шо нового

Женев’єв Фресс: страх фемінізму
14:47/14.03.2011




 

Женев’єв Фресс було 20 років, коли почалася Студентська революція 1968 року. Вона брала активну участь у становленні феміністичного руху у Франції. А незадовго після студентської революції стала однією з засновниць часопису Les Révoltes logiques («Логічні повстання»).

 

Женев’єв Фресс досліджує концепти фемінізму за допомогою мови. Вона шар за шаром знімає додаткові семантичні смисли та розшукує серцевину потрібних слів. Коли ж слів бракує – вона їх придумує.

 

Наприклад, саме вона придумала концепт «хатня служба» замість звичної «хатньої роботи». А ще вона говорить про «жіночу покірність / згоду» замість вже традиційного слова «пригнічення». Таким чином дослідниця підкреслює одну зі своїх центральних тез: у будь-якому пригніченні є дві сторони. Є той, хто пригнічує, і той, хто дозволяє себе пригнічувати.

 

А ще Женев’єв Фресс довго працювала у владі та захищала права жінок на ділі, заразом на практиці перевіряючи свої філософські ідеї. Вона обіймала функції міжвідомчого уповноваженого з прав жінок (1997-1998рр.), була депутатом Європарламенту (1999-2004 рр.) та незалежним членом Єдиної Європейської лівої партії/Північноєвропейської лівої партії зелених.

 

Журнал «ШО» спілкувався з Женев’єв Фресс про жінок, що роздягаються навесні, про міні-спідниці як маскарад, про легкодоступну торгівлю людьми, про Поета без статевих ознак і порнографію.

 

Відвертий одяг жінок на вулицях – це прояв сексуальної свободи? Чи навпаки – сексуальної несвободи та торгівлі власним тілом?

 

Ну так, короткі спідниці повернулися – вони знову в моді. Якщо серйозно, то на це запитання немає простої відповіді.

 

З одного боку, може йтися про підкорення кодам і продаж тіла. З іншого боку – це маскарад, переодягання, зміну образів. Все залежить від суспільного та політичного контексту. Але це точно не стосується моралі на рівні «добре» чи «погано».

 

Для одних дівчат одяг – справжня в’язниця. Для інших – форма провокації, маскарад і засіб сказати про щось зовсім інше.

 

Але все це псує репутацію. Наприклад, існує ж стереотип України як країни легкодоступних дівчат.

 

Не тільки України, а взагалі країн Східної Європи. Жінки цих країн – жертви торгівлі людьми. Зокрема йдеться про організовану злочинність і торгівлю людьми у низці країні від Хорватії до Латвії.

 

Чим глибше заховані ті чи інші факти об’єктивної реальності, тим більший шар стереотипів їх оточує.

 

Скажімо, образ легкодоступної дівчини, можливо, приховує зовсім інше – образ легкодоступної торгівлі жінками.

 

А щодо дівчат із країн Східної Європи… Я би сказала, що вони дуже вродливі. Коли я вперше приїхала в Москву, то була вражена красою жінок на вулицях. Я ходила і їх розглядала. Ну тобто стереотип про легко доступність може бути пов’язаний і з цим фактом.

 

Так само страх фемінізму, наприклад, виражається в стереотипі, згідно з яким жінка-феміністка потворна, волохата та сексуально невдоволена. Коли мені було 25 років, і мої приятелі починали говорити про те, що феміністки потворні та жахливі, я казала: «Подивіться на мене – ось перед вами феміністка». І дискусії чомусь одразу припинялися.

 

Серед стереотипів також поширеною є думка про існування «жіночого» та «чоловічого» мистецтва. Чи існує такий поділ насправді?

 

З-поміж дискусій про рівність статей присутня дискусія про жінок і чоловіків у мистецтві. Я це називаю «війна поетів». Вона відбулася після Французької революції 1789 року, коли чоловіки-поети сказали жінкам-поетесам, що поезією будуть займатися чоловіки. Жінкам тоді залишили роль музи.

 

Але жінки тоді озвучили думку про мистецтво як задоволення, радість. І немає раціональних підстав відмовлятися від цієї радості.

 

Але цей поділ на «чоловіче» та «жіноче» мистецтво досі існує на рівні стереотипів. При тому, що є чимало жінок-митців світового рівня. Наприклад, Луїз Буржуа. Свого часу вона зламала всі усталені коди.

 

Доступ жінок до мистецтва – це те ж саме, що й доступ до освіти.

 

Тут я часто посилаюся на текст Вірджинії Вульф «Своя кімната». Вона говорить про жінок, які повинні черпати натхнення не тільки в автопортреті, але й у контексті, який їх оточує.

 

Вірджинія Вульф – чудова читачка. Вона бачить радикальність проблеми наприкінці 18 століття. Бачить Джейн Остін та інших жінок 19 століття, котрі писали на кухні на столі. Вона говорить, що прийде час, і залишиться тільки Поет – універсальний, який не визначатиметься статтю.

 

Вірджинія Вульф – свідок проміжного етапу цього процесу.

 

Я зараз дуже цікавлюся питаннями переходу мистецтва, яке творять жінки, до універсальних категорій. Збираюся написати книжку про жінок-мисткинь, починаючи з Вірджинії Вульф.

 

Попри всю цю можливу універсальність, існують все ж таки суто жіночі теми – дітонародження, досвід материнства, перший статевий досвід.

 

Згадайте роботи Луїз Буржуа. Вона говорить про свої жіночі досвіди, але за їхньою допомогою вона виражає щось більше, озвучує загальнолюдські речі.

 

В мистецтві жінки використовують свої унікальні теми та досвіди, але це лише засіб, інструмент озвучити щось інше.

 

Феміністичні ідеї взагалі вплинули на розвиток мистецтва? Які з них виявилися найбільш впливовими та плодотворними?

 

На це запитання складно відповісти. Зараз ми спостерігаємо завершення циклу створення та озвучення текстів, присвячених рівності. Тепер треба чекати початку періоду втілення в життя цих текстів. Думаю, це призведе до появи нових форм.

 

Наприклад, в Україні сьогодні чимало уваги привертає мистецтво, присвячене питанням сексуальної ідентичності. Але такі речі досі шокують широкий загал і викликають заперечення, відторгнення, звинувачення в порнографії. Існувала навіть окрема комісія, що займалася захистом суспільної моралі. Хто кого і від кого має захищати в таких випадках?

 

Франція ніби більш ліберальна в цих питаннях. Але в цього запитання є два боки. Перший – запитання сексуальності. Другий – запитання моралі.

 

Якщо говорити про свободу сексуальності, то тут французьке суспільство зробило великий крок уперед. Виходять друком брошури та книжки про гомосексуальність, трансгендерів… З іншого боку, французьке суспільство дуже вороже ставиться до ідей всиновлення дітей одностатевими парами. В цей самий час у багатьох країнах Європи таке всиновлення можливе.

 

Попри свободу сексуальності, у Франції останнім часом посилився захист моралі. Останнім часом закривали виставки, які ще у 80-ті роки нікого б не здивували… У нас посилилася цензура.

 

І це дивує, бо сучасна цензура забороняє речі, які нікого б не здивували років 30 назад. Внаслідок цих заборон доволі пересічні речі стають бажаними, приваблюють увагу публіки.

 

Але чому повернулася цензура? Я не знаю.

 

Можливо, це пов’язано з християнським контекстом у Франції?

 

Не думаю. Скажімо, в традиційно дуже релігійних країнах на півдні Європи все набагато вільніше.

 

Тоді що може бути причиною?

 

Я думаю, Франція прив’язана до низки символів, які пов’язані з традиційним антропологічним поділом на «чоловіче» та «жіноче». Тут досі жива ідея «божественної влади», згідно з якої все універсальне – чоловічого роду.

 

Ірина Славінська, спеціально для «ШО»




рейтинг:
5
(10)
Количество просмотров: 23571 перепост!

комментариев: 1

  • автор: klio
  • e-mail: gaevaya@gmail.com

каякеры более продвинутые в плане равности полов, там есть разделение только на каякеров писающих стоя и сидя...

опубликовано: 21:39/14.03.2011
Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode