шо нового

Славний виродок
19:21/22.07.2013

«Достукатися до небес», «Спокусник», «Безславні виродки» — це фільми за участю німецького актора Тіля Швайгера, талановитого і успішного красунчика, секс-символу Німеччини і «поганого хлопця» в Голлівуді. Йому вже 40 років, але він так само як і колись — вільнодумний і незалежний, і природно розкутий в бесіді з критиками, яких недолюблює. Ми зустрілися в Берліні, де поговорили про новий фільм, в якому він грав (конкурсант наступного Одеського кінофестивалю «Закохатися до смерті» Фредеріка Бонда), про шлях актора та цензуру.

розпитував: Ярослав Підгора-Гвяздовський. переклад: Людмила Погодіна. ілюстрація: Олександра Баркар

ШО Ви колись казали, що хочете зробити людей більш щасливими своїми фільмами…
— Більш щасливими? Я такого не говорив. Я говорив, що хочу зробити їх просто щасливими, а не більш щасливими.

ШО Але яким чином ви збиралися це зробити, якщо увесь час граєте в екшен-фільмах чи комедіях?
— Я говорив про фільми, до яких сам пишу сценарії, коли сам є продюсером чи режисером. У випадку ж з фільмом «Закохатися до смерті» я був лише актором, тому й не мав можливості ощасливити глядача. До речі, на мій погляд, це не екшен-фільм. В ньому є жорстокі сцени, але на рівні фільму «Справжнє кохання» Тоні Скотта. А це просто класний фільм, як на мене. Фільм, який, як мінімум, не зробить тебе нещасним…

ШО Актори, котрі знімалися у ваших фільмах, говорять про якийсь особливий ваш стиль режисури. Але питання в тому, як ви себе відчуваєте під керівництвом іншого режисера?
— В моїй кар’єри бували моменти — до того, як я почав знімати власні фільми, — коли я думав… читання сценарію подібне до читання повісті, й історія формується відповідно до формування її твоєю фантазією. Люди тому так ненавидять засновані на книгах фільми, що кожний має своє уявлення про історію. І коли з’являється хтось, хто по-своєму екранізує книгу, результат, звичайно ж, відрізняється від того, що ми там собі нафантазували під час читання. Те ж саме і зі сценаріями — ти розмірковуєш: ось так я бачу фільм. А коли фільм знятий — навіть не дивлячись на мою присутність в ньому — все врешті-решт зводиться до уяви режисера та її втілення. І він на це має повне право. Тому я ніколи не думаю: от я зняв би краще! Я лише знаю, що зняв би інакше. Тобто я не намагаюся оцінити чужу роботу. Але саме цей факт підштовхнув мене знімати власні фільми. Зараз, коли я побував по обидва боки барикад, я став набагато терплячішим і з більшою приязню ставлюся до роботи режисера, бо тепер сам знаю, як це — знімати кіно. Тож, погоджуючись на зйомки в чужому фільмі, як у випадку з «Закохатися…», знаю — я є лише інструментом, і просто сподіваюся на краще.

ШО А це не роздвоює вашу особистість на підлеглого і начальника?
— Ні, зовсім ні. Я не розриваюся між амбіціями актора «хочу більше грошей» і амбіціями продюсера «та пішли ви всі!». Ні, я не страждаю від цього.

ШО Успіх в Німеччині й робота в міжнародних проектах — для вас це різний рівень навантаження?
— Звичайно. З одного боку, складніше робити власне кіно. В той самий час, грати у фільмах іноземною мовою теж складно. Коли я знімаю фільм в Німеччині, я дуже спокійний і розслаблений, а роль іноземною мовою забирає багато сил. Проте потім носії мови ставляться до тебе з повагою, бо розуміють: тобі в такій ситуації працювати набагато складніше… Привабливість другорядних ролей в тому, що, коли фільм не вдався, ніхто не буде у цьому звинувачувати тебе.

ШО Чи працюєте ви з репетитором перед зйомками в англомовному проекті?
— Ні, я ніколи не користуюся послугами репетиторів — я мав сумний досвід роботи з ними. Більшість репетиторів з діалекту є колишніми акторами. На самому початку своєї роботи в міжнародних фільмах я сказав своїм агентам: я не буду просиджувати у репетитора по шість годин на день, аби врешті зіграти американця — я ним все одно не стану. Це талант, який в тебе або є, або ні, і це не має нічого спільного з акторською майстерністю. Один мій гарний друг працює в кіноіндустрії й може зімітувати будь-яку мову без акценту. Англійську чи китайську, байдуже. Може імітувати будь-який американський акцент з будь-якого штату. Це вроджений талант, мелодичний, — в мене такого немає. Тому я не чекаю на запрошення зіграти нью-йоркського поліцейського чи еталонного гангстера у фільм Мартіна Скорсезе. Бо в цьому — ніякого сенсу. Я можу грати лише європейця.

ШО А як ви ставитеся до кінокритиків?
— Я не маю узагальненої думки з цього приводу. Критики, як і актори, бувають хороші, а бувають — погані. Коли я працюю, я дуже гарно ставлюся до критики. Але як тільки робота над фільмом завершена і він з’являється в кінотеатрах, критика вже ні на що не впливає — занадто пізно щось міняти. Коли ти закінчуєш чорновий сценарій і хтось тобі каже: «Знаєш, фінал — фігня, а початок — затягнутий», тоді в тебе є можливість редактури. Та коли фільм готовий — все зводиться до особистої думки. Деякі критики мої фільми люблять, а деякі — ненавидять. Так само і з пересічними глядачами. Неможливо зняти фільм, який би зробив щасливими усіх і кожного.

ШО Тобто вам байдуже щодо відгуків про ваші роботи?
— Раніше я часто засмучувався, але з часом звикаєш і вкриваєшся товстою шкірою, перестаєш бути чутливим, бо це необхідно. Інакше що — перестати знімати фільми? Зараз я думаю «от засранець» тільки коли хтось торкається особистого.

ШО Що було найбільшим сюрпризом у вашому житті?
— Можу точно сказати, що сюрпризи були. Коли перші фільми з моєю участю стали успішними, в цьому не було моєї вини — мені просто поталанило. Для того, аби стати зіркою, необхідні засоби просування: гарні фільмі, успішні фільми, з допомогою яких люди тебе впізнають — коли ти до вподоби глядачу, ти стаєш популярним. Інакше, якщо ти не потрапив до успішного фільму, можна бути і найкращим актором у світі, та про тебе ніхто не дізнається. Такі речі багато в чому залежать від удачі.

ШО Скажіть, чи вас щось здивувало у роботі з Фредеріком Бондом?
— Ні, бо у всіх його роботах — чи в рекламі, чи у відеокліпах — є впізнаваний почерк. Якщо ти помічаєш певні спільні деталі в різних роботах одної й тої самої людини, ти розумієш, що це не збіг. Тобто, якщо насправді подобається гарна реклама, це не випадковість. Речі не творяться самі по собі. Я зустрівся з Фредеріком і спершу помітив, що він приємна людина, людина, яка захоплюється. Він прилетів з Британії для зустрічі зі мною, і саме в той час, коли я мав зйомки. Цілий день він був на знімальному майданчику, а потім спитав, що я думаю з приводу сценарію, і сильно засмутився, що я ще не встиг його прочитати. Але я намагався його заспокоїти: мовляв, мені цікаво, я його обов’язково прочитаю, бо я бачив твої роботи, вони мені сподобалися і якщо б мені не подобалася ідея сценарію, я в будь-якому випадку не брався би за роботу. Я знав, що це перший повнометражний фільм Фредеріка, але я справді дивився його попередні рекламні ролики та музичні відео. Загалом він мені здався дуже зосередженим і приємним у спілкуванні. А мені подобається працювати з приємними людьми. Іноді, коли ти працюєш з режисерами, які не випускають і пари з вуст, ти взагалі не розумієш, що діється. Фредерік у цьому плані значно комфортніший.

ШО А чи буває так, що ви вирішуєте брати участь в зйомках тільки заради роботи з певними людьми, навіть якщо сценарій не викликає у вас ані найменшої симпатії?
— Так, звичайно. Я знімався у відверто поганих фільмах, і один з таких називався «Бронежилет» — на нього я погодився лише заради можливості попрацювати разом з Чаззем Пальмінтери. Там ми потоваришували і досі підтримуємо зв’язок. Він чудовий актор і гарна людина. Фільм вийшов просто мерзенний, але воно того вартувало. Іноді ти знімаєшся у фільмі і розумієш, що це кіно зникне у будь-якому випадку — вийде на DVD і опиниться десь на останній полиці. Але такі провали можна пережити, бо часом вибираєш фільм через гроші, і це цілком зрозуміло… Моїм першим англомовним фільмом було польсько-французьке кіно «Бандит», і в ньому я знімався тільки заради сусідства в кадрі з Джоном Хертом і Пітом Постлетуэйтом, якого з нами вже немає. І я використав цю можливість, бо німецькому акторові не так часто випадає попрацювати з акторами світового рівня — такого, як ці двоє. Пам’ятаю, коли я прочитав сценарій «Бандита», я подумав: «Чудова історія, проте я зовсім не певен з приводу сценарію. Але, може, вся справа у важкості перекладу? Якщо вже Херт і Постлетуэйт погодилися на цей фільм, він просто мусить бути чудовим, а моя оцінка — помилкова!» Кожний вечір після зйомок ми сиділи в барі готелю, і одного разу Джон і Піт почали нищити сценарій — не повністю, а певні його фрагменти. Тоді я наважився вставити свої п’ять копійок: «Хвилинку! Зачекайте! Я вибрав цей фільм через вас, хлопці. Я повірив, що якщо ви на нього погодилися, то це має бути шедевром!» Тоді Джон каже (мені було на той час десь 30 років): «Слухай, я сиджу один у своєму замку в Шотландії (чи де там у нього замок) і п’ю своє віскі. Так от, мені приємніше його пити у вашій компанії, хлопці». Я був у шоці, в повному шоці. Але потім, з віком, коли з’явилася сім’я, я зрозумів, що не хочу перетворюватися на зірку, щоб опинитися в горах серед льодовиків, куди можна долетіти лише на гелікоптері — я боюся перельотів — чи проводити по 5 місяців в Індії.

ШО Гадаєте, з цієї причини ви проґавили певні можливості? Наприклад, відмовилися від ролі, а потім побачили, що її прийняв хтось інший, і пошкодували за свою відмову?
— Ні, зі мною такого не буває.

ШО Навіть у випадку «Рятування рядового Райана»?
— Ні! Це було зваженим рішенням. Я не хотів бути тим хлопцем, якого мені пропонували зіграти. І ця роль виявилася ще гіршою, ніж виглядала у сценарії. Після прем’єри фільму в Нью-Йорку, я отримав мейл від Віма Вендерса, в якому говорилося: «Вітаю! Мудре рішення. Глядачі стоячи на стільцях плескали в долоні, коли «тебе» вбили». Я люблю Стівена Спілберга і сценарій був потрясаючим, і фільм вийшов класним, але я ніколи не шкодував, що відмовився від нього. Я знав, що з цього вийде.

ШО А чи припала вам до душі роль у фільмі Квентіна Тарантіно?
— Це був чудовий досвід, бо знімали ми фільм в Берліні, і я був задіяний тільки двічі протягом двох тижнів. Як прийшов, так і пішов. Чудове кіно, мені дуже сподобалося (сміється). Я радий, що за контрактом був задіяний на короткий період і ні на день більше, бо тоді працював над іншим фільмом, й інакше не встиг би. Квентін знімає екстенсивно (розтягнуто), і коли нас усіх перестріляли в барі, іншим хлопцям довелося ще два тижні валятися на підлозі, бо в сцені фігурували їхні мертві тіла.

ШО Чи несете ви яку-небудь відповідальність перед глядачем за фільм «Безславні виродки»?
— Я — ні. Про це треба питати у режисера.

ШО А ви як актор?
— Я не розумію питання: чому після цього фільму на мені більше відповідальності, ніж раніше? Я ж помер! Якось до мене підійшов Квентін і сказав: «Я обожнюю Х’юго Штіглиця! Я не хочу, щоб він помирав». А я йому: «Ну, ти даєш! Ти ж сценарист — перепиши розв’язку!» — «Я думаю про це, думаю». І я увесь час сподівався, що не помру, тому що мені також подобався мій персонаж.

ШО Ця розмова була під час зйомок?
— Ні, ще до початку зйомок ми зустрілися з Квентіном і він мені сказав, що Х’юго — його улюблений персонаж після Ланда у всьому фільмі. І я з ним погодився. Врешті сталося так: «Знаєш, — каже він, — я багато часу обдумував варіанти, і зрозумів — Х’юго має померти». Отаке…

ШО Не так давно ви знялися у фільмі «Спо¬кус¬ник-2» і «Янгол-охоронець», ви і надалі збираєтеся працювати по обидві сторони — зніматися в успішних комедіях і в складних драмах?
— Так, буду намагатися. Ніколи не знаєш, де саме знайдеш успіх. Не можна заздалегідь бути впевненим в успіху комедії. Безпрограшної формули не існує. Можна зняти комедію, яка провалиться у прокаті, і в драмі, яка зірве касу. Я намагатимуся знімати фільми, але…

ШО Немає ніяких обмежень по жанру чи темі?
— Є природні обмеження. Наприклад, ми не візьмемося в Німеччині за наукову фантастику, інакше доведеться конкурувати зі стомільйонними блокбастерами, а у нас немає таких можливостей. Комедія — єдиний жанр, який може конкурувати з американським продуктом.

ШО А ви не користуєтеся системою краудфандінгу?
— Я чув про це, але… пфф. Якщо б я не отримав бюджету під фільм, то в такому випадку, може, й спробував би.

ШО Як ви ставитеся до цензури? На вашу думку, щось насправді може зашкодити глядачеві? Звісно, в різних країнах своя цензура.
— В Німеччині немає цензури, але є рейтинги, які не завжди вдається зрозуміти. Іноді кажуть — рейтинг PG або R, але під це важко підлаштуватися. Ми не маємо цензури, за нею потрібно їхати до Китаю, напевно. Як на мене, цензура — це відстій. Особливо для режисера. Ти створюєш фільм, випускаєш його, а потім тобі кажуть, що з нього потрібно вирізати 20 хвилин.

ШО Що на вашу думку вирішує долю актора — амбіції чи його зовнішність? В Америці вам в основному дістаються ролі бед-боїв, а на батьківщині ви граєте героїв-коханців…
— На це є дуже гарна відповідь: американці люблять американських героїв. Вони ніколи не віддадуть героїчну роль європейцю. Європейці — злодюги. Винятки складають лише акторки — зазвичай жінкам складніше отримати гарну роль і у них менше роботи, ніж у акторів-чоловіків, але в якості романтичних героїнь у європейок більше шансів отримати помітну роль в американському фільмі. І це єдиний виняток, бо більшість героїв — чоловіки. Якщо ти росіянин чи німець — ти за визначенням бед-бой.

читать далее

рейтинг:
5
Средняя: 5 (1 голос)
(1)
Количество просмотров: 20082 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode