шо нового

Молодий автор: віддрючити чи надрукувати?
18:42/02.11.2011

Протягом останніх 2–3 років українська література не зазнала жодного вдалого прозового дебюту молодого автора. Тривалий час це пояснювали наслідками кризи та небажанням видавців ризикувати публікацією нових невідомих імен. Потім з’явилася теза про те, що в молодих письменників кишка тонка написати аж цілий роман — мовляв, усе розмінюються на оповідання з новелами. Наявну малу прозу видавцям друкувати неприкольно, а товстих українських літературних журналів на всіх новелістів наразі не вистачає. Чи то пак майже взагалі нема. Інше пояснення ґрунтувалося в стилістиці: «потік свідомості» як метод застарів, а читати наратив про пригоди 16-літніх дівчат-філологів і хлопців-поетів набридає майже одразу. Ну а ті, хто вже виросли, але ще так нещодавно називалися «молодими письменниками», десь заховалися. Хтось пішов у декрет, хтось тепер на офісній роботі з 8 годинним робочим днем. Словом, залипли в пелюшках, кредитах, зарплатах, машинах, відпустках.
автор дискусії Ірина Славінська
місце проведення: музей­ресторація «САЛО» (м. Львів)
иллюстрация Ирины Костышиной

Останнім часом без усіляких пояснень видно, що молодих авторів не видно. Хоча насправді можна припустити, що десь у квартирі на Сихові, на Борщагівці чи в хаті на краю села Непитайлівка живе такий собі сучасний український письменник. Майбутній Гоголь! Ну чи як мінімум Андрухович. Талант пише тексти, складає в шухляду та потай мріє про славу. Його світогляд давно містить тезу «все по блату» та переконання, що без знайомств і грошей видати книжку не вийде. Талант виросте, стане аграрієм або вступить на який-небудь «менеджмент» і стане офісним працівником. Він так і не поділиться з людством своїм opus magnus. В найкращому разі — видасть власним коштом 100 примірників свого геніального роману та покладе десь у коморі, даруючи випадковим гостям.
Журнал «ШО» перейнявся цією насущною проблемою. Старіння літератури — це як старіння нації. Тут постійно потрібна свіжа кров. Відтак під час Форуму видавців відбувся круглий стіл журналу «ШО», куди прийшли видавці, критики та закордонні літературні експерти. Кожен з них дав свої поради молодому письменнику, котрий мріє про дебют.

 

Як видати книжку в «КСД»?

Світлана Скляр
головний редактор видавництва «Клуб сімейного дозвілля»

«Клуб сімейного дозвілля» спеціалізується на виданні переважно жанрової літератури. Жанри окреслені чітко (любовні й історичні романи, детективи, трилери, фентезі), є місце для класики (з допомогою працівників Інституту літератури ми видали збірки творів Шевченка, Квітки-Основ’яненка, Остапа Вишні), а також для творів, що ми позиціонуємо як сучасну літературу.
Основним каналом продажів є щоквартальний каталог, у якому представлено понад 500 книжок, з них 120–130 новинок, 30–40 — це художня література. З одного боку, продажі через каталог одній і тій самій читацькій аудиторії легше прогнозувати, відстежувати читацькі смаки і пропонувати те, що подобається. З іншого — треба постійно шукати щось нове і цікаве, щоб не набриднути одноманітністю.
Для жанрової літератури важливою є тематика твору. Наприклад, цього року пішли на експеримент: представили у жіночих романах російський переклад роману Міли Іванцової «Родовий відмінок» («Родительный падеж»), спозиціонувавши його як «серіальну» історію про жіночу дружбу від пологового будинку, про хворих дітей, від яких відмовляються. Експеримент виявився вдалим. Тепер ми створюємо лінійку таких «серіальних» романів: Наталії Костіної «Все будет хорошо» (російською), знову Міли Іванцової «Ключі від ліфта» та дипломанта цьогорічної «Коронації» Світлани Талан «Коли ти поруч». Цікаво, що перший роман Люко Дашвар «Село не люди» ми представили читачам як історію сільської Лоліти.
Варто відзначити, що більшість з цих творів мають головним рушієм сюжету медичну тему. Людям цікаво читати про хвороби, про те, як героїні їх долають. Певно, це теж вплив серіалів на кшталт «Швидка допомога», «Лікар Гаус», «Інтерни». До речі, популярні в Росії «акушерські» романи Тетяни Соломатіної у топах і в українських книжкових мережах.
З 2002 року «Клуб» працює з автором любовно-історичних романів Симоною Вілар. Завдяки ініціативі «Главреду» «10 найуспішніших українських авторів» про цю харківську письменницю згадали ЗМІ, бо її добре знають члени «Клубу», а це 2 млн українських родин (приблизно 10 % населення України); на її нові твори чекають з нетерпінням, і коли ми перевидаємо через 3–4 роки попередні твори, вони теж мають чималий попит. Її твори продані в «Клубі» накладом понад 1 млн примірників. Це історії в певних історичних інтер’єрах про жінок крутої вдачі, що шукають своє кохання. Так, окрім Симони Вілар, у «Клубі» з’явились історичні романи Лори Бекітт, Александри Девіль, Єлизавети Дворецької.
Цікаво було б спробувати видати історико-пригодницькі романи з реальними історичними постатями як часів Київської Русі та гетьманської доби, так і з історії ХІХ і ХХ століття (романи Василя Шкляра «Залишенець», Володимира Лиса «Століття Якова» показали гарний результат). Але цікавить саме белетристика, а не серйозні історичні розвідки.
У детективах ми відстежили читацький інтерес до російських бойовиків, тож ініціювали власну серію творів про крутих хлопців, для якої пишуть відомий шанувальник детективного жанру, який веде на «Буквоїді» колонку, Андрій Кокотюха, вінничанин Валерій Єремєєв, та творив харків’янин Валерій Махов, нині покійний. А детективи про жінку Віру Лученко, що веде розслідування, пишуть кияни Ганна і Петро Владімірські. Є також психологічні, я б сказала, «інтелігентські» детективи Андрія і Світлани Климових і містичні трилери Сергія Пономаренка про скіфські скарби, відьомські прокляття.
У творах, які ми представляємо як сучасну літературу, важливим може бути ім’я автора (це те, що молодих не стосується), перемога в конкурсі «Коронація слова» (тут наше видавництво є і експертом, і членом журі), бо цей конкурс має розголос у ЗМІ, орієнтований частіше на белетристику, до того ж допомагає з просуванням автора і книжки. Так зробили Люко Дашвар, Дара Корній, Вікторія Гранецька.
Або автор мусить написати гарний роман, який не омине око редакторів та рецензентів. Показовою є історія Олени Печорної. Вона надіслала роман про жінку з неблагополучної сім’ї, яка народила хвору дитину, мусила стати повією, а потім втекла в зону відчуження. Тут були цікаві коди, гарне виконання. Потім, коли ми ухвалили рішення видати цей твір, з’ясувалося: цей роман здобув премію Олеся Гончара 2011 року.
Тому можу порадити молодим авторам відстежувати цікаві теми, що є в інформаційному просторі, писати, надсилати видавцям, на конкурси.
Щодо гонорарів. Відсотки ми платимо на європейському рівні, аванс пропонуємо з розрахунком повернути його з продажів найменшого першого накладу книжки, а саме з 4000 примірників. Автор щопівроку отримує звіт з роялті, але слід пам’ятати, що ціни на книжки в нас «не дуже європейські», тож автор в Україні, навіть успішний, навряд чи проживе виключно на гонорари.

 

Як видати книжку в «Фоліо»?

Олександр Красовицький
генеральний директор видавництва «Фоліо»

«Фоліо» не видає жанрову літературу. Тут нам легко конкурувати з «КСД», бо ми не приймаємо на розгляд детективи, драматургію, дитячу літературу. Ми намагаємося видавати міжжанрову літературу. Наприклад, книжки Лади Лузіної, про які не можна впевнено сказати, чи це містика, чи це історія, чи це детективний роман.
Мені як читачу особисто бракує сімейних романів, відсутній жанр інтелектуального розслідування, немає зовсім нічого про українську історію тих періодів, які діти вчать у школі.
«Фоліо» видає не тільки сучасну українську літературу. Вона складає лише близько 15–20 % наших книжок. Є ще перекладна література — тут ми самі шукаємо, що будемо перекладати. Ну а 50 % — це нехудожня література. Ми самі її замовляємо авторам, тобто автори свої рукописи самі не надсилають.
Ми багато книжок видаємо за рахунок авторів. Таких книжок виходить 4–5 на місяць. І це не тільки художня література. Самі бачимо, що це нормально для будь-якої країни. От у Австрії видають українських авторів за їхній рахунок, як ви знаєте.
У «Фоліо» менші наклади, ніж у «КСД», але більш різноманітний асортимент. Коли ми починаємо працювати з автором, то намагаємося видати все, що він пише.
Щоб стати автором «Фоліо», треба писати те, що в Європі називають «literature», а не те, що називають «fiction». Ну тобто Умберто Еко — це «literature», а Ден Браун — це «fiction». Єдиний тип «fiction», який можна видати в «Фоліо» — це історичний роман.
Своїм авторам «Фоліо» платить стандартний гонорар 1500 гривень, все інше — роялті. Система розрахунків така ж, як і в «КСД». Єдина поправка — перший наклад складає всього 1500 примірників. Хоча дуже рідко бувають і нестандартні гонорари-аванси. Думаю, і в «КСД», і в «Фоліо» вони однакові — це від 1,5 тисячі до 12 тисяч гривень. Це не забаганка видавництв, це правила ринку.

 

Як сподобатися критикам?

Юрій Володарський
поет, критик, книжковий оглядач «ШО»

Я взагалі не читаю жанрову літературу — вона мені як критику не цікава. Я не можу читати Дена Брауна, натомість я не можу жити без Умберто Еко.
Якщо говорити про літературу, яку видають в Україні, то я мушу сказати, що комерційна жанрова література проходить повз мене. Хоча я розумію, що вона гарно продається, що люди гарно її купують.
А от високої літератури мені в Україні бракує. Я не знаю, хто тут винен. Але українська література ще дуже молода — згадайте, її в часи СРСР майже знищили, від неї майже нічого не залишили. І тільки в 1980-ті роки вона почала самовідроджуватися з нічого. Тоді було порушено всі традиції та спадкоємність поколінь — люди почали все наново створювати. Тому в сучасної української літератури зараз спостерігаємо хвороби росту.
Якби мені треба було назвати українських письменників, чиї тексти відповідають моїм критеріям суворого критика, то мені вистачило б пальців однієї руки. До речі, всі ці письменники представлені в українських номерах журналу «Новый мир» у російських перекладах.
В сучасній українській літературі мені особисто бракує соціальних текстів. Більшість молодих українських письменників орієнтуються на самих себе, на свої власні переживання, на якісь драматичні речі, що пов’язані з їхніми стражданнями. Натомість вони не бачать, що відбувається навколо. Наприклад, у 2004 році відбулася Помаранчева революція — і це помітили всі, крім українських письменників. За останні 20 років Україна пережила грандіозний злам, але цього не видно з літератури. За текстами українських письменників взагалі не зрозуміло, що зараз відбувається.
А ще би мені хотілося, щоб українська література нарешті відійшла від своєї милої ніжності. Український письменник зазвичай — це лірик. Через це існує навіть думка, що роман — не український жанр, і що українським жанром радше є пісня. Я думаю, що ця думка застаріла, що це неправильно. Є все ж таки письменники, які доводять всю хибність такого підходу.
В Україні є письменники, які працюють у дусі експерименту. Наприклад, Тарас Прохасько. Він пише дуже добре, але те, що він пише, цікаво доволі обмеженому колу читачів. Зараз в Україні бракує технологічно «правильно зроблених романів», які би поєднували просте з високим, які би захоплювали читача.
Зараз в Україні відбувається радше процес, ніж результат. Цей процес — бурхливий. Це пошук, самоідентифікація, вибір тем. Результат поки що не надто вагомий. З іншого боку, 5–6 письменників, за яких не соромно, — це вже непогано.

Яна Дубинянська
письменник

Я можу розповісти про свій досвід молодого автора. Я свого часу отримувала відмови і від «Фоліо», і від «КСД», і від журналу «Новый мир». Письменнику, котрий перебуває на межі «literature» та «fiction», живеться дуже важко. Пам’ятаю, що я одне своє оповідання змогла опублікувати і в журналі фантастики, і в глянцевому журналі, і в контркультурному часописі Іздрика.
Всі речі, пов’язані з позиціонуванням такої літератури, є надзвичайно хиткими — вони вирішуються буквально на якихось півтонах. Це буквально залежить від того, який текст і до якого рідера потрапить.
Я як літературний критик шукаю цікаву літературу під дуже різними обкладинками. На відміну від Юрія Володарського, я не гребую жанровою літературою. Я намагаюся знайти щось хороше в романах, які видані як любовний роман, як фантастика, як детектив. Річ у тім, що наш ринок іще не до кінця структурований. Та й лауреати «Коронації слова» не бачать матриці «КСД», щоб писати чітко по ній.
Але мені справді не вистачає текстів, які би поєднували захоплюючу фабулу та глибокий філософський зміст, якусь надбудову, заради якої все і було написане.

 

Як видати книжку в «Гранях-Т»?

Олена Мовчан
головний редактор видавництва «Грані-Т»

Письменник повинен мати талант і хист до літературної творчості (грамотність навіть не виділятиму окремим пунктом, бо це очевидно…). Він має написати талановитий твір для дітей (без замовлень сюжету, героя, жанру, стилю). І надіслати цей рукопис у видавництво.
Далі можливі три варіанти розвитку подій:
— ми його беремо до друку, бо текст відповідає нашим творчо-професійним цінностям і напрямкам діяльності;
— ми його не беремо до друку, бо відсутнє сказане рядком вище (такі рукописи ми не рецензуємо);
— ми віддаємо автору текст на доопрацювання з конструктивними зауваженнями і коментарями, але вже з перспективою того, що будемо цей твір видавати (за цим наглядає письменник і перекладач Іван Андрусяк).
Також автор може взяти участь у наших серіях, де більш менш чітко окреслені жанр та персонажі. Скажімо, серія «Життя видатних дітей». Тоді він має написати талановите оповідання і надіслати його у видавництво.
Видавництво «Грані-Т» відкрите до нових ідей, стилів, жанрів та персонажів. Талановитий рукопис нас може наштовхнути на започаткування нової серії чи напрямку.
Якщо підсумувати — автор може як долучитися до наших уже існуючих дитячих серій, так і запропонувати щось новеньке. Єдина умова — щоб було талановито написано й апелювало до сучасності.

 

Як знайти собі видавця та стати популярним у Польщі?

Богдан Задура
відомий польський поет, головний редактор часопису Twrczoc

Якби я знав відповідь на це запитання, то сам вигадував би молодих і невідомих українських авторів і під їхніми іменами публікував би свої власні поезії як переклади. Зі свого власного досвіду я бачу: гонорари за роботи, перекладені іноземними мовами, є ілюзорними або символічними. Це всього лише здається, що, якщо хтось видав книгу за кордоном, він отримав багато грошей. У цього автора є шанс, що його почнуть запрошувати за кордон, оплачуватимуть подорожі та промоційні вечори. Правда, це все стосується того, що я знаю про поезію. З прозою все може бути інакше.
В мене, мабуть, старомодний підхід до літератури, бо мені здається: коли молодий талановитий автор розмірковує про те, що і як писати, — то це він може бути не більше ніж виробником популярної літератури. Тобто жіночих романів, детективів, трилерів, політичної фантастики.
Успіх у деякій мірі є випадковим, це може відбутися, але не обов’язково. На мій погляд, успіх не можна запрограмувати, принаймні коли йдеться про літературу не масову, про літературу високого класу. Це те, що значною мірою залежить від випадку.
Окрім випадку можуть допомогти і особисті контакти — їх не слід недооцінювати. Також варто брати участь у міжнародних літературних фестивалях. Ці особисті контакти особливо важливі, коли існує інституціональний механізм для просування української літератури за кордоном або такі установи, як Інститут польської книги.

 

Как напечататься в «Новом Мире»?

Андрей Василевский
главный редактор журнала «Новый Мир»

В настоящее время журнал «Новый мир» — это негосударственное издание, которое получает определенную государственную поддержку. Каждый год мы сочиняем заявку на грант, и нам дают смешные деньги на осуществление, как у нас принято говорить, «социально значимого проекта». Жить на эти деньги нельзя, но и без них прожить не получается.
Гонорары наши символические. Это некий жест по отношению к автору, свидетельствующий, что все хорошо. На самом деле, конечно, не все хорошо. Мы платим за авторский лист (40 тыс. знаков) прозы 2,6 тыс. рублей. За поэзию — 20 рублей за строчку. Но никто из авторов «Нового мира» и не рассчитывает на гонорар как на источник дохода — тут другая мотивация.
Если напечататься в одном из 3–4 главных литературных журналов России, то этот текст скорее всего прочтут и все необходимые литератору люди — издатели, номинаторы и эксперты крупных премий и пр. Круг людей, без внимания которых писателю сегодня в России прожить сложно. Тем более что премии — это единственный способ для писателя получить солидную сумму за свое произведение.
Нас часто спрашивают, как мы ищем авторов. Вопрос неверный. Авторы нигде не прячутся — они сами приходят. Их больше, чем может напечатать ежемесячный журнал на своих 240 полосах.
Может ли человек «с улицы» напечататься в «Новом мире»? Теоретически да, но практически такое бывает очень редко. Когда человека совсем никто не знает — это подозрительно. (Смайлик) Не бывает так, чтобы совсем никто не знал. Если человек чего-то стоит, его хоть кто-нибудь из твоих знакомых знает. Литературная жизнь так устроена.
Журнал наш непрерывно выходит с 1925 года — за это время нарос круг, так сказать, постоянных авторов. Старые авторы рекомендуют новых. Новые становятся постоянными и предлагают других новых. Вот работой таких шестеренок и создается круг авторов «Нового мира».
Применительно к Украине процесс все тот же. Первая волна — поэты, пишущие на русском языке. Кабанов, Херсонский, Минаков, Евса, Бельченко — они не воспринимались и не воспринимаются как писатели другой страны и другой литературы.
Вторая волна началась с рассказов и повестей Жадана. Но с Жаданом тоже интересно. Когда мы напечатали повесть о лучшем гей-клубе, кто-то из наших сотрудников обратил внимание, что можно мысленно вычеркнуть, что это «перевод с украинского», и мысленно заменить топонимы на Пермь, Калининград, Екатеринбург — и получится пермский, калининградский, екатеринбургский текст. Там нет собственно украинской специфики. Или мы ее не видим.
И вот теперь наша любовь к Украине получила финансовую поддержку со стороны государства. Такой плотности украинских публикаций в нашем журнале еще не было. В каждом номере есть минимум один человек из Украины по прозе и один человек по поэзии. Кроме того, появились специальные обзоры украинской литературы, их ведут Михаил Назаренко и Татьяна Кохановская. Ну и рецензии, конечно. В том числе на еще не переведенные на русский украинские книги.
Что мы печатаем в 2011 году? «Музей заброшенных секретов» Оксаны Забужко — это чисто украинский текст. Такого в Перми или Екатеринбурге никто бы не написал. Этим книжка и интересна. Целиком мы ее печатать не будем, слишком большой объем для журнала; у нас будет только три фрагмента в трех номерах.
Еще это роман Наталки Сняданко «Чабрец в молоке», тексты Сергея Жадана, тексты русскоязычного писателя из Донецка Владимира Рафеенко. В мартовском номере был большой кусок прозы писателя из Харькова Андрея Краснящих. Ну и весь наш круг постоянных авторов — Александр Кабанов, Борис Херсонский, Людмила Херсонская и пр.
В августовском номере — большая (двуязычная) подборка Василя Стуса в переводе Дмитрия Бака. В октябрьском номере будет подборка Василя Махно (ее делали Максим Амелин, Аркадий Штыпель, Мария Галина).
Но у совсем молодого украинского автора шансов напечататься в «Новом мире» почти нет. Не потому что мы такие консервативные, просто — места мало.

 

Капітани грантів

Готуючи до друку це число, редакція «ШО» вирішила звернутися до представників культурних інституцій, котрі так чи інакше причетні до формування культурного та літературного процесу в Україні. Всіх їх попросили відповісти на такі питання:

1. Чи співпрацює ваша фундація з молодими українськими авторами?
2. Яким саме проектам у такому випадку надається перевага?
3. Що ви можете порадити молодому українському письменнику, який звертається до вашої фундації з пропозицією співпраці?
4. Чи можете назвати як приклад пару цікавих проектів, реалізованих вашою фундацією останнім часом за участі молодих українських авторів?
5. Чи підтримуєте ви молодих авторів із тієї країни, яку представляє ваша фундація?

Тереза Яценюк,
Голова наглядової ради фонду «Відкрий Україну»

1. Фонд Арсенія Яценюка «Відкрий Україну» має програму «Книжковий фонд», в рамках якої ми надаємо гранти на переклади сучасної української літератури.
На сьогодні це єдиний фонд в Україні, який має таку програму. Серед профінансованих перекладів є і твори молодих авторів.
2. Перевагу надаємо міжнародним проектам, в яких разом з українськими митцями беруть участь й іноземці, тому що метою Фонду є промоція України у світі.

3. Якщо український письменник має контакти з іноземними видавництвами, які готові видати його перекладені твори, тоді видавництво може податися до нас на грант.

4. Проведення перекладацької майстерні у Львові для молодих перекладачів з Німеччини, які перекладають з української мови на німецьку. Це дало змогу їм вдосконалити свою майстерність в україномовному середовищі, зустрітись з українськими письменниками, познайомило з творчістю останніх. Перекладачі працювали над перекладом книги Отара Довженка «Квітослава», що вийшла друком і була презентована в Німеччині.
У вересні 2009 го фондом Арсенія Яценюка «Відкрий Україну» спільно із Британською Радою в Україні та Львівським форумом видавців у рамках літературного фестивалю було організовано дискусійний сніданок, під час якого відомі українські письменники та літературні діячі обговорювали проблему популяризації української книги за кордоном.
Фонд підтримав минулого року перший Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz в рамках програми «Книжковий фонд». У програмі фестивалю були поетичні читання, перекладацькі семінари, молодіжна поетична сцена, презентації книжок. Це перший фестиваль такого рівня саме в Чернівцях.

5. Крім «Книжкового фонду», ми ще маємо програму подорожніх грантів для митців для презентації їхніх творів та таланту за кордоном. Серед грантистів є і письменники. Ми і надалі готові їх підтримувати.
Офіційний сайт фонду «Відкрий Україну»:
http://www.openukraine.org/

Анна Лазар,
заступник директора Польського інституту в Києві

1. Так, ми співпрацюємо з молодими авторами, художниками та музикантами.

2. Перевага надається авторським пропозиціям, які включають польських авторів в українське літературне середовище, або мають на меті висвітлення творчості польських авторів (спільні творчі проекти), або пропонують творчу зустріч, пов’язану з новими темами. Врешті, коли українські автори пропонують свою перспективу культурних явищ, якимсь чином до Польщі дотичних. Звісно, також цікавлять в першу чергу переклади з польської літератури.

3.  Мати добру ідею, розуміти, чому потрібно зреалізувати саме її, подати чіткий план дій, подбати про диверсифікацію джерел фінансування та ПР¬події.

4.  Антологія «Мілош підказаний» — польські автори назвали свої улюблені вірші Чеслава Мілоша, українські автори їх прочитали та переклали. Упорядник та автор ідеї — Андрій Бондар.
Проект «Аккумулятор» (фестиваль екологічної урбаністики) — приїзд польського поета­перформера Марціна Цецко, переклад його віршів, виступи на фестивальних заходах.
Фестиваль «Київські Лаври» (автор ідеї залучення польських поетів за участі Польського інституту в Києві — Василь Лозинський).
Виставка «Революційні Моменти», виступи українських поетів, зокрема — Олега Коцарева, який вів щоденний блог про події у рамках проекту. Куратор — Єжи Онух.
Літературний фестиваль у рамках Форуму видавців (всі едиції — Остап Сливинський та інші), фестиваль Meridian Czernowitz.

5.  Так, безперечно. Проте вважаю, що справжню підтримку молодим авторам із Польщі можуть надати лише автори з України. Це процес двобічний. Втім, не треба сподіватись на механічність реакції.

Офіційний сайт «Польського інституту в Києві»:
http://www.polinst.kiev.ua/

Віра Багаліантц,
директор Німецького культурного центру
Гете-Інститут в Україні

1.  Гете­Інститут має тематичні напрямки своєї діяльності в царині культури. І, звісно, в межах цих тем голос українських письменників різних поколінь є важливим для розширення українсько­німецького діалогу в культурній сфері.

2.  Одним із найважливіших завдань Гете­Інституту в Україні є розробка та реалізація німецько-українських міжнародних проектів, присвячених ролі культури та мистецтва в розвитку громадянського суспільства.

3. Раджу звернутися до нас у письмовій формі, виклавши свої пропозиції та значення європейських і глобальних цінностей у своєму проекті.

4. Про останні з підтриманих нами проектів можна дізнатись за лінками:
http: // accumulator¬fest.com
http: // www.meridiancz.com /
http: // www.goethe.de / ins / ua / kie / kue / spstr / ukindex.htm

5. Гете­Інститут співпрацює з німецькими авторами та запрошує їх на читання, дискусії, літературні зустрічі, резиденції.

Офіційний сайт
«Гете­Інституту в Україні»
http://www.goethe.de/ins/
ua/kie/ukindex.htm

Анна Бубнова,
менеджер мистецької
програми Британської Ради в Україні

1. Британська Рада співпрацює з молодими українськими авторами не напряму, а через своїх партнерів. Наприклад, через Форум видавців та Львівський літературний фестиваль. Але це не виключає можливості співпраці напряму з авторами у майбутньому.

2. Основна мета Британської Ради в Україні — познайомити українську аудиторію з новими іменами британської літератури. Задля цього, спільно з фондом «Відродження», ми підтримували програму перекладів британської літератури українською. В результаті побачили світ перші українські переклади Іена Мак’юена, Девіда Мітчела, Салмана Рушді та інших.
Нам також дуже важливо налагоджувати двосторонні контакти між британським та українським літературним середовищем. Так, цього року разом із Львівським літературним фестивалем ми здійснюємо два спільні україно¬британські проекти: 1) поетичну резиденцію за участі двох поеток з Шотландії, Кони Макфі та Софі Кук, та з двома львівськими поетами Галиною Крук і Остапом Сливинським. У результаті цієї співпраці народяться готові для публікацій переклади Остапа та Галини англійською, а Кони та Софі — українською. Водночас, досвідчений український письменник Юрко Винничук працюватиме з молодим талановитим британським автором графічних романів Люком Пірсоном над створенням спільного проекту про сучасний Львів, де Юрко писатиме тексти, а Люк робитиме замальовки.
Сьогодні ми бачимо нагальну потребу молодих українських авторів у професійному розвитку. На мою думку, два найкращі інструменти, які Британська Рада може запропонувати, — це співпраця з британськими колегами через спільні переклади та виступи, а також доступ до британської літератури в перекладах.

3. Є кілька умов, які українські письменники повинні взяти до уваги перед тим, як звертатися до представництва Британської Ради в Україні:
1) Британська Рада не є донором чи спонсором, тож немає сенсу звертатися до нас за прямим фінансуванням. Натомість, ми заохочуємо письменників приходити з продуманими, обґрунтованими ідеями, до розвитку та реалізації яких Британська Рада може долучитись як один з партнерів; 
2) ми представляємо в Україні інтереси британських митців, тому, розглядаючи нас як одного з потенційних партнерів, треба чітко розуміти, чому Велика Британія буде зацікавлена у тому, що ви пропонуєте;
3) Британська Рада планує свою діяльність щонайменше на рік наперед, а великі або тривалі проекти плануються за два­три роки. Планування триває з грудня по березень, тому раджу знайомити нас зі своїми ідеями протягом року. Якщо ваші ідеї співпадають із баченням Британської Ради, ми з радістю приєднаємось до їхнього доопрацювання у повноцінний проект, а також до пошуку інших партнерів і спонсорів; 
4) перед тим, як призначати зустріч, раджу завітати на сайт Британської Ради в Україні та поглянути на перелік подій, що відбулись або відбуватимуться в рамках нашої мистецької програми (www.britishcouncil.org.ua/arts). Це допоможе краще зрозуміти контекст, у якому ми працюємо, та відповідним чином запропонувати власні ідеї.

Представництво
Британської Ради в Україні:
м. Київ вул. Григорія Сковороди 4/12, (ст. метро «Контрактова Площа»)
тел. (044) 490¬56¬00
години роботи: 09:00 – 17:30

опитував Сергій Жадан

рейтинг:
5
Средняя: 5 (1 голос)
(1)
Количество просмотров: 13233 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode