шо нового

ШОИЗДАТ.№9(47) 2009

Отель-мир (отрывок)

А дело было так; начну с конца. Я упала, когда разгоралась весна; на деревьях зеленела листва. А сейчас разгар зимы (листья давным¬давно опали), и вот наступила моя последняя ночь; сегодня больше всего на свете я хочу пройтись по тротуару с камешком в ботинке. Хочу прогуляться тут перед отелем, чувствуя, как он перекатывается в ботинке, впиваясь тут и там в ступню, и эта боль скорее в кайф — словно расчесываешь болячку. Представьте: у вас болячка. Представьте: нога, тротуар под ногой, камешек, который под весом тела вдавливается глубоко в кожу ступни, в косточку большого пальца, или других пальцев, во внутренний изгиб стопы, в пятку или маленький бугорок мышц, благодаря которому человек держится прямо, сохраняет равновесие и передвигается по неподвижно твердой земной поверхности, от которой захватывает дух.

Читать дальше...
17:01/01.09.2009 автор: Али Смит (Великобритания)

Рибки-гуппi

Поля працювала на гімно­заводі. Туди зтікалося гімно з усього міста і ще з 12 населених пунктів. Їй щоранку видавали гумові чоботи і рукавиці, білий халат з капюшоном. Але головним аксесуаром був респіратор. Полі він не дуже подобався, бо в неї була дуже гарна родима пляма над верхньою губою. Така пляма, як у Мерилін Монро. Перші тижні Поля працювала, приклавши до обличчя прозорий пакет. Бо зовсім без нічого важко дихати. Через деякий час пакет довелося таки замінити на респіратор.

Читать дальше...
17:01/01.09.2009 автор: Марiам Агамян (м.Київ)

Двадцять хвилин

Дощ не припиняється вже кілька днів. Пострілів давно не чути. Тут так холодно, і їсти нема чого. Вибух зруйнував не лише вікна, але й стіни. Від протягу ворушаться шматки обгорілих тканин. Інколи гавкають собаки, коли женуться за кішкою або за мною, коли я намагаюся вийти на вулицю. Тому я вже кілька днів сиджу тут, відколи почався дощ. Я вже кілька тижнів не бачила людей. Мені це не подобається, маю якесь недобре передчуття. Та й собак щось поменшало. Здається, в мене температура. Я все частіше втрачаю свідомість. Марно сподіватися на порятунок. Ніхто не прийде. А якщо і прийде, то буде пізно: я помру від голоду або лихоманки.

Читать дальше...
17:01/01.09.2009 автор: Тетяна Сидоренко (м.Київ)

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode