ ТЬМЫ (отрывок из романа)

«Что ми шумить,
что ми звонить далече
рано пред зорями?»

Слово о полку Игореве


ЧАСТЬ ПЕРВАЯ

1.
Уже все, кто могли, уехали. Кто мог, уплыл. Некоторые улетели. Стало чисто, светло. Глухонемая Нюра по¬прежнему ходила на колодец с ведром. Цементный завод, стоящий в двух километрах от деревни, дымил по¬прежнему. И если ветер дул с его стороны, серая цементная пыль покрывала собой листья, цветы и траву.
Вальдемар тоже хотел уехать, но так и не уехал. Почему не уехал, одному Богу известно.
Стриг ногти, стриг волосы. Глянет, бывало, в зеркало на свое лицо и поразится: «Как же я уже далеко». А был он и в самом деле уже далеко. «В Москву? Да нет же никакой Москвы. Нет и не было».

Читать дальше...
00:31/01.07.2010 автор: Андрей Бычков (г.Москва)

З майбутньої книжки «Лексикон інтимних місць»

БУХАРЕСТ, 2003

На відміну від сусіднього Будапешту, до Бухаресту я взагалі не мав жодного стосунку, якщо відкинути реґулярне слухання (а точніше, вслухання до) румунського радіо на середніх хвилях у 14–15-річному віці. Але навіть і воно тривало недовго, бо я знайшов для себе Варшаву на довгих. Не можу сказати, що в бік Бухаресту мене якось тягнуло – зовсім ні. Найбільше в ньому приваблювати могла хіба що назва – щось наче «Бухара», але довше і красивіше. До речі, я вельми жалкую з того приводу, що в цій книжці немає Бухари.

Читать дальше...
10:58/01.05.2010 автор: Юрий Андрухович (м.Київ)

Скунскамера (фрагменты из романа)

Автобусная экскурсия.

- Андрюша? Это - что? – мама трясла перед моим носом школьным дневником. Страницы плавно взлетали и опускались. Вверх – вниз. «Как крылья у птицы,  - зачем-то подумал я, - у которой нет ни головы, ни хвоста».
Это – мой дневник.
Дневник!.. Слово страшное. Особенно если тебе восемь лет, ты учишься во втором классе английской школы, и ты далеко не отличник.

Читать дальше...

Леопардi

1.
Який закуток Львова найбільш любите ви? Васильович і Коваль найбільш любили той сквер на пагорбі, до якого виводить вулиця Хорватська. Там стоїть дещо затертий пам’ятник Теофілу Вішньовському, учаснику повстання поляків проти австрійської влади. Теофіла начебто здали властям українці, а потім саме на цьому місці стратили австріяки, але чомусь усе-таки дозволили полякам поставити 1895 року йому стриманого монумента. Трохи заплутана історія. Проте Васильович і Коваль абсолютно спокійно й просто сідали недалечко в глибині за Теофілом та бухали мало не щодня.
Стовбури дерев були продовженням вертикальних рисочок біля вікон будинків, а листя нагорі відбивалося в облізлих віночках, карнизах і порожніх віконцях горищ. Друзі пили повільно, а сміялись гучно і хрипко.

Читать дальше...
10:56/01.03.2010 автор: Олег Коцарєв (м.Харкiв)

Трансляцiя

Куропат Куропатович Куропаткін рвучко прочинив металічні двері під’їзду. Зачекав хвильку, щоб призвичаїтись до пітьми. Ступив кілька сходинок униз і опинився перед аварійними дверима підвалу, в кількох місцях розпачливо полатаними тирсоплитою. Куропаткін тричі постукав.
— Хто там гримить, аж дрож пронимає народи? — почулося за дверима.
— Дух, що тіло пре, — бадьоро проказав пароль Куропат.
У сирому підвалі вся боївка чекала на свого очільника. У світлі голої лампочки, що звисала зі стелі, Куропат піднесено оглянув своїх бойовиків. Братове сиділи понуро, оточивши тумбочку з банкою кабачкової ікри та окрайцем хліба. Вася Кінчай-Сухий перебирав крізь драну кишеню штанів свої важкі тестикули. Коля Сарай-Воруй метушливо обмацував поглядом одяг Куропатовича, ніби вишукував доступні для його спритних пальців закапелки. Плечистий Му Діло голосно курив. Пе Дрило сірником длубався в зубах і одночасно поривався щось сказати.

Читать дальше...
14:45/03.01.2010 автор: Тарас Антипович (м. Київ)

Текст на вагiтнiсть. Уривки з роману

Маленька пульсуюча синя судинка її ноги, незасмагла шкіра, волосинки, які вже почали відростати, зголені, мабуть, минулого тижня. Часто вистрибувала з ванної, поголивши одну ногу, змивала мило зі спини, шампунь з волосся — бо треба на семінар — ну, а другу (я потім її, іншим разом) не встигла. Не встигала багато, але була гарна, не западали в око вади, і вчилася добре. Постійно хлюпалася із книжкою у ванній, зачитувалась і забувала про час. Пригадую ще, як мама її сварила за те, що сторінки мокнуть, а книги ж бібліотечні. Ну і, звичайно, піна, в яку вона до мене застрибнула. Жилка, яка проступала блакиттю крізь молочно-прозору тканину плоті. Шкіра — ніби пелюстка квітки. Так думалося при ній.

Читать дальше...
18:25/01.12.2009 автор: Альбiна Позднякова (м.Львiв)

Зосина Воля (уривок з нового роману)

Мармурі виповнилось дванадцять років, коли татова помилка загасила сонце на чиновницькому небосхилі їхньої родини. Тоді тато мав казати доповідь на високій нараді, у присутності Президента і міністрів. У тій доповіді був один підступний абзац. Себто, не просто абзац, а повний абзац. Ось такий: «Ресурсною специфікою грунтового покриву району є те, що тут зустрічаються три типи грунтів: опідзолені чорноземи, сірі опідзолені грунти та глибокі малогумусні чорноземи».

Читать дальше...

Чёрная обезьяна (фрагмент из нового романа)

Моего водителя зовут Геннадий Палыч, пепельно¬седой, похотливый, к своему полтиннику вполне себе в норме мужик.
Двадцать пять лет он проработал у одного полукриминала по кличке Шлем. Пятнадцать лет назад Шлем неожиданно избрался мэром подмосковного города.
— Ох, сколько теперь одна моя подпись стоит, — сказал Шлем, узнав итоги голосования.
Через три дня в Кремле всполошились и Шлема посадили. Три года Палыч возил посылки Шлему сначала в тюрьму, потом на зону, потом на поселение.

Читать дальше...

Зi збiрки «Нариси бурси. Alma mater»

На плацу
Нє, ну чим насправді той плац відрізняється від майдану? Чи від площі? Майдан Пігаль. Червоний плац. Хіба гірше звучить?
Про Червону площу — так взагалі. Викапаний плац і є. Бо що то є «плац»? Площа для військових парадів і стройових занять? Мабуть, на жодній площі світу не відбулося більше парадів, ніж на Червоній, бо в наших північних братів завжди було заведено влаштовувати військовий парад за щонайменшого свята. З піснями, танками, артилерією — як годиться. А стройовою підготовкою там цілодобово займаються і по буднях. Спеціальні кремлівські курсанти з багнетами на карабінах щопівгодини карбують кроки до мавзолею та вічного вогню, задираючи ноги ледь не вище кашкетів.

Читать дальше...
17:01/01.10.2009

Рибки-гуппi

Поля працювала на гімно­заводі. Туди зтікалося гімно з усього міста і ще з 12 населених пунктів. Їй щоранку видавали гумові чоботи і рукавиці, білий халат з капюшоном. Але головним аксесуаром був респіратор. Полі він не дуже подобався, бо в неї була дуже гарна родима пляма над верхньою губою. Така пляма, як у Мерилін Монро. Перші тижні Поля працювала, приклавши до обличчя прозорий пакет. Бо зовсім без нічого важко дихати. Через деякий час пакет довелося таки замінити на респіратор.

Читать дальше...
17:01/01.09.2009 автор: Марiам Агамян (м.Київ)

Двадцять хвилин

Дощ не припиняється вже кілька днів. Пострілів давно не чути. Тут так холодно, і їсти нема чого. Вибух зруйнував не лише вікна, але й стіни. Від протягу ворушаться шматки обгорілих тканин. Інколи гавкають собаки, коли женуться за кішкою або за мною, коли я намагаюся вийти на вулицю. Тому я вже кілька днів сиджу тут, відколи почався дощ. Я вже кілька тижнів не бачила людей. Мені це не подобається, маю якесь недобре передчуття. Та й собак щось поменшало. Здається, в мене температура. Я все частіше втрачаю свідомість. Марно сподіватися на порятунок. Ніхто не прийде. А якщо і прийде, то буде пізно: я помру від голоду або лихоманки.

Читать дальше...
17:01/01.09.2009 автор: Тетяна Сидоренко (м.Київ)

Отель-мир (отрывок)

А дело было так; начну с конца. Я упала, когда разгоралась весна; на деревьях зеленела листва. А сейчас разгар зимы (листья давным¬давно опали), и вот наступила моя последняя ночь; сегодня больше всего на свете я хочу пройтись по тротуару с камешком в ботинке. Хочу прогуляться тут перед отелем, чувствуя, как он перекатывается в ботинке, впиваясь тут и там в ступню, и эта боль скорее в кайф — словно расчесываешь болячку. Представьте: у вас болячка. Представьте: нога, тротуар под ногой, камешек, который под весом тела вдавливается глубоко в кожу ступни, в косточку большого пальца, или других пальцев, во внутренний изгиб стопы, в пятку или маленький бугорок мышц, благодаря которому человек держится прямо, сохраняет равновесие и передвигается по неподвижно твердой земной поверхности, от которой захватывает дух.

Читать дальше...
17:01/01.09.2009 автор: Али Смит (Великобритания)

A.D. (отрывок из романа)

Канцона 1
Я жил когда-то, а теперь — мертвец

Каждый год, в канун католического Рождества, происходит одно и то же. Почтенные дамы, приходя на работу в офис, первым делом открывают метеорологические сайты и внимательно изучают прогноз погоды на ближайшие дни. В их грузных телах, глубоко под археологическими пластами жира и одрябшей от сидячей работы мышечной ткани, беснуются маленькие девочки в шёлковых бантах и легкомысленных школьных фартучках, которые верят в чудо и ждут волшебства. Они закрывают глаза и видят ослепительно белые сугробы вдоль свежепротоптанных тропинок, деревья в роскошных шубах и морозные узоры на стекле. Им снова чудится запах мандаринов и хвои, шелест фольги, в которую завёрнуты долгожданные подарки, вкус настоящего шоколада и терпкие искры шампанского на немеющем от блаженства и страха языке.

Читать дальше...

ОЧИЩЕНИЕ (отрывок)

Из замочной скважины падал свет. Зара проснулась на матрасе, рядом с дверью. Ноги касались дверной рамы. Из воспаленного уха сочился гной, она почувствовала его запах и нащупала на полу бутылку пива. Горлышко бутылки было липким, пиво сделало ее сухое горло таким же липким и гладким. По ту сторону двери сидели Паша и Лаврентий. Пожелтевшие от никотина отставшие обои колебались в такт холодному дыханию Паши, но в этом не было ничего тревожного. Или было? Зара прислушалась. Голоса мужчин доносились сквозь тонкую стену, им, чувствовалось, было комфортно. Будут ли они сегодня в достаточно хорошем настроении и разрешат ли ей пойти в душ? Их хорошее настроение может в любую минуту смениться на прямо противоположное, ей надо лишь постараться как можно лучше угодить клиентам. Скоро, должно быть, придет первый, иначе они бы не сидели здесь наготове. Еще минутку она полежит, а потом надо привести себя в порядок, чтобы Паша не придирался. Лаврентий никогда не придирался, он лишь действовал, оставляя привилегию для ругани Паше. Зара потыкала проглядывающее из¬под отставшей краски плинтуса дерево. Оно было таким мягким, что палец утопал. Был ли пол под матрасом деревянным или цементным? Матрас был синтетическим, а что под ним? Если дерево, то оно может подвести в любой момент. И Зара вместе с ним провалится, исчезнет навсегда в развалинах, что было бы замечательно. Она слышала, как Лаврентий вырезал своей финкой что­то из дерева. Он всегда, сидя на вахте, тесал, резал, строгал. Изготовлял всевозможные предметы, в том числе тренировочные приспособления для девушек.

Читать дальше...
17:01/01.07.2009 автор: Софи Оксанен (Финляндия)

Я СДЕЛАН ИЗ МЯСА: Смерть как искусство, искусство как смерть

Я пишу это в Соединенных Штатах Америки, нация которых — самая толстая на планете, если кто не в курсе. Наблюдая за окружающими меня жирными тушами и задницами, я иногда задавался вопросом, как же это мне удалось не угодить на подобный мясной крюк общей судьбы. В смысле, я был обычным американским пареньком по большинству критериев. Рос на юге, где все, включая овощи, должно быть обязательно прожарено на животном жире, питался в «МакДональдсах» по нескольку раз в неделю, никогда не отжимался, часто пасовал школьный спортзал, чтобы принять допинг или покурить сигарет. И тем не менее оставался в легкой весовой категории.
Некоторое время я не ел мяса. Я стал вегетарианцем по большому счету для того, чтобы достать родителей. Долго это не продлилось. Попытки устоять перед магическим очарованием мертвой животной плоти были тщетны, и вскоре я начал поедать ее вновь.

Читать дальше...

реклама




наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode