шо нового

ШОИЗДАТ.№3(29) 2008

Я вижу тебя, красногрудый фазан

Если с 94¬й скоростной дороги свернуть на Рассел, то мусоросжигательный завод Детройта появится сразу за поворотом. О его приближении сразу догадываешься, точнее, его унюхиваешь. Сейчас, правда, холодно, и этот жуткий кислый запах можно еще выдержать. А прошлым летом меня вывернуло наизнанку сразу за поворотом, у стены, расписанной граффити. Я еле успел машину остановить, корячился в судорогах, выдавая утренний кофе, а сзади толстый негр притормозил и закричал: «Пережрал вчера виски? Йес, бэби!»
Вахтер Стив как всегда сидит в наушниках и слушает рэп. Мне он улыбается во весь рот. Во рту всего лишь один зуб. «Сейчас я позову ребят, Майк, садись, отдыхай». Ребята — это бригада слесарей. Старший — Рон, отец шестерых детей. Он носит золотую цепь с эмблемой Кадиллака на пузе. А младший Чарльз — шутник и балагур. Сегодня позовут на подмогу Рэя. Рэй работает изредка, он крутит самокрутки и поет песни Элвиса Пресли. Он южанин из Арканзаса. Говорят, что отсидел 20 лет за двойное убийство.
Просто для справки: все слесаря — негры, и вахтер — негр, и жители района — тоже негры.

Читать дальше...
14:53/01.03.2008 автор: Михаил ПИЕВСКИЙ (г. Чикаго)

«IндиГо» (витримки)

— Слухай, Маня, а ти там така сама?
— Там? В розумінні «така сама»?
— Ну, стара…
— Ні, — прожувала лимон. — Там мені дванадцять років. Я ходжу до школи. І загалом щаслива дівчинка, бо що ж за проблеми у підлітків — хлопці, пістряві журнали, сопливі пісеньки симпатичних пациків, найкрутіші чобітки на паралелі й дванадцятки у щоденнику. Власне, чи так усім здається. Моя бабка з мамою так і думають, що встромити мені до рота чупа¬чупс і в руки дати модну мобілку — ось і їх батьківські обов’язки виконані.
— Ти любиш якогось хлопчика? Ну, там, зустрічаєшся, у такому ж віці, здається, зустрічаються.
— Нікого я не люблю!!! — знову потяглась за коньяком. Вона його заничкувала собі під спину. Тому швиденько сьорбнула з її склянки. Коньяк не йшов після чаю. Але стало легше. Коліна легенько дріботіли. Ми взяли занадто близьку орбіту, пішли у мої закамарки.
— Навіть маму і папу?
— Я нікого не люблю. І нічого. Хоча й писала у анкеті, її Ліда Оліфен (я її кличу Олігофреном, вона типу іноземка) приносила. Всі дівки в класі її заповняли, це обов’язково. Уявляєш, там такі дурні питання. Про улюблений фільм…

Читать дальше...

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode