шо нового

Любко ДЕРЕШ: «Люблю осіменяти людей собою»
14:12/01.07.2007

Після публікації роману «Культ» до Любка Дереша намертво приклеїли ярлик літературного вундеркінда. Й він йому чесно й чемно відповідав, вигадуючи книжку за книжкою та збільшуючи армію своїх шанувальників. Не дивно, що його останній роман — «Трохи пітьми» — б’є рекорди продажів. Кажуть, вони вже досягли позначки 50 тисяч примірників, і це, очевидно — не межа. Втім, можливо, важливіше, що якісно змінюється сам письменник. Він не просто дорослішає, але й мудрішає. Тож, треба думати, читачів у найближчі роки йому не забракне

«Я починав як плагіатор»

ШО Яким ти уявляєш свого читача?
— Я пишу для людини, якій цікаво усвідомлювати себе. Якщо я знаю, що людина займається цим постійно, підтримує цей процес в собі, готова вийти за межі своїх шаблонів, вона мені цікава.

ШО Для тебе писання теж певною мірою є процесом самоусвідомлення?
— Однозначно.

ШО В різних романах ти ставив перед собою якісь конкретні завдання, щось намагаючись зрозуміти в собі?
— Так. Тільки цим не обмежишся. В кожен з періодів життя, коли писалася та чи інша книжка, попередньо всередині мене ніби відбувалося якесь натягування плівки, формувалося якесь внутрішнє середовище, а всі речі вибудовувалися згідно цього середовища, наче вставали в певний ряд. Візьмемо, наприклад, «Культ». Елементами цього середовища, крім того, що мене безпосередньо оточувало, були музика Doors, Pink Floyd, King Crimson, книжки бітників, Кастанеди та Андруховича. І все це в якийсь момент стало чимось єдиним, однією поверхнею. І цю поверхню я розгорнув у твір. Так ставалося фактично і з «Архе», і з «Наміром», і, врешті¬решт, з романом «Трохи пітьми».

ШО В останній книжці ти торкаєшся дражливої теми, якою в юнацтві так чи інакше всі хворіють, — суїциду. Наскільки це має особистісний характер? Чи ти просто експериментально, умоглядно розглядаєш цю можливість? Чи позбуваєшся при писанні її небезпеки? Чи відчував ти себе колись молодим Вертером?
— Якщо відверто, то такі переживання були, скоріше, характерні для дитинства. Пам’ятаю, у віці 4–5 років я думав, що можна покінчити життя самогубством, якщо, наприклад, почнеться війна. Або дракон прилетить. І смерть буде єдиним рятунком від страждань. Втім, і надалі я періодично про це думав. В кожен з таких моментів я розумів, що ця фішка в мені присутня. Просто ці переживання я ніби відсовував вбік, витісняв. Поки, врешті, не почав інтенсивно спілкуватися з одним знайомим психологом. І, власне, він мені пояснив, що таке архетип Тіні, я почав шукати її в собі, що й спробував висвітлити та розгорнути в «Трохи пітьми».

ШО У тебе взагалі багато друзів?
— З одного боку, можна сказати, що їх мало, а з іншого — багато. Тобто от зараз ми щиро розмовляємо, і в момент, коли я відчуваю, що людина готова на такий контакт, фактично вона й займає позицію друга. І не потрібно, щоб з одною людиною або з двома можна було говорити на усі геть теми й виливати душу. З кожним можна говорити в тому аспекті, де він готовий відкритися. От і виходить, що друзів і багато, і мало.

ШО Але в підлітковому віці, гадаю, ти не дуже охоче відкривався?
— Радше так. Молоді люди, як правило, дуже зажаті. Не можна сказати, що мені був геть чужий колектив. Мені все ж хотілося пережити якусь єдність, емоційно тягнуло до цього. А після школи, коли я поступив до ліцею, власне, дуже захотілося загострити відчуття індивідуальності. І це створило мені ілюзію, що колектив — це геть погано. І тільки останнім часом я відкриваю для себе, що бувають насправді дуже класні колективи, і такий колектив може часом здійснити щось набагато більше, ніж окрема людина. Якщо ти правильно входиш у такий колектив, настає якесь взаємне посилення, це тонізує, збуджує тебе самого.

ШО Екзюпері десь чудово пише про відчуття льотної ескадрильї. Або футбольної команди. Тобто людей, щиро об’єднаних ясною і чистою метою.
— Причому я переконаний, що це не є колектив як сума різних людей. Колектив — це ніби єдина істота.

ШО Скажи, будь ласка, чому ти взагалі почав писати? Як рано це сталося?
— Я почав писати як плагіатор чи як пародист. Я мав зошит, де переказував зміст серій «Твін Піксу». На обкладинці було написано: «Любко Дереш. Твін Пікс».

ШО Тебе захоплював серіал Девіда Лінча?
— Так. Але ще більше мені подобалося, що я його переказую. Власне, подобалося повертатися у це відчуття, яке Лінч створював. Я намагався його транслювати.

ШО Скільки тобі було років?
— Десь одинадцять, думаю. І власне тоді я став розуміти, що є така річ як сюжет, що події зв’язані, але водночас розвиваються неоднорідно, є щільності, є розгалуження, на якісь перипетії можуть наслоюватися емоції. Для мене це було геть нове переживання.

ШО А що ще впливало на це бажання письма. І взагалі, звідки до тебе приходили книги?
— О, це суперзапитання. Авжеж, книжки звідкись приходять. Не знаю, як в інших, а до мене вони приходили, як правило, з одного джерела, від мого вуйка. Він страшенний книгоман, але вузько направлений, що й мені, гадаю, передав. В художній літературі його найбільше цікавила й захоплювала наукова фантастика, бойова фантастика, хорор та містика. У нього дома — височенна шафа з книгами. І коли я до нього приїздив, ми відразу йшли до тої шафи, й він мені розказував про різні книжки. Це був початок 90 х, коли хлинула навала видань фантастики та містики, і всі в таких шикарних обкладинках, з голими жінками, чоловіками з мечами, чудовиськами. Все це просто заворожувало. І та шафа надовго мене причарувала. Не скажу, що весь її вміст перечитав, але дуже багато. Кінг, Ланграф, дуже багато наукової фантастики — Алан Дін Фостер, Кліфорд Саймак. Зараз я не пригадаю всіх авторів, їх просто море було. Була така серія — «Сокровищница боевой фантастики», я не знаю, в ній книжок триста, напевно, вийшло.

ШО Почавши писати, ти прагнув зімітувати цю літературу?
— Власне, я намагався зімітувати не якісь колізії чи обстановку, але емоційний стан. У мене була дуже емоційна реакція на ці книжки. Навіть певне завмирання внутрішнє перед світом, який розгортався в цих романах. От я й намагався його пізнати і навчитися якось передавати.

ШО Тобі не здається, що поступово твій книжковий досвід починає змінюватися досвідом особистим? Можна сказати, що раніше ти орієнтувався і намагався відтворити прочитане, а тепер, зокрема в останньому романі, прагнеш описати реально відчуте та пережите. Чи це в мене помилкове враження?
— Це точне спостереження. Хоча б тому, що порівняно з попередніми моїми книжками, які можна вважати дуже інтертекстуальними, у «Трохи пітьми» практично немає якихось алюзій на літературні твори. Єдине: я там поцупив один епізод з радянської гуморески, не скажу, якої саме. А так там немає посилань до літератури, а суто є звернення до емоцій та внутрішніх переживань. Не знаю, наскільки ця спроба є вдалою, але вона відбулася.

«Книга завжди сама себе пише»

ШО Особливістю твого літературного світу є постійне обговорення процесу розширення свідомості. Зокрема й за допомогою штучних допінгів, стимулів, транквілізаторів. Звідки це? Адже й на вигляд, і за поведінкою ти дуже правильний хлопчик, домашній, вихований, тебе важко запідозрити у приналежності до наркокультури, та й алкогольної, зрештою, також. І, треба віддати тобі належне, ти «здоровий спосіб життя» навіть декларуєш. Але в книжках все відбувається навпаки. І, як дехто вважає, ти описуєш ці наркотичні стани дуже вправно й фахово. Звідки це знання?
— Тут я хотів би втрутитися й сказати, що далеко не всі вважають, що я описую це правдиво і добре. Достоту половина критиків пише буквально таке: «Прочитавши твори Дереша, розумієш, що панків він в житті не бачив, а наркотиків навіть не нюхав». Відразу хочеться жартома відповісти, що, може, я їх колов, а не нюхав. Якщо ж серйозно, то я би поділив людей, які пишуть про наркотики чи алкоголь, на два табори. Одним цікаві наркотики і алкоголь як певний соціальний ритуал, ну, не в образу буде сказано, такий Сергій Жадан. Для нього це ніби соціальний маніфест своєрідний. Інша ж категорія письменників пише про ці речі як про двері в інший стан, іншу дійсність. Мені б полегшало, якби мене відносили до цих других. І я себе сам лещу тим, що до них належу. Тобто мені цікаві не самі по собі наркотики, а потенційно доступні рівні свідомості.

ШО Чим пояснити таку величезну кількість ненормативної лексики в твоєму новому романі? Це данина реалізмові? Бажання говорити з читачем на гранично знайомій йому мові?
— Ні, ні, ні. Я навіть не дам вам можливості перелічувати варіанти. Якщо ви звернули увагу, то обсценна лексика звучить з вуст Германа, Лорни і кількох панків. Інші герої брутальну лайку не вживають. Тобто вульгаризми — це є бруд, стоки людські, нечистоти. Знак негативного, травматичного досвіду. В глибині щось дуже болюче за всім цим ховається. Мені здається, що люди, у яких всередині багато болю, вони його дуже грубими штуками виражають. Люди внутрішньо гармонійні не лаються. Власне, альтернативою брутальній лексиці, звичайно, може бути деструктивна поведінка. Просто лексика руйнує спілкування, а поведінка саму матерію життя.

ШО Починаючи роман, ти маєш чіткий план? Чи бувають ситуації, коли книга, яку ти твориш, починає тебе вести?
— Фактично заради таких моментів, коли книга може вести тебе самого, а не ти її ведеш, й пишеш. Мене це найбільше приваблює в письмі. Якби я ніколи не переживав такого відчуття, мені було б безмежно скучно. Інша справа, що для цього потрібно підготувати певне середовище. Якщо вже це серйозно аналізувати, то книга завжди сама себе пише. Спочатку вона нав’язливо з’являється у якихось зовнішніх знаках. Людина, яка збирається писати книгу, ладна відчути певну літературність у будь¬якій тривіальній ситуації. Людина вагітна цим. От ми зараз тут сидимо, а раптом, блін, це вже зав’язка якогось твору. І все буде людину наштовхувати на те, поки вона не сяде за стіл й не почне складати речення. А потім, бац­бац, раптом все збирається докупи. І книга ніби пишеться сама.

ШО Ти взагалі дисциплінована людина. Щодня пишеш? Чи потрібна тобі для цього якась особлива обстановка?
— Взагалі мені притаманна впорядкованість. Хоч деколи я заздрю людям спонтанним. Але й моя дисциплінованість допомагає раціонально використовувати час.

ШО Ти дослухаєшся чиїхось порад? І чи можеш сказати, що хтось на тебе впливав?
— Був у моєму житті ряд знакових людей, які так чи інакше мене захоплювали. Ставали певним ідеалом. Наприклад, мене ніколи не запитували про людину, якій я присвятив «Культ». Там маленькими літерами написано — Зернову. Ви, як містик, напевно, сказали б, що ця людина мені була послана Богом, щоб спрямувати мене в певному напрямку. Формально це був хлопець моєї тітки, з яким вона, на жаль, не одружилася. Але ця геть далека від літератури, до того ж з російськомовного середовища, та ще й з низів суспільства, як то кажуть, людина відіграла в моєму житті надзвичайно значущу роль. Цей Зернов був у чомусь абсолютно трансцендентним. Він був як перпендикуляр. І усвідомлення його вибухової перпендикулярності мене багато чому навчило.

ШО Для письменника це відчуття важливе?
— Воно найголовніше для письменника! Для автора, який прагне провокувати читача на переживання. Мені, наприклад, нецікаво ділитися досвідом буквально. Мене це абсолютно не збуджує.

ШО А взагалі чи є в твоєму характері якості, які б ти побажав мати іншим?
— Я нарцисичного складу людина, більше того, я дуже люблю повчати інших і плекати в них свої риси, можна сказати, осіменяти людей собою. Та в якийсь момент я зрозумів, що те, що я намагаюся пробудити в інших, насправді — недорозвинуті власні риси.

ШО Чи маєш ти якісь неспростовні принципи?
— Після прочитання роману Орвелла «1984» я відмовився від думки, що є такі речі, які я не зможу зробити за певних обставин.

ШО Тобто розумієш, що для кожного знайдеться свій пацюк.
— Так. В кожного є своя межа.

ШО Яке питання ти найчастіше самому собі задаєш?
— Це вже надто інтимно. Хай буде — «доколе»?

ШО Яке найдурніше питання тобі задавали?
— Це, зрештою, відносне. Буває, що дурне запитання в певній ситуації могло б бути дуже серйозним. Наприклад, з якою твариною ви себе ототожнюєте?

ШО Ну, ти, напевно, як справжній письменник — носиш в собі зоопарк.
— Радше колоду карт Таро.

Бесіду вів Сергій ВАСИЛЬЄВ
фото Наталії Машарової

рейтинг:
0
Голосов пока нет
(0)
Количество просмотров: 29820 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама




наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode


шумоизоляция для авто украина