шо нового

В обіймах Українки
15:18/27.05.2011

II Міжнародний фестиваль короткометражного кіно та відеоарту Vau Fest, що проходив 21 і 22 травня в місті Українка, примусив вигукнути його назву без додатку «фест»: «Вау!»

Справа навіть не в тому, що Гран-прі фестивалю отримала українська короткометражка «Ave», дуже добра якість якої вже є прецедентом. І не в тому, що це трапилося на день пізніше, ніж в Каннах отримала «Золоту пальмову гілку» інша українська короткометражка,  «Крос» Марини Вроди, що не є прецедентом з огляду на подібну премію 2005 року за фільм Ігоря Стрембіцького «Подорожні», але все одно є сенсацією. Причин насправді багато.

Гран-прі фестивалю, фільм «Ave» (Україна), реж. Макс Афанасьєв

«Вау» кажу я з подивом, коли довідуюсь про «міжнародний кінофестиваль» не в Києві, а у провінційному містечку в 52 кілометрах по Обухівській трасі. «Вау» кажу я, коли читаю, що цього року він присвячений художникові-авангардисту, сюрреалісту та дадаїсту Марселю Дюшану, безперечно культовій фігурі в мистецтві: про нього маси не знають і по телебаченню про нього не говорять, бо він є наскрізь елітарною персоною. Кому він може бути цікавий, питаю я, крім невеличкою купки збецьканих молодиків і маргінальних стариганів? «Вау», знову кажу я, коли бачу, що на фестиваль до місцевого клубу прийшло не більше півсотні людей: це ж який мусить бути могутній поштовх у організаторів, яка ідея фікс, яке прагнення мистецтва, щоб організувати щось велике не заради грошей, як роблять усі, а заради малого — окремої людини, окремих людей, котрі жадають нестандартного. Насправді причини творення подібного фестивалю нам не відомі, і розбиратися у цьому немає ніякого бажання: по-перше, чужа душа — як темна ніч, а по-друге, можна дізнатися те, що спростує наш варіант. Тож оптимістично визнаємо Vau Fest маргінальною білою вороною нашого матеріального чорного часу!
Менше з тим, посвята Дюшану не єдина «вау»-ознака фестивалю. Для початку, аби побачити у себе перед очима всю картину подій з приставкою «вау», уявіть собі: Українка, Дніпро, люди в трусах і майках ходять вулицями; плакат фестивалю, за яким — клуб, поділений на дві частини: праворуч — зал, ліворуч — такий собі ринок, подібний до ринку в київському Будинку кіно, де продають різноманітні лахи, біжутерію та взуття. І ось у цьому очевидячки елітарному залі показують «Французький кіноавангард 1920-х років»… Погодьтесь — це шокує! І не має меж нашому здивуванню. Наш респект фестивалю! Але і це не все. 4 класичні авангардові короткометражки (серед яких найбільш знакова і відома ледь не на загальному рівні робота Луїса Бунюеля «Андалузький пес») не стали чимось особливим для нас. Особливим була лекція-презентація про започаткування кіноавангарду і відеоарту. Прочитана і показана вона була куратором проекту «Архів українського медіамистецтва» при Фундації ЦСМ Яніною Пруденко на найвищому рівні, коли обізнаність лектора навіть незацікавленій і непоінформованій людині дає матеріал для активного обмірковування почутого. У перерві після лекції до Яніни підійшов підстаркуватий чоловік, який виявився керівником місцевої відеотеки, і, за Андруховичем, «розпалений, що аж», почав з нею натурально сваритися: мовляв, як можна «таке», маючи на увазі кіноавангард, називати мистецтвом?
Далі — більше. Почалася конкурсна програма, зовсім не умовно, а за висновками, що конкретно випливали з показаного, вона була поділена на дві частини: «Занурення» і «Споглядання». Перша частина, відповідаючи своїй назві, занурювала глядача у медитативні візуальні екзерсиси режисерів. І занурення було довге (півтори години), насичене (16 короткометражок), різне за відчуттями (режисери з України, Росії, Великобританії та Італії) та стилями — ігрове кіно, документальне, анімація, музичне відео, відеоарт, соціальне відео. І майже все — якісне! Чого ну ніяк не можна було очікувати, і що вкрай рідко трапляється навіть на центральному українському кінофестивалі «Молодості». Короткометражки з першої програми Vau Fest’у брали якщо не високотехнічністю, як мультик Марини Мошкової «В масштабі», то винахідливістю і класним почуттям гумору, як у мультику нашої Наталі Скрябіної «Царевич і таємниця чарівної жаби»: там увесь звук — це голос однієї людина, яка дає ритм і озвучує сюжет звуками типу «ту-ту-ту» або «тууу-ту-ту-туууу». А показ анімаційної роботи Тетяни Мошкової «Жила-була мама» викликав справжній захват: використання брейгелевських мотивів, озвучка дитиною до 5 років, небанальна і метафорична казка у сюжеті — це п’ятибальний фільм, який тягне на визначення «мистецький твір». Він також отримав Спеціальний приз журі.

Спеціальний приз журі, фільм «Жила-була мама» (Росія), реж. Тетяна Мошкова

Приз глядацьких симпатій, фільм «Царевич та таємниця чарівної жаби» (Україна), реж. Наталя Скрябіна

Друга часина конкурсної програми давала присутнім можливість «споглядати» мовчазними у своїй масі фільмами, де: 1) грабіжник грабував хату фотографа, що в цей час прикидався сплячим і лунатиком; 2) люди падали з літака, під час чого або грабували один одного, або кохалися, або кричали від жаху; 3) хлопець-художник сварився з мамою, яка хтіла вилікувати свого сина-гея; 4) камера проїжджала повз ніби безкінечний будинок, стіни якого були ніби помальовані графіті, портретами людей. 15 короткометражок «Споглядання» і присипляли незрозумілістю і нудністю («Обов’язково приходь, ні»), і тішили око шаленою красою («2,5 mgo»), і примушували танцювати (кліп «Викрадачі мертвих тіл» на пісню Radiohead), і спонукали до чергового вигуку «вау». Останнє, власне, стосується ігрового відеоарту «Ave» Максима Афанасьєва. За п’ять хвилин режисер зміг зрозуміло і майстерно розказати незвичайну історію, викласти її в досить складній, хоч і не новаторській формі покадрової зйомки, і завершити неочікуваним і в прямому і переносному значенні дивовижним фіналом. Якісна стилізація «Ave» під містичні, абсурдні твори Девіда Лінча плюс акторська органічність дозволили журі не сумніватися у виборі «головного фільму» фестивалю. Особливо тішить, що приз — «Золота рибка» — поїхав до Херсона, де вже давно працює досить відоме в досить вузьких колах угрупування Totem. Вау!
Уявіть собі — і це ще не все!
На другий день фестивалю були показані кілька збірок короткометражок, що представляли міжнародні кінофоруми: болгарський Videoholika, румунський Kinofest, грецький Miden та іспанський Valecas Puerta Del Cine. Там ще був спеціальний показ творчого конкурсу київського фестивалю Docudays.ua, а завершувалося все аудіовізуальним перформенсом діджеїв та віджеїв… Концентрація інформації на фестивалі та її оригінальність власне і дає змогу назвати Vau Fest фестивалем з приставкою «вау», а таке буває вкрай рідко. Вау!

текст Ярослав Підгора-Гвяздовський               

рейтинг:
5
(2)
Количество просмотров: 28147 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама




наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode