шо нового

Украина: Происки будущего
02:35/05.03.2013

Есть ли у вас планы на ближайшее будущее? Несомненно. А какой вам видится Украина, к примеру, через столетие?
Будут ли отряды боевых киборгов вытаптывать свеклу на полях Винницкой области? Когда сыграют первую украинскую свадьбу на Марсе? Как определить протяженность первого транснационального салопровода? На каком языке будут разговаривать украинцы в ХХII веке? И вообще — кто всем этим будет управлять?

Сразу припоминается культовый булгаковский роман, беседа Воланда и Берлиоза на Патриарших прудах: «…для того, чтобы управлять, нужно, как-никак, иметь точный план на некоторый, хоть сколько-нибудь приличный срок. Позвольте же вас спросить, как же может управлять человек, если он не только лишен возможности составить какой-нибудь план хотя бы на смехотворно короткий срок, ну, лет, скажем, в тысячу, но не может ручаться даже за свой собственный завтрашний день?..».
Поэтому на ближайшей редакционной летучке мы достали наш походный стол для проведения спиритических сеансов, взлохматили колоду карт Таро, воскурили фимиам и связались с живыми и не очень экспертами по вопросам как ближайшего, так и отдаленного будущего: писателями-фантастами, учеными-языковедами, специалистами по системному анализу и практической психиатрии…
Удивили нас представители основных религиозных организаций, ибо на вопросе «Каким вы видите христианство?» связь со служителями церкви мистически оборвалась. Бог им судья.
Помимо практикующих экспертов, мы обратились к постоянным авторам «ШО»: иллюстраторам, известным украинским литераторам, специалистам по семиотическому шуму и уличному креативу.
Если первая часть проекта «Украина в ХХII столетии» систематизирована как набор авторитетных мнений, научных теорий и концепций, то во второй части — сплошная художественная литература и разгул творческого воображения.
Поэтому, читая, к примеру, «Наш календарь будущего Украины» или интервью с первым украинским лауреатом Нобелевской премии в области литературы, — знайте, что вы имеете дело с измышлениями мастеров и подмастерьев кисти и пера, доморощенными пророками и адептами ноосферы. Как такое можно воспринимать всерьез? Посмеемся, как смеялись современники над Леонардо да Винчи, Жюлем Верном, Гербертом Уэллсом… Жить-то в таком будущем — не нам. И отвечать за такое будущее — другим.

Олександр Корнійчук, (Київ)

системний аналітик, Центр національних інтересів України
Господь завжди дає право вибору кожній людині, громаді, народу, державі. Якщо Україна і надалі рухатиметься шляхом зневаги до особистості, до її реальних, політичних, культурологічних, мовних і майнових прав, то через 15–20 років ми перетворимось на «населення» навіть без бутафорних форм ознак держави, як складова «русского мира». Хронічна байдужість, безпорадність на фоні власної та євразійської демагогії заполонили душі українців. До 40 % громадян традиційно не приймають участі у виборах, а 60 % не мають виробничих майнових прав. Із 12 мільйонів власників акцій лише 190 осіб щорічно отримують 95 % від загальної суми дивідендів. 85 % теле , радіо-, інтернет-простору, газет і журналів, а в деяких регіонах до 99 % послуговуються недержавною мовою. У зв’язку із засиллям чужого для абсолютної більшості громадян України духовного і культурного простору, низьким рівнем життя, за оцінками фахів¬ців, кількість населення у 2061 році за песимістичним прогнозом може скласти 29,485 мільйонів людей.
Настане час глибокої руїни, громадянської війни, розколу суспільства, держави, повна втрата самобутності. Розгорнеться нова хвиля «гарячої війни» Євразії проти європейських цінностей на теренах України. Достатньо вірогідним є початок третьої світової цивілізаційної війни з епіцентром в Україні.
Ця руїна стане остаточним рубіконом духовної і культурної пустелі, в якій населення перетворилося на рабів, стурбованих лише черговими соціальними виплатами. З країни емігрує не менш ніж
15–20 % на¬селення. Почнеться велика імміграція на терени України вихідців з Російської Федерації, Китаю, Південно Східної Азії.
Євразійська ізоляція унемож¬ливить повноцінне відродження української самобутності вже в XXII сторіччі в зв’язку із неспромож¬ністю її носіїв утворити мінімальну необхідну критичну масу.
В нинішніх умовах, коли лише 15 % громадян свідомо зробили євроатлантичний вибір, а 44 % — усвідомили необхідність впровадження стандартів країн ЄС, для розвитку України необхідні щоденні неймовірні зусилля громадян, щоб змінити світогляд, зламати діючу систему імітації розбудови держави, насамперед у пошуку ворогів, деградації, брехні у всіх сферах життя, особливо в сім’ях. Патерналізму слід протиставити надію тільки на власні сили.
Кому і як діяти, щоб повернути духовний простір та впровадити соціально справедливі ринкові відносини? Загальновідомо, що зі ста осіб, які підтримують будь-яку передову ідею, спроможні щоденно активно діяти лише 5 осіб (5 %). Таким чином, щоб досягти рівня усвідомлення євроатлантичних та європейських цінностей у 80 % населення України, необхідно, аби у п’ять разів збільшилася кількість їх дієвих носіїв, які щоденно спроможні особистим прикладом та створенням соціальних мереж щоденно впроваджувати ці цінності.

Олег Дивов (Москва)

Входит в число известнейших авторов, работающих в жанре фантастики. Родился в Москве в семье потомственных художников реставраторов Третьяковской галереи. Дивов — лауреат почти всех профессиональных премий, от престижного «Странника» до таких экзотических призов, как Гран-при несостоявшегося конвента «Фанкон-2000» или почетная грамота Харьковского университета внутренних дел.
Тут два варианта. Либо Украина станет к тому времени полноправным членом (а реально — все равно «младшим партнером») Евросоюза и будет страшно недовольна своим положением; либо окажется под неявным, но все равно убедительным протекторатом России — и будет тем более недовольна.
Она сохранит самостийность, она не расколется на Восток и Запад, лично для меня все это очевидно — как и то, что таким положением дел Украина будет тоже недовольна.
Ролью России во всем происходящем Украина будет недовольна прямо таки люто, вплоть до разрыва дипотношений и объявления холодной войны. Впрочем, это быстро лечится поворотом вентиля, который я вижу из своего московского окна (за окном цветет и пахнет офис «Газпрома»; мы «Газпром» не любим еще больше, чем украинцы, уж есть за что). В общем, так или иначе, Украина по прежнему не найдет для себя комфортного места в этом мире — и будет, понятное дело, недовольна.
Украина была бы недовольна мной, если бы подозревала о моем существовании. Собственно, проблема то не во мне, не в России и даже не в Украине. На Руси популярен миф, будто едва не от сотворения мира она управляется сплошь идиотами, стяжателями, национал-предателями и политическими проститутками. Из чего делается вывод, что мы крутые и «этот народ не победить». В действительности, русские просто плохо знают историю Украины. Прочитай и зарыдай: украинцы — вот кому действительно хронически не везло с истеблишментом. Системно не везло. Если русская государственная сволочь думает в основном, как бы половчее обобрать и загнобить свой народ, аналогичная украинская тварь ищет, под кого бы свой народ положить. Россией управляли и управляют стяжатели и садисты; Украиной — сутенеры.
Есть подозрение, что украинцам никогда не повезет с истеблишментом.
Они никогда не будут довольны. Их ждут сплошные неприятности, разочарования и несбывшиеся надежды, что в ХХІ веке, что в ХХІІ. Минимально необходимый жизненный комфорт — свободу передвижения, слова и зарабатывания на кусок хлеба — они удержат. Но довольны, конечно, не будут.
Да и наплевать: они справятся.

Вадим Скуратівський (Київ)

мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист. Професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка Карого. Доктор мистецтвознавства (1997), кандидат філологічних наук (1971), член-кор. Академії мистецтв України (з травня 2001 року), член Спілки кінематографістів України (1990) та Асоціації українських письменників (1997). Заслужений діяч мистецтв України (з березня 2011 го).
Одверто кажучи, мова українська перебуває безперечно під загрозою одразу з кількох сторін. Вона внаслідок тяжкої своєї ретроспективи не ініціалізувалася як державна мова ні у XVIII, ні у XIX, ні у XX столітті. Лише в останні два десятиліття вона була оголошена державною мовою. Але досі над нею нависають тільки небезпеки.
У ХХІІ столітті українська мова, на превеликий жаль, може піти ірландським шляхом. Ірландська мова пішла майже в небуття. Зараз нею володіють лише фахівці-лінгвісти в сучасній Ірландії. А сама люто патріотична Ірландія давно перейшла на англійську мову. Це серозний і трагічний сюжет.
Так само можливий білоруський сценарій. Ми бачимо, що відбувається з білоруською мовою — вона зникла дуже швидко на очах нашого покоління. І вона зникла саме тоді, коли Білорусія отримала суверенітет. І це великий парадокс.
Або ж у ХХІІ століття може трапитися щось схоже на те, що відбувається в сучасній Молдові. Сьогодні не ясно, що сталося з молдавською мовою. Її витісняє румунська мова. А саму молдавську мову вважають чи то паралеллю румунської, чи то молдавським варіантом румунської. Ми перебуваємо в схожій ситуації.
Причина імовірності цих сценаріїв зрозуміла. Річ у тім, що носієм української мови було насамперед селянство. Саме воно марновірно зберігало українську мову аж до ХХ століття. В цей самий час елітні середовища України переходили — і переходили дуже невимушено та по зрадницькому — на сусідні мови, тобто на польську та російську. Можна в цьому ж контексті пригадати долю закарпатських українців, які переходили на угорську мову.
Що робити, аби українська мова існувала в ХХІІ столітті? Треба усунути політичні небезпеки.
Тобто має бути тільки одна державна мова. А між собою розмовляйте будь-якою мовою. Також мають бути українська книга, український екран, українська періодика.
Говорячи про майбутнє, варто враховувати, що ми зараз входимо в інтенсивну біографію нового покоління, яке буде добре володіти багатьма мовами: і українською, і  російською, і англійською, і німецькою, мовами сусідніх країн. І при цьому нинішня школа має пояснити все значення національної мови, яка певний час розгорталася на певному просторі в певному контексті.
Але все одно українська мова матиме хитке становище. Тому будь-які політичні диверсії становлять дуже велику небезпеку для її розвитку в ХХІІ століття. Як приклад політичних диверсій пригадаймо парламентську провокацію влітку 2012 року.
Поки що я бачу лише один плюс, який позитивно може вплинути на розвиток української мови ХХІІ століття. Це те, що вона не викликає роздратування серед міського населення, як це було в радянські часи. Але і молдавська мова, і ірландська, і білоруська — так само не викликають роздратування. Але ці мови припиняють своє існування. Це лінгвістичний сюжет.

Борис ХЕРСОНСКИЙ

Поэт, эссеист, переводчик. Заведующий кафедрой психологии Одесского национального университета. Автор монографий по психологии и психиатрии, книги «Кладезь безумия: записки психиатра».

Чем хороши отдаленные прогнозы — их никто не проверит, никто не посмеется над твоей недальновидностью. Чем они плохи — никто не похвалит тебя за великолепную прозорливость.
И тем не менее скажу несколько слов. Хочешь взглянуть в будущее — взгляни в прошлое. И помни слова Екклесиаста: что было — то и будет, и что вершилось, то и свершится — и нет ничего нового под Солнцем.
Думаю, что к психическим заболеваниям это относится в большей степени, чем к технологиям и литературе. Фактически основные психические расстройства описывались еще во времена Гиппократа. Правда, назывались они совершенно иначе. Думаю, что и сто лет спустя мы будем приблизительно с той же частотой сталкиваться с шизофренией, биполярным расстройством, шизоаффективным расстройством… Вот только как будут называться эти болезни век спустя? Тут моя фантазия бессильна. Сегодня эти болезни более или менее равномерно распространены по всему земному шару, ни климат, ни раса, ни социальный строй или семейный уклад не имеют решающего значения. Наследственность? Да, но как то странно — ни тебе доминантного, ни рецессивного типа наследования. Говорим: полифакториальный тип наследования, зависит от многих генов. И наследуется не сама болезнь, а предрасположенность к ней. Так что через сто лет эти болезни будут на своем месте.
Алкоголизм? Тысячелетия людям говорили о губительности пьянства. В борьбе с алкоголем всегда побеждал сильнейший, то есть алкоголь. Думаю, что дальнейшие усилия приведут к тем же результатам. То же могу сказать и о наркотиках. Стремление уйти от реальности и погрузиться в мир фантазий и наслаждения неистребимо в человеке. Но вот какие вещества будут в ходу? Тут возможен значительный прогресс. Меню наркотических веществ пополнится. Но марихуана, героин и кокаин будут занимать прежнее почетное место в списке. Почему? Близость к естественным нейромедиаторам обеспечивает им действенность. А вот психологические зависимости станут распространеннее и разнообразнее. Интернет-зависимость явно потеснит привычную зависимость от «дебилизатора» — ТВ. Игровая зависимость. Сексуальная зависимость…
Нарушения характера? Как их ни называй — психопатии
или расстройства личности, но и они описывались на протяжении тысячелетий. Куда же денутся они? Характеры не шьются на конвейере, они разнообразны, и тяжелые, губительные черты всегда будут присутствовать в этой мозаике… Пока существует социум, будут существовать и антисоциальные характеры. Пока существуют власть и подчинение — садистическое расстройство личности никуда не денется… И так далее.
Общий уровень стресса несомненно возрастет. И болезни, вызванные стрессом, вероятно, охватят все городское население. Уже сейчас некоторые психоаналитики говорят, что все люди — невротики. Сегодня мне это кажется преувеличением. Однако 100 лет спустя… Но тогда невроз станет нормой. Кстати, этого названия уже сейчас нет в официальной классификации болезней. Я часто говорю, что не нужно искать новые методы лечения для того, чтобы искоренить болезнь. Достаточно ее переименовать.

Енвер Іванов заде:
Примножувати Гуманітарні Астрали!

Рік, що минув, став знаменним і визначальним для нашого красного письменства: те, про що мріялося поколінням вітчизняних гуманітаріїв, що видавалося бажаною, проте нездійсненною мрією, таки сталося — вперше в історії татарсько-український письменник здобув Нобелівську премію з літератури. Цим першим вітчизняним нобеліантом став знаний романіст, есеїст, перекладач та духовний лідер Енвер Іванов заде. Автор численних історичних бестселерів (наклад лише останнього роману, «Суна понад усе», присвяченого болючим проблемам національної ідентифікації, сягнув рекордних п’яти тисяч примірників!), Енвер Енверович радо погодився відповісти на питання редакції.

ШО Енвере Енверовичу, по перше, вітаємо вас із цієї нагородою. Хочеться спитати: чим, на вашу думку, може зацікавити зарубіжного читача українсько-татарська література?
— Безперечно, своїм наскрізним Духовним стрижнем. Ми, татарські українці, наділені унікальним Духовним спадком, який, поза всяким сумнівом, маємо демонструвати в якості важливого аргументу власної Духовної тотожности.

ШО Чи готовий світ сприйняти цей наш аргумент?
— Я би ставив питання інакше — чи готові ми самі упоратися з тими завданнями, котрі ставить перед нами хід історії? Саме сьогодні, як ніколи раніше за всю складну історію Татарської України, ми, як титульна нація, маємо усвідомити ті цивілізаційні виклики та загрози, перед якими нас поставлено. Ще ніколи наша мова, культура та навіть ментальність не знаходились у такій небезпеці, та що там — на порозі історичного забуття! Ще ніколи тиск на наші віковічні традиції не був таким брутальним. Фактично нас намагаються збити з нашого цивілізаційного шляху розвитку, замінивши історично притаманний нам, татарським українцям, південний вектор на чужий нам світоглядно та ментально вектор східний. Насильницька китаїзація, адептами якої є сьогоднішня татарсько-українська (а насправді — окупаційна!) влада, чи не вперше в історії ставить під загрозу наше існування.

ШО Енвере Енверовичу, в чому, на вашу думку, причина такої незавидної ситуації?
— На моє глибоке переконання, ми маємо говорити про присутність руки Пекіна в татарсько-українському уряді! Лише сліпий нині не бачить, звідки ростуть ноги, перепрошую — руки, культурної, мовної та церковної політики теперішньої татарсько-української партії влади. Замість розвитку та плекання гнобленої століттями татарсько-української мови нам брутально насаджують китайську. Відкривають китайські класи, друкують підручники китайською, татарсько-український книжковий ринок на 85 відсотків складається з китайськомовної літератури. Я, як представник титульного, татарсько-українського етносу, дослівно позбавлений наданого мені Конституцією Татарської України права на отримання інформації державною мовою. Звідусіль лунає цей несосвітенний китайський шансон! Молодь забуває Рідне Слово, Слово Пророка нашого, Тараса, хай благословить його Аллах!
Те ж саме стосується й питань релігії. Нам, сунітам, людям, котрі змалку плекають ідеї сунізму, вважаючи його єдино вірною й історично узгодженою релігією для нашого краю, незрозумілими й неприйнятними видаються зазіхання Китайської даосиської церкви (МП) на наші культурні та духовні надбання. Це при тому, що провідники цієї церкви давно вийшли, власне, поза межі релігійного дискурсу, виступаючи агентами тієї таки насильницької китаїзації.

ШО Погодьтеся, Енвере Енверовичу, суніти частково самі винні в тому, що склалася така ситуація — всі ці численні розколи на сунітів автокефалів і сунітів мормонів, сунітів сонцеїдів і сунітів штундів, постійні суперечки… Як говориться, де два татарських українці, там три суфія.
— Категорично з вами не згоден! Всю провину за розкол у сунізмі, за неможливість витворити Єдину Помісну Татарсько-Українську сунітську Церкву (Об’єднану) я покладаю виключно на антинародний режим, котрий вперто намагається розділити нас на сунітів мормонів чи сунітів автокефалів. Владі вигідно, аби татарські українці ходили до різних мечетей.

ШО На вашу думку, цей розкол є штучним?
— Безперечно. Я переконаний, що і китайськомовна Північ, і татарсько-український Південь мають більше спільного, аніж відмінного. Нас має об’єднати ідея подальшої інтеграції на Південь — в цивілізоване лоно єдиної Сунітської сім’ї народів.

ШО Але ж не все так погано в нашому домі. Маємо приклад Криму, котрий ревно оберігає наші віковічні духовні традиції.
— Поза всяким сумнівом, Крим — цей П’ємонт татарсько-української ідентичності, Осердя Духу, з його традиційним несприйняттям насильницької китаїзації, подає нам приклад стійкого сповідування своїх Національних Первнів. І в цьому контексті важливою, якщо не ключовою, є роль і діяльність істинних Носіїв Духовности. Прикро бачити, коли молоде покоління наших літераторів, замість того, аби плекати й примножувати Духовний Заповіт Пророка нашого Тараса, хай благословить його Аллах, фактично поповнює ту Духовну Руїну, серед якої ми опинилися, активно використовуючи в своїх творах недолуге китайське матюччя та виступаючи п’ятою колоною споконвічної китаїзації.

ШО Енвере Енверовичу, можливо, це просто нове слово, нова естетика, які потребують більш поблажливого ставлення?
— Знаєте, як говорила наша Духовна Берегиня, Сподвижниця Слова й Діла Лінор Василівна, є Гуманітарні Астрали Нації, які вимагають копіткого ставлення та догляду. Наша питома сунітська сутність не дає нам іноді об’єднатися в боротьбі проти зовнішнього ворога.

ШО Можливо, це просто теорія змови, котра примушує нас вишукувати щоразу нові ворожі прояви й не дає змоги розібратися з власними набутками?
— Категорично з вами не згоден! Чим, як не ворожими проявами можна охарактеризували, скажімо, діяльність комуністичної партії Татарської України (маоїстів)? Ця політична сила ллє воду на млин ворожої нам ідеологічної концепції, граючи на несвідомих ностальгічних настроях частини китайськомовного населення й тягнучи нас назад до ліберально-ринкового минулого, фактично — в нікуди!

ШО Енвере Енверовичу, виходить, що вся наша розмова так чи інакше точиться довкола болючих суспільно-політичних питань. Як на вашу думку, чи має право татарсько-український митець цуратися гострих питань сьогодення? Можливо, все ж таки призначення справжнього художника — в служінні сунам?
— В жодному разі! Саме тепер, коли рівень Духовности стрімко падає, а споконвічні Джерела Самоідентифікації є загаченими різноманітною прокитайською тванню, Митець має як ніколи не зраджувати Слову Правди та Духу Віри. Й, приймаючи ваші поздоровлення я, користуючись нагодою, хочу нагадати всім небайдужим: Друзі! Татарські Українці! Ми є Унікальною Нацією. Ми наділені безліччю Духовних Скарбів і Моральних Стрижнів! Тому першочерговим нашим завданням є Збереження та Розвій цих Естетичних та Етичних надбань Нашого Народу. Тож, «Кохайтеся, чорнобриві», як говорив Пророк!

ШО Хай благословить його Аллах!
— Безперечно!

читать далее

рейтинг:
3.4
Средняя: 3.4 (10 votes)
(10)
Количество просмотров: 66576 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode