шо нового

Стрип­-кліп
17:01/01.03.2009

В музичних відео Бейллі Уолша є щось від «Бейлісу» — вони смачні настільки, що хочеться дивитися ще. Хоча замість молочного інгредієнту Уолш очевидно використовує горілку. Один з найвідоміших англійських кліпмейкерів, Бейллі Уолш розказує про своє минуле стриптизера, потяг до автобіографізму і про те, що відмовляв у співпраці навіть U2.

ШО Чи відрізняється мислення кліпмейкера від мислення режисера повнометражних художніх фільмів? Ви побували в шкурі обох, тому маєте знати напевно.
— Я можу про це говорити лише як режисер, який займається і тим і тим. Я знімав кліпи і ось тільки що зняв художній фільм. Процес, в принципі, схожий. Тобто принципових відмінностей немає. Є різниця у кожному окремому випадку — бувають різні вимоги і різні ситуації. Просто щоразу я намагаюся відповідати цим вимогам.

ШО У такому випадку, як відбувається перехід режисера від створення кліпів до створення фільмів? Це логічно?
— Для мене особисто ставлення до того і того процесу завжди було однаковим. Я завжди хотів зняти повнометражний художній фільм.
І до створення кліпів я підходив саме з цієї точки зору — намагався розказати історію і структурував відео¬кліп як художній фільм, бо знав, що в майбутньому я таки візьмуся за повний метр. Логіка моя була така. Просто я починав з музичного відео, але йшов до художнього кіно.

ШО Тоді давайте почнемо з початку. Чому ви вибрали саме кліпмейкерство?
— Тому що це був крок, який дозволяв, з одного боку, заробляти собі на життя — тобто фінансовий фактор, а з іншого боку — це ледве чи не єдина можливість знімати кіно. Бо, працюючи, наприклад, в рекламі, це було б неможливо. А от у кліпмейкерстві я міг собі дозволити, маючи свободу творчості, знімати і якісно, і довго, і цікаво. І таким чином готуватися до своєї подальшої роботи режисера. Тобто кліпмейкерство — це як фундамент для роботи у великому кіно. Але я говорив і продовжую говорити, що я люблю знімати кліпи, бо мені це дуже цікаво. Моїм першим кліпом був ролик на пісню Боя Джорджа Generations of love. Потім були 4 кліпи для Massive Attack…

ШО …перший з яких, на пісню Be Thankful For What You’ve Got, був заборонений британською цензурою для показу по телебаченню за повне роздягання стиптизерки, героїні кліпу. Я зрозумію, якщо ідея кліпу була запропонована Massive Attack: молода група, треба якось засвітитися. Але якщо ідея ваша… Для початку кар’єри занадто сміливо, вам не здається?
— Ні, не занадто. Цей кліп пов’язаний з моїм особистим досвідом, як і більшість кліпів, які дуже персоналізовані. Коли мені був 21 рік, я працював стриптизером у тому клубі, що показний у кліпі, і поки я там працював, гадав, що це розкішне, шикарне місце і його класно було б показати. І коли така нагода з’явилася, я відрізу ідею використав. Тому не занадто, особливо зважаючи на те, що ніхто до мене подібного не знімав. Люди хотіли таке побачити. Тому кліп виявився популярним. І на телебаченні його все одно показували — після дев’ятої вечора на MTV: він був успішний і як кліп, і як промо Massive Attack.

ШО Так, після того Massive Attack стала мегапопулярною групою. Кожний з ваших кліпів для них викликає діаметрально протилежні думки глядачів — як на Unfinished Sympathy: від «недоліків режисури» до «одного з кращих у всій історії популярної музики». Ви навмисно робили кліпи такими вибуховими
і полемічними?
— Ну так, можна сказати, що я це роблю навмисно. Тому що кліпів дуже-дуже багато, і хочеться, аби твій кліп вирізнили з усієї маси.

ШО Тоді, може, розкажете, як народжуються ідеї? І чи важлива для кліпу наявність сюжету?
— Це просто. Я знімаю кліпи тільки на ту музику, яка мене зачіпає. Слухаю я дуже багато музики, а ось зачіпає мене мало що. Так от. Те, що мене зачепило, я переслуховую безкінечно. А потім прислухаюся до своїх емоцій, які наштовхують мене на певні думки. Так було з музикою Massive Attack. Вона спровокувала сильну симпатію до них. Мені знайоме відчуття, коли ти йдеш вулицею і тобі шалено гаряче, ти перестаєш звертати увагу на те, що робиться довкола, ти довкілля просто не помічаєш, а потім ловиш себе не думці, що пройшов велику відстань і минуло багато часу, але для тебе це було мов за секунду. А сюжетність важлива особисто для мене, бо ціную історії.

ШО А гроші — важливі для вас, як для режисера? Фінансовий бік створення кліпів — це суттєво? Можна було б для Кайлі Міноуг зробити кліп, наприклад, за 10 тисяч доларів?
— Так, можливо. Наприклад, у червні я робив кліп для Центру Наталі Вуд за 10 тисяч. Важливо мати власні ідеї. А ти просто починаєш, так би мовити, «компактніше» думати. Проте мусить бути правильний трек і певний музикант. Бо часом трапляються такі проекти, які не можна реалізувати як малобюджетні. Але я пишаюся тим, що можу зробити і робив як дорогі проекти, так і дешеві.

ШО А загалом це ви вибираєте групи, чи вони до вас звертаються?
— Зазвичай це відбувається таким чином, що групи присилають музику, а я пропоную ідею, пишу сценарій і надсилаю їм. Якщо їм подобається і вони погоджуються, — ми починаємо роботу. Але їм може не сподобатися.

ШО А вам? Якщо вам не сподобалося — відмовлялися?
— (Сміється) Мільйон разів!

ШО Наприклад?
— GoldPlay, U2, Massive Attack… Таких фактів було багато. Знаєте, буває так, що тобі відразу музика не подобається, а буває, тобі присилають музику, ти намагаєшся написати сценарій, але він не йде. Зважаючи на досвід роботи з тими ж GoldPlay і Massive Attack, ситуація може розрулитися, але буває всяко. Наприклад, коли вийшов другий альбом Massive Attack, вже після того як я для них зняв чотири кліпи, я сам їм запропонував сценарій, і вони відмовилися (сміється).

ШО А ваш докфільм про Oasis Lord Don’t Slow Me Down 2007 року — це новий крок кліпмейкера, що виріс зі штанців малої форми, але ще не підріс до повнометражного кіно?
— З одного боку, так, а з іншого… Адже я ще 96 го року зняв фільм Mirror, Mirror (85 хвилинний чорно-білий біографічний докфільм про ВІЛ-позитивного трансвестита з Нью-Йорку, — прим. ред.). Тому це можна назвати поверненням назад: колись я відійшов від свого плану знімати велике кіно, першим кроком якого як раз і був Mirror, Mirror, але я відчув потребу повернутися — тримати в руках камеру, вчитися це робити… Колись я збився зі шляху, тепер я знову стою на ньому.

ШО Тобто ваш дебютній повнометражний фільм «Спогади невдахи» — це і є в певному розумінні ціль кліпмейкера?
— Скажу так: кліпмейкерство — це краща частина мого життя. Тому, навіть якщо я зняв повнометражний фільм, який і хотів, нічого принципово в моєму життя не зміниться. Все, що я роблю, я хочу продовжувати робити і надалі — знімати і кліпи, і документальні, і художні фільми.

ШО Але все ж таки повнометражний фільм — це не кліп. Чи ви вважаєте, що це великий кліп? В такому разі, чи використовували ви для великої форми техніку зйомки для форми малої?
— Зі своєї роботи режисера музичного відео я взяв лише музику — у фільмі звучать пісні Девіда Боуї та Roxy Music. Це точно. А далі мені важко щось сказати, бо я знімаю не усвідомлено. Я роблю те, що вважаю вартим робити конкретно для цієї історії і сюжету.
І роблю так, як бачу. Можу додати, що я намагався показати більше героїв, ніж себе, щоб їх було більше, ніж камери. Може, це, як раз, і відрізняє «Спогади невдахи» від моїх кліпів.

ШО Вгамуйте мою цікавість: герой «…невдахи» має величезну кількість несплачених рахунків за секс по телефону — це ваш перманентний потяг до автобіографічності чи бажання нівелювати геройську славу Деніела «Бонда» Крейга?
— Пробачте — не те й не т е. Фільм я задумав 6 років тому, коли Крейг ще не був Джеймсом Бондом. Це просто так цікаво співпало, що мій герой — пошкоджена славою людина, у якої проблеми з сексом і наркотиками — у якої просто багато проблем, які вона намагається вирішити своєрідним способом.

бесіду вів Оноф
фото Наталії МАШАРОВОЇ

рейтинг:
0
Голосов пока нет
(0)
Количество просмотров: 23560 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode