шо нового

«Kоли «Цинамон» пахне «Карбідо»»
10:56/01.05.2010

«Це вже не юність, але ще весна», — сказав Юрій Андрухович, відсвяткувавши 50-річний ювілей. Активною участю у суспільній акції «АнтиНЕК» він підтвердив, що спочивати на патріарших лаврах не збирається. А найближчим часом розпочнеться тур шістьма містами України, у якому Андрухович разом із польським гуртом «Карбідо» презентуватиме другу частинку триптиху «Самогон. Цинамон. Абсент». Що таке «Цинамон» та з чим його споживати, пан Юрій розповів у інтерв’ю спеціально для «ШО».

ШО Чи погоджуєтесь ви із висновком польських критиків про те, що «Цинамон» є значно глибшим і обдуманішим від «Самогону»?
— Обидві ці роботи, як відомо, це частина трилогії. І я особисто не можу жодну з них поставити вище іншої. Але, мабуть, є якісь об’єктивні речі. На «Самогон», наприклад, таких відгуків не було, відзначалися якісь другорядні моменти. А тут фактично всі рецензії вистрілюють з п’ятьма зірочками. Я не знаю рецензентів, але «Карбіди» пишуть, що вони просто шалено щасливі, тому що це дуже великі авторитети польської музичної критики, які всі зуби поз’їдали на альтернативній музиці. І якщо з їхнього боку така оцінка, то це означає, що нам справді дуже вдалося. Безумовно, я вже десь у магнітному полі цих оцінок перебуваю, тим більше, що ще насправді в це не вжився. Поки що відбулося тільки три концерти, дуже розкинутих у часі. Можливо, під час нашого туру я почну вже всередині цього «Цинамону» перебувати. Всі ми, виконавці, щоразу ніби проходимо певний тест, але і публіка також. Тому все це страшенно цікаво.

ШО Чому ви обрали саме триптих?
— Все з’являється як жарт, а потім ми починаємо якось серйозно до цього ставитися. На певному етапі ми всі разом погоджували якийсь принцип, скажімо, назву. У випадку «Цинамону» це було напряму пов’язано з фестивалем імені Бруно Шульца у Дрогобичі. Ще не було думки, що це дилогія, друга частина, просто виступ на фестивалі, і все. А після цього виступу почали говорити, що треба працювати над майбутнім диском, а тоді відразу ще й над третім. Це з’явилося, мабуть, від того, що трилогія виглядає чимось більш повним.

ШО Тобто дає можливість більшою мірою розкрити весь задум?
— Я переконаний, що так, але тетралогія дала б ще кращу можливість. (сміється) Та ми про це поки не думаємо. Назва третьої частини з’явилась під час самогонного туру. На останньому концерті в Тернополі з’ясувалося, що там є люди, які роблять абсент. А крім того, в «Карбідо» серед всяких віртуальних пристроїв є інструмент, який так і називається — абсент. Я не можу зараз розказати, як він звучить, боюся, що це одна з їхніх фантазій. Але я і сам не знав, що оце трепетання голубиних крил, чи звучання духового оркестру десь у парку, — це не заготовки, які кожен діджей отримує для своєї роботи. Все дійсно писалося наживо в страшенно далеких містах. Раптом в нас виявилась така дивна географія...

ШО Мовна і просторова віддаленість не заважала порозумітися?
— Нічого б із цього не було, якби два роки тому не вийшла книжка дуже класного поета Яцека Подсядла з польськими перекладами всіх віршів. На мій погляд, він зробив неможливе, бо це тексти з періоду, коли я обирав дуже серйозну, складну версифікаційну форму. Вони римовані, мають дуже вишукану, ритмічну структуру. Перекладач мусив іноді ставати на голову і робити щось таке, що, на перший погляд, взагалі здавалось не моїм оригіналом, але потім там знаходилась мотивація. Єдиний момент, коли ми змушені були відмовитись від перекладу, — центральний твір «Танго Біла Троянда». Із ним дуже важливо потрапляти буквально в десяті частки секунди, і польський варіант оцю ритміку оригіналу не віддавав. Тоді виникла ідея на польському диску також записати українською. Натомість в книжечці той переклад був, щоб польський слухач міг зрозуміти, про що йдеться. А в українському виданні просто додалася ще одна фотокомпозиція. Якби не існувало цих прекрасних перекладів, у музикантів би взагалі не з’явилося ідей, що з цим робити. А так вони отримали від мене вірші вже польською мовою.

ШО Як відбувався запис диска?
— Карбіди отримали тексти віршів. Далі був якийсь період, коли вони думали виключно про те, як подати їх на фестивалі. Про диск ще не йшлося. Захотіли зробити акцент на електроніці: менше живих інструментів, більше комп’ютерного втручання. За початковим задумом це мало відбуватися десь у кібер-кафе, відвідувачів на 15. Проект би звучав дуже тихо і сконцентровано, аби створити якусь віртуальну атмосферу. Але в Дрогобичі такого кафе не виявилось, і нам запропонували виступити просто неба у внутрішньому дворику ратуші. Місця там на 100–150 осіб, тобто разів у десять більше, ніж хлопці собі спершу уявляли. Потім цей праархівний запис був потрібен музикантам, щоб взятися за все справді всерйоз. Коли я приїхав на запис диску, в них практично були зроблені музичні основи кожної з цих композицій. Деякі абсолютно відмінні від того, що звучало в Дрогобичі на першому концерті. От у «Пострілі» начебто і блюз, але вже зовсім інший, збагачений. І уже в студії, в слухавках з цією канвою працював я: ішов за тим, куди мене вело, і так начитував ці тексти, іноді навіть починав наспівувати. Після того, як доріжку записували з моїм голосом, починалося найцікавіше: інтонації, до яких я вдавався, спонукали музикантів розвивати далі в кожній композиції додаткові музичні ряди. Ще довгий час тривало оце збагачення і дописування. Тоді ж з’явився і Цумтор, який надіслав партії ударних до деяких речей.

ШО Чи виникали у вас протиріччя, адже, мабуть, не всюди їхні музичні асоціації збігалися з вашим баченням?
— Тут швидше йдеться про слухання, а не бачення, і це важливий нюанс. Дуже нечисленні були такі моменти, і я тоді просив щось змінити. Скажімо, «Весна виникала, де тільки могла». Там у фіналі є такий образ — орган, який розібрали на частини. В нього залишилися маленькі дудочки, і дуже багато малечі всякої, хлопців ходить з ними по місту, наче цей орган в розібраному вигляді грає знову. Там мені здалося замало лише тиші. І от «Карбіди» вигадали голос, який раптом стає мегафонним, і потім взагалі незрозуміло, про що говорить. «Індія» теж закінчувалася тишею. Момент про небесних пілотів і ангелів мені здався неповним, тому знайшли шаманський звук.

ШО Часто кажуть, що проекти з такими поєднаннями створювались багато разів. Які з них здаються вам вдалими?
— Найвдаліше з усього, що я знаю, це робота Гінсберга з різними музикантами. Коли я перекладав антологію американських поетів 50–60 х і подивився повну бібліографію кожного з героїв, я раптом відкрив для себе, що в Гінсберга фонограм більше, ніж друкованих публікацій. І з ким він тільки не працював: Ієгуді Менухін, Пол Маккартні, Клеш (The Clash). З початку 50 х років для поета стає нормою виступати в супроводі музикантів, і вони не заглушають одні одних, є звукопідсилення. Сьогодні дуже великий резонанс у Польщі має поет Машін Швітліцкій і його гурт «Швітлікі» — «світлячки» в перекладі. Це традиційніший варіант, така постпанкова рок музика. Дуже багато поетів повидавало диски, де вони читають під музику — це факт. Я й сам таких дисків маю вдома чимало. Але я сказав би, що тут щось інше.

ШО «Екзотичні птахи та рослини» та «Індія» написані досить давно. Що відчуває автор, коли через певний період повертається до своїх поезій і знову їх переосмислює?
— Це не те, щоб повернення часу, ні. Відчуття того, що я знову починаю хвилюватись, коли їх виконую. В кінці 80 х оці тексти звучали практично на кожному нашому вечорі Бу-Ба-Бу, і це вже була певна рутинність. Коли вп’ятдесяте чи вшістдесяте на публіці читаєш ту саму «Індію», виходить вже занадто гладко, доведено до автоматизму. А автоматизм у пам’яті перешкоджає живому переживанню цієї речі під час її виконання. Тому для мене це нагода знову переживати їх…

дякуємо агенції подій АРТ ПОЛЕ за наданий матеріал

рейтинг:
0
Голосов пока нет
(0)
Количество просмотров: 37876 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама

наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode