шо нового

Ніжна ракета «ПЕРКАЛАБА»
17:01/01.11.2009

Спілка творчої, працьовитої та боєздатної молоді «Перкалаба» має ту мудрість, яка нашаровується довгими роками. До того ж і хист допомагає франківському гурту сяяти зіркою на дещо тьмяній кокарді української музики. Минулого року свої цимбали і труби команда возила по дванадцяти містах Німеччини та заграла навіть у хіповому містечку Хрістіанія, що в Копенгагені. А в 2009 му «Перкалаба» видала нові записи на двох альбомах, один з яких був студійним, а інший — реміксованим. Творчий отаман бригади та філософ Олег Гнатів, знаний також під ім’ям Мох, із задоволенням погодився відкрити скриню зі зброєю і таємницями особливого гуцульського загону щасливого призначення.

ШО «Перкалаба» не приховує своїх анархічних поглядів. У текстах пісень ви йдете далі, виспівуючи «радості набуваймоси» та «попускаймоси», фрази, що стали головними для усього нинішнього гурту. Окрім пісень, чи є якесь зілля, здатне попустити добру людину до належного гармонійного стану?
— Можна багато різного зілля перепробувати і не попуститись. Думається, що власний попуск все-таки залежить від якості катарсисів, а завдяки чому стаються катарсиси — це, мабуть, неважливо; можна просвітліти й від переживання сонячного ранку, але ніколи не попустишся від «ізмєни». Попуск це і є убивання власних «ізмєн».

ШО У жовтні ви видали мережевий альбом «Rok’it Kuzьmook», що складається з електронних переробок останніх треків та дивакуватих реміксів на давні речі. Його записували музиканти гурту?
— Це була ідея нашого гітариста Вітька Новожилова. Він хлопчик урбаністичний і «електронізований». Більшість наших музикантів стосовно електроніки все ж таки консервативніші. От Вітьок разом із Федотом і замутили «Кузьмука». Федот якраз відкритий для будь-якого експерименту. Для нас це такий собі трік. Чому би і ні, власне.

ШО Хто ж є той Кузьмук?
— Ми якось обговорювали тему цинізму саме в творчості, згадали чиюсь тезу, що 11 вересня — найбільш значущий художній акт, от і вирішили побавитись із цим у назві. Тобто найточніше пояснення, мабуть, таке: ракета Кузьмука — це неочікуваний постріл в неочікувану аудиторію.

ШО Це вже не перший ваш реліз, що стосується електронної музики. Досить дивно для команди, знаної як етно-ска-панк чи фолк-рок гурт. З «живих» артистів на гадку приходить ще тільки Марія Бурмака, яка свого часу погодилася на видання альбому реміксів на свої пісні. А якщо й виходили в декого диски з реміксами, то вони були орієнтовані суто на комерційне радіо. Як ви гадаєте, чому більшості музикантів не вистачає кругозору та сил для експерименту?
— Нам тяжко судити за інших музикантів. Може, контракти не дають (сміється), може, нецікаво. «Перкалаба» не париться ні строками, ні маніпулюванням. Нам взагалі більш цікавий шлях, ніж результат.

ШО На цьому ж таки реміксованому альбомі трек «Anybody seen my cow?» розгортається так, ніби його записував Анжело Бадаламенті. Та стає зрозуміло, що село Перкалаба — це українська відповідь Твін Піксу. Здається, у цих таємничих місцях ніхто ніколи не був, але усі про них чули. Як живуть мешканці Перкалаби зараз? Чи побільшало в тих краях туристів — з вашою допомогою?
— Про Твін Пікс, до речі, дуже влучне спостереження. У нас саме таке відчуття і буває, коли ми туди попадаємо. При повній закинутості й тиші, яка там існує, у повітрі висить відчуття тривоги і якоїсь недомовленості. Може, це пов’язано з темпом життя, може, з якимись «скелетами у шафі» в тому місці. Нам розказували місцеві, що минулого року туди заїхали шукачі золота зі Східної України. Поводились вони дуже брутально. В результаті через пару тижнів найшли одного з них у потоці з відрізаною головою. Гуцули дуже гострий народ, і в силу герметичності й відірваності в них інші стосунки з мораллю.

ШО Здається, що після виходу останнього студійного альбому «!Чидро», гурт почув від старих фанів трохи слів нерозуміння: куди зникли бойові енергійні пісні? Чи так це? Але насправді «!Чидро» — дуже емоційна робота, у якій видно всі відтінки драматичного твору. «Миєбітлз», «Колискова» та деякі фрагменти альбому відокремили «Перкалабу» від образу смішного, завше п’яного музики з гірського села. Щось схоже хотів зробити «Ляпис Трубецкой», втомившись від стереотипів по відношенню до своєї команди, та спроба була невдалою.
— Ну, по-перше, на всі закиди ми відповідаємо так: МИ НІКОМУ Й НІЧОГО НЕ ОБІЦЯЛИ. Стараємось обіцяти тільки собі — власну перфектність. Це і є, мабуть, формулюванням нашого шляху: вперед до ідеального перфекту.

Окрім того, остання робота, на мою думку, робота зрілих мужчин, які не втратили по дорозі душі й відчуття любові. Ми, до речі, ніколи не граємо випивші на сцені. Це закон. Спробуйте три з половиною години так валити — і ви зрозумієте, що це небезпечно для життя.

ШО Все ж таки в альбомі «!Чидро» не тільки веселі, а й тривожні мотиви, адже ви переживаєте різне. У якому стані писали ті пісні? Який «експірієнс» вам дав запис диску «!Чидро»?
— Робився він протягом євротуру восени 2009 року, але деякі заготовки були й раніше, ще при Яремі. Один із засновників «Перкалаби» Ярема Стецик — бас-гітарист, там багато його риб, а тут він відійшов від «Перкалаби», і виникло питання, що ж робити далі. Ярема дуже креативний і нестандартний генератор ідей. Поїздки в Європу все ж таки мали, мабуть, вплив півсвідомий на «Перкалабу» — всередині з’явились нові спокої і нові радості, водночас і більше самоусвідомлення того, що ти робиш. Знаєш, така собі музика поживших мужчин. Ми ще більше відчули, що нас «веде». До речі, ми довго сумнівались у зробленому до виходу альбому… Занадто виходило якісно. Але тепер я спокійний і вважаю, що альбом добрий. Я би не назвав його тривожним, він скоріше ніжніший за інші, може. А ніжність дорослого мужчини — це встидна штука.
Відносно «експірієнсу», то тут дуже просто — ми стали професійнішими й водночас ще більш вільними. Хоча на сайті «Умка» альбом пробув у бестселерах тільки місяць, тоді як «Горри» і «Говорить Івано-Франківськ» були річними бестселерами. Дивно… Там же такі красиві пісні!

ШО Як видатний діяч вітчизняного шоу-бізнесу, який працював і вишибалою, і телевізійником, і промоутером, і продюсером, маєте знати, що зараз потрібно для досягнення успіху. Чи потрібні в наш час «бумажні» ЗМІ? Чи може артист почувати себе сито, не маючи звя’зків та справ з лейблами?
— За «видатного» — спасібо, конєшно… Поняття успіху кожен визначає сам для себе. Ми годні любити, і нас люблять. Ми не бідуємо, і у нас живі й здорові всі, кого ми любимо і від кого ми залежимо. Ми нікому нічого не винні, крім вдяки. Окрім того, все залежить від стратегій. Є стратегія бути популярною групою, а є стратегія створення культу. Якщо культ створюється на відвертій душі і на розриві власного серця, то успіх у вигляді збільшення аудиторії завжди станеться. Попри все — людина дуже вдячне створіння, навіть Творіння. Головне,  якщо й розводити, то розводити на радість і на щастя. Відносно зв’язків з лейблами… Ми того й ситі, що нікому не винні.

ШО «Перкалаба» досить сильно відрізняється від решти українських гуртів тим, що годує себе сама, водночас вона нерідко отримує запрошення на знакові культурні події. Чому ми маємо обмаль таких потужних музичних спілок? Чому для багатьох музичних оглядачів рівнем якості пісні є наявність у ній української мови? Коли убогі стануть мудрими?
— Суєта, бля, вбиває живе, того й мало. Про наявність української мови в обовязковому варіанті — тупо меншовартісний комплекс. Співай тою мовою, на якій точніші твої образи.
Ми от були би не проти знайти мад’яра МС. Але коріння для нас — це все-таки визначальне, бо звідти йде енергія душі. Про музоглядачів в Україні окрема мова. Справді, аналітичних і об’єктивних настільки мало, що можна сказати, що їх і нема. Нас не дуже цікавлять рефлексії «класно» чи «не класно». Нас би втішило, якби хтось до кінця зрозумів феномен «Перкалаби». А всі ці «п’яні гуцули», «веселі», «драйвові» і тому подібне — це дуже поверховий орнамент.

ШО Чи ви думали над тим, як побороти щорічні повені у Карпатах та щоденні вияви тупості влади? Що вас турбує найбільше останнім часом?
— Влада не може бути не тупою, особливо українська. Це менталітетне. Все-таки анархізм — це абсолютно українська штука. З приводу повеней винні ми самі, ті, хто тут живе. Оскільки Бог, на мою думку, не націлений знищити Карпати, бо вони тішать Його око. То швидше він напустить чуму на людей, щоб менше ліс рубали. А турбувати нас може тільки здоров’я рідних і близьких. Все решта не турбота, а загони егоїзму.

записав Вадим КУЛІКОВ
фото Ростислава Шпука
офiцiйний сайт гурту:
http: //perkalaba.com.ua

рейтинг:
5
Средняя: 5 (3 голосов)
(3)
Количество просмотров: 69007 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode