шо нового

Аналіз Керролла
10:45/01.03.2010

На початку березня в наш прокат виходить один з найбільш очікуваних фільмів року — «Аліса в країні чудес» Тіма Бартона. І Бартон — запорука ідеальної кінореінкарнації твору Льюїса Керролла. Вгадати, що буде у фільмі — не важко, якщо знаєш творчість найдивнішого бетмена сучасного кіно. Але ми звернулися до психолога Людмили Іванівни Грицанок, аби вона розказала нам про самого Керролла і його твір з позиції не кіно, а психології.

Щоб говорити про інаковість Керролла, треба знати, що було типовим для того часу. А типовими для Вікторіанської епохи були як раз риси, притаманні Керроллу. Не можна сказати, що він був нетиповим представником свого часу. Це прагнення до солодкуватості, до красивостей, змальовування дівчаток до певного віку ангелоподібними, непорочними, чистими створіннями, намагання вести детальні щоденники… Не варто забувати, що Керролл був математиком і винахідником, як він сам себе називав. Це була людина з яскраво вираженими креативними здібностями. А креативщики завжди відрізняються від основної маси людей. Причому є така думка, що люди обдаровані талантами відрізняються від усієї решти людей рівно так, як відрізняються схиблені і люди не від цього світу — від решти. І ті й інші не тримаються маси. Є різні пояснення, чому так відбувається. Коли я познайомилася з біографією Керролла, я побачила людину внутрішньо незалежну. А його прагнення спілкування із жіночою статтю, яка того часу сприймалася дещо ідеалізовано, і його сприйняття дорослих жінок на кшталт «мої дівчатка» — це намагання створити свій власний світ, у якому йому було б комфортно, світ незамулений і незатьмарений. Можливо, у цьому є прояви інфантильності, інфантильності у соціальному плані. Просто людині творчій, щоб себе проявити, потрібен стан свободи, незалежності. Для того, щоб мороз на склі зміг утворити новий малюнок, його має нагріти сонце, лід має розтанути. Тобто одна структура мусить здатися, а інша утворитися.

Для людей творчих характерний дискурсивний тип мислення, що відмінне від логічного типу мислення — коли за А іде Б, а потім С, і так далі. Дискурсивне мислення — «стрибуче». Більша частина розумової, інтелектуальної діяльності відбувається на підсвідомому рівні, більше залучається образної уяви та емоційних переживань. Також виявляється підвищена чутливість до побічних продуктів — роздумів. Логік, щоб пройти з пункту А в пункт Б, послідовно робить кроки, аби здолати потрібну відстань. А людина дискурсивна, виходячи на галявину і рухаючись до дерева, міняє напрямок руху, побачивши квіточку. Але ця галявина, можливо, була болотом, а ця квіточка, можливо, знаходилася на сухому місці, яке допомогло людині не втопитися. Тобто вона робить ніби хаотично ті кроки, які, якщо роздивитися ситуацію потім, ідуть на користь. Проте згадаємо, що, як кажуть, матір’ю інтуїції є досвід.

Якщо ми кажемо, що для творчої людини потрібна свобода, треба розуміти, що їй так само потрібна певна енергія, певні переживання, як позитивні, так і негативні. Той світ, який Керролл створював на папері, допомагав йому створити безпечну обстановку, щоб його думка могла ширяти як завгодно.

Бо для творчого мислення необхідна швидкість, висловлюючись сухою науковою мовою, нервових процесів, швидкість утворення асоціативних зв’язків. Зараз навіть існує школа розвитку пам’яті за рахунок образного мислення, школа ейдетики — у результаті нетривалих занять підвищується швидкість асоціативних процесів, люди починають більш позитивно дивитися на світ, бо бачать в ньому більше зв’язків. По суті, у них підвищується те, що називають когнітивною складністю — система уявлень, понять, — збільшується кількість слів, за якими щось стоїть, якими можна описувати світ. Існує дві моделі творчості: дефіцитарна модель, коли людина свої негаразди змушена компенсувати за рахунок творчості, і адаптивна модель — маючи від природи надлишкову енергетику, людина просто мусить її витрачати, інакше їй буде погано. І мені здається, що і Керролл, і його «Аліса у країні чудес» як прояв — і є прикладами адаптивної моделі творчості. Її суть у тому, що людина креативна не може не творити. Опинившись у затишному світі дівчаток, вона відгукується на прохання щось розповісти і легко підігрує, легко адаптується до цього світу, тому що цей світ відповідає її прагненням весь час творити. Кажуть, що той образ Білого Лицаря, який весь час щось створює і якого Керролл придумав у наступному своєму творі, — автобіографічний. Він ніби зізнався, що він не може не творити, навіть якщо утворені Лицарем речі нікому не потрібні. Його питають: «Нащо ця мишоловниця на коні?.. Її ж важко уявити!» — «Уявити важко, — каже Керролл, — але можна». І у цьому «можна» і виявляється напівдитяча радість пізнання світу.

Звісно, не можна зводити усю творчість Керролла до дитячої гри розуму. Бо коли скельцями бавиться дитина — це одне, а для вченого — це модель, це щось більше. Математики пробували розшифровувати його образи, вважаючи їх загадками. Можливо, він в «Алісі» нічого і не зашифровував, але кажуть, що людина геніальна закладає у свій твір більше, ніж вона сама усвідомлює. Оскільки він був математиком, він багато знав про цей світ і тому мимовільно давав уроки, наприклад, відносності. Аліса зменшувалася, а потім збільшувалася. Для прямолінійного розуму все просто — або так, або інакше. У Керролла все гнучко: а якщо тільки ноги збільшаться, або тільки шия? Керролл грається з можливостями, як художник-початківець, який не копіює світ, а робить спроби побачити в ньому ще щось і починає тяжіти до фантастики. Як письменники-фантасти намагаються відтворити інші планети. Але вони все одно впізнаванні — упізнаються наші морально етичні проблеми, якісь закономірності та спроби вийти за межі. Тому можна сказати, що тяжіння Керролла до світу дітей — це тяжіння до світу, в якому ще немає меж. Його вабила відкритість дітей і жінок, які тоді ще не грішили великими інтелектуальними досягненнями, зважаючи на тогочасне виховання. У дітей не було «чопорності», яка б заважала пошуку уяви, розуму. І діти у Керролла тішилися неспівпадінням. Бо Керролл тікав від повсякденного «так повинно бути», від рутини і від шаблонів. І «Алісу» я не можу назвати тим твором, яким вчать «як треба». Цей твір показує, що може бути інакше, як і будь-який твір, який виходить за рамки простої моралі. Це твір, про який з дітьми треба розмовляти. Він дає багатющий матеріал для розвитку дитини. Але, як і в багатьох мультиках, там герої можуть гепнутися, впасти, швякнутися, а потім обтруситися і піти далі. А діти це сприймають за реальність. І досить важко буває переконати дитину в тому, що те, що ми говоримо, більш реально, ніж те, що дитина бачила в мультику…

Записав Ярослав Підгора-Гвяздовський

рейтинг:
0
Голосов пока нет
(0)
Количество просмотров: 40057 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама





наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode


купить стол страница | купить adidas superstar в украине все отзывы тут