шо нового

Бес плана
18:16/03.01.2013

Кризис сценариев

иллюстрация: Олекса Манн

Будь самим собой, будь таким, как все. Быть самим собой просто, как открыть банку пива, а вот чтобы стать кем-то, пиво явно придется отложить. Зато потом, реализовав жизненный сценарий успеха, можно будет даже продать недопитый пивас обратно с экрана пролетариату за огромные деньги. Продакт-плейсмент, как грибок, поразил все сферы искусства, вырабатывая рефлексы поведенческих сценариев идеального потребителя. И основной из них, предлагаемый современной пропагандой, которая сейчас для отвода глаз зовется рекламой, — тупо быть собой, а не стать кем-то совсем не с той планеты, на которой живут маркетологи. Для них встреча с кем-то, не похожим на них, худший кошмар — как для Рипли встреча с Чужими. В связи с этим бывший ЦК, в котором сейчас открылся PR-отдел, в последнее время плющит так, что Бегбедер, Пелевин и Сорокин начинают казаться документалистами. Желтое море медиапространства сотрясают сильные штормы, от которых у людей уже давно выработались симптомы морской болезни. Проще говоря, многих уже давно тянет блевать, как в свое время тошнило от ликов Ильича, что косвенно подтверждает единую природу того и другого.
Иными словами, налицо кризис сценариев — еще одно проявление глобального цивилизационного кризиса, черную дыру которого шоу-бизнес тщетно пытается задрапировать газовой вуалью из гламурного пердежа от суши. Поневоле вспоминается пророчество Бертрана Рассела, предостерегавшего, что желтая пресса может привести к гибели нашей цивилизации. Поэтому отважимся заглянуть в бездну со смелостью проктолога. Человек разумный тем и отличается от «гумус сапиенсов», что при столкновении с проблемами реальности задействует свой разум.

 

Все идет по плану

Осталось только выяснить, чей это план
и нужен ли он нам.

текст: Павел Лужецкий

Итак, под дружеское ржание четырех коней всадников Апокалипсиса проведем тщательный антикризисный анализ сценариев развития текущих событий. Обычно эти лошадки появляются на социальном горизонте, когда события развиваются по худшему из сценариев и символизируют собой четыре основных составляющих любого уважающего себя кризиса. В первую очередь, это материальный кризис, выражающийся среди прочего и в ложном изобилии низкокачественных товаров, которые вскоре после приобретения перекочевывают на свалку — выделять токсины в почву. Энергетический кризис в сочетании с первым фактором трансформируется в насаждение гуманизма военными методами в районе богатых месторождений нефти на Ближнем Востоке. Информационный кризис выражается в недостатке информации, которую засоряет информационный шум развлекательных шоу, а экспертный кризис символизирует то, что в связи с информационным кризисом мало кто вообще глобально отдупляет — че вокруг происходит-то?
Поневоле на ум приходят весьма актуальные и в наши дни строки «Фауста»:

«Но там, где все горды развратом,
Понятия перемешав,
Там правый будет виноватым,
А виноватый будет прав…
И честный человек слабеет,
Так все кругом развращено.
Когда судья карать не смеет,
С преступником он заодно»

Впрочем, большая часть умов общества, чье развитие идет по худшему сценарию, обычно слишком занята моральной деградацией, чтобы вспоминать старика Гете, поскольку, когда непонятно, как и куда двигаться вперед, неизбежен откат назад.
Это хорошо прослеживается по динамике эфиров различного рода ток-шоу, в том числе и политических. Немыслимый ранее среди цивилизованных людей истерично хамский крикливый стиль общения сквозь телевизионное пространство позиционируется как социально приемлемое поведение, в то время как ранее оно имело место лишь среди уголовных отбросов общества. Хороший тон был разжалован из символов высокого социального статуса и в связи с этим упразднен. Говорить стало принято решительно, безапелляционно и не стесняясь в выражениях, мочить в сортире оппонентов, в связи с чем исчезла какая-либо возможность конструктивного диалога.
Достаточно покопаться в сетевых комментариях, чтобы наткнуться на следы полезной социальной энергии, впустую рассеянной в подобных бессмысленных и неконструктивных межличностных конфликтах.
Причем поводы для смертельных оскорблений зачастую имеют значение лишь в воспаленном сознании спорщиков, отстаивающих до последней капли слюны свой персональный уси-пуси-райот. При переходе звукового барьера на личности взрывы эмоций обычно полностью заглушают глас рассудка, который собственно ранее и обеспечивал человечеству прогресс и развитие. Разговор на повышенных тонах исключает возможность трансляции сложных мыслей, меркнущих на фоне смачных эпитетов. Таким образом, исключается сама возможность продумать сценарии решения насущных проблем и планирования будущего.
Вместе с тем с помощью подобных истерик сбрасывается социальная напряженность, которую нагнетает насаждаемая рекламой философия гедонизма, а говоря проще, гламур, бессмысленный и беспощадный, требующий по принципу Эллочки-людоедки бросать деньги на ветер во имя понтов.
Будучи направленным на стимуляцию потребительского спроса, гламур как специфически-образная форма выражения бытия, основанная на гедонистических принципах, стимулирует рост потребительского кредитования нищебродов, желающих трясти новым айфончиком во что бы то ни стало. Это, в свою очередь, раскручивает маховик инфляции, которая обесценивает накопление денег. Когда оно теряет практический смысл, источники инвестирования экономики пересыхают. Отдельную лепту в гламуризацию привносит «элита», которая тщится тягаться с глянцевой Вандербильдихой на равных. Итогом становится слив освоенных средств в символический золотой унитаз, стимулирующий усиленную работу понтовыделительной железы. Причем ее работа иногда даже доводит до летального исхода за рулем крутой тачки в попытке стать героем фильма «Форсаж». Подобные происшествия лишь подчеркивают опасность мышления навязанными клише и стереотипами.
В связи с этим методом выживания в современном обществе оказывается отказ от потребления продуктов мейнстрим-культуры, но поскольку такой практически невозможен из-за утилизации мейнстримом большинства субкультур, то необходим здравый критический анализ всего того ментального кала, основной целью производства которого является генерирующий ложные жизненные ориентиры продакт-плейсмент.
Сильным оружием против него является стеб, подчеркивающий идиотизм проявлений массовой культуры. К ней в наше время принадлежит политическая деятельность, неразрывно связанная с шоу-бизнесом и даже весьма похожая на одну из его отраслей.
Вместе с тем, стеб является обоюдоострым оружием, поскольку он исключает возможность гуманизма, человечности и сострадания. Что, в свою очередь, дает индульгенцию на агрессию более успешной группы граждан по отношению к униженным и оскорбленным в ходе социал-дарвинистских реформ «лузерам», хотя «успешным» зачастую невдомек: следующими в очереди на унижение и оскорбление могут стать они сами. И тогда дружеское ржание внезапно смешивается с ржанием коней персонального маленького Апокалипсиса.
Резюмируя вышесказанное, к проявлениям массовой культуры стоит относиться с осторожностью и в своей жизни лучше руководствоваться собственным сценарием, нежели довольствоваться уже готовыми клишированными наработками масскульта, которые приводят лишь к ложным целям, заводящим в жизненный тупик. И тогда остается либо искать из него собственный путь выхода, либо убить себя об стену. LOL, господа!

 

План Бога

За даними «Вікіпедії» християнство сповідують у тій чи іншій формі близько 2 млрд. 200 мільйонів людей, а це далеко не все людство. Чи це не означає, що «план Божий», яким є християнство, не універсальний? Чи просто не всі люди здатні побачити універсальність? Генеральний вікарій Київсько-Житомирської дієцезії Римсько-католицької церкви, президент «Карітас-спес Україна» Станіслав Широкорадюк говорить про це.
записав: Ярослав Підгора-Гвяздовський

Якщо говорити про «Божий план» і вдаватися при цьому до Біблії, треба відкрити книгу «Виходу» — там чітко видно, що таке «план Божий», а що таке «людська впертість». Вже кого, а «вибраний народ» Бог ніс на руках, правда? Запланував усе — і вихід, і шлях, яким Він вів свій народ по пустелі. Але навіть при цьому весь час йшла боротьба Бога з впертістю людей. І це — прообраз будь-якої людини. Це не євреї такі, це всі ми такі. То була дорога не для євреїв, це дорога для кожного з нас. Ми не хочемо йти за голосом Божим, хоча він нам готує дорогу. Ми постійно бунтуємо, шукаємо собі інших доріг: то золотого тельця собі збудувати, то знаків вимагати, то назад оглядатися. Але божий план таки ідеальний. І це підтверджується тим, що Бог обдарував людину вольною волею — людина має право вибирати. І та можливість вибирати говорить про кількість християн у всьому світі. Я не впевнений, що в світі лише 33 % християн, — гадаю, значно більше. Бо зараз немає такого куточка землі, де б не було християнства. Всі мають можливість пізнати Ісуса Христа. А з приводу того, що не всі у світі є християнами, так навіть на Останній вечері Ісус сказав, що його кров проливається не за всіх, а за вас і багатьох.

Люди замикають двері перед Богом. І коли Іван Павло II був вибраний на престол, його перша промова була про це: відкрийте двері, казав він, відкрийте двері для Христа, не бійтеся, відкрийте двері кордонів, шкіл, своїх родин. Багато людей приходять до Христа, але й багато хто двері до Нього так і не відкриває. Я часто люблю використовувати в недільних проповідях згадку про те, що неділя — це святий день, в який ми маємо піти в храм Божий, подякувати Господу, помолитися, таким чином розвиваючи в собі своє християнство, а натомість найбільшою зараз святинею в неділю є… базари. А їхній божок — то гроші. Ось кому люди служать. Бог дав можливість. Але зараз, коли є релігійна свобода і вибір релігії вільний, не всі хочуть користати від Божої можливості.

Ньютон, Ейнштейн і багато їм подібних були не тільки геніальні, а й глибоко віруючі люди. План Божий у тому й був, аби дати людині стільки розуму, щоб вона винайшла різні геніальні речі. Винаходи — це події не «поза планом». Навпаки, те, що людина винайшла, — комп’ютери, мобільні телефони і таке інше, — свідчить про геніальність Бога: він ділиться з людиною можливістю творити. Геніальність людини в тому, що вона подібна до Бога — і в творенні, і в любові. Який тоді Бог, якщо людина така здібна?

Треба мати лише мудрість, про яку потрібно просити Бога. Дотримання заповідей — це та свобода, те щастя людини, яке їй Бог пропонує. Нема більш досконалого життя людини, як дійсно жити за заповідями Бога. Бо Божі заповіді — це свобода. Заповіді не в тому, щоб закрити людину в клітку, де б вона сидячи думала, що нікому не зробить зла, а в тому, щоб вона мала можливість робити все, але вибрати те, що подобається Господу.

Я не знаю, чи в більш скрутному становищі перебуває християнство через кількість конфесій зараз, ніж тоді, коли стався розкол. Коли стався розкол, людство мало кризу. Сьогодні Церква розділена. Але єдності перешкоджають, як завжди, людські гріхи, і поєднатися ми не можемо, бо ще не є досконалі. І в цьому проблема, і наших ієрархів в тому числі. Для єдності потрібна святість. Але ми на тій дорозі, яка веде до єдності, на відміну від того часу, коли стався розкол. Так, зараз існує багато доріг, але разом з тим, користуючись технікою, телебаченням — всім, що ми можемо мати, — ми маємо більше можливості знайти свою дорогу до Бога. Сьогодні фактично золотий час для християнської віри. Християнство зараз настільки доступне, настільки відкрите, що такого ще не було. І якщо людина цим не користується, тим більша її біда, тим більша її відповідальність. І світ до цього веде: подивіться, які є зараз на телебаченні програми з деморалізації суспільства, подивіться, скільки програм, аби людину чимось зайняти, лише б вона не мала часу подумати. Плюс безвідповідальне ставлення до життя загалом, про що свідчать суїциди. Суїцид — це знак, що людина не має віри, що вона не цінує свого життя. Людині цінніші, наприклад, ті гроші, що вона втратила, ніж власне життя: втратила бізнес — і кінчає життя самогубством. Це ще одна проблема. Та в цьому теж є своя дорога: пустиня, через яку Бог вів євреїв, вона не була однаковою, бо на кожному окремому її відтинку були свої труднощі, і треба було вести нею людей доти, доки не вимре покоління, що знало про єгипетське рабство. І той шлях через пустелю найбільш подібний до шляху християнства. Дорога до неба — це дорога. Це не є життя в розкоші. Ми йдемо цією дорогою, може, швидше, може, повільніше, може, топчемося на місці чи просто бунтуємося, але йдемо. Часом дорогу викривлюють. Такі великі католицькі держави, як Іспанія чи Португалія, прийняли закони про одностатеві шлюби. Але ж це пародія на християнство! Це ж справжні Содом і Гомора! Люди хочуть поставити за норму те, чого повинна встидатися нормальна людина. Це — викривлення. І виклик християнству. Але в цій ситуації ми все одно мусимо йти далі. То вимре, пройде — і все стане на свої місця.

Якщо завтра буде друге пришестя Христа, ми не відповідатимем за останні дві тисячі років — кожний буде відповідати за себе. Але загалом яскравим показником будуть святі. А їх було не одиниці — тисячі канонізовані, а скільки ще не канонізованих… В наш час була Свята Тереза з Калькутти, і блаженний Іван Павло II, і жінка Беретта Молла, яка, незважаючи на пухлину і ризик померти, відмовилася робити аборт і породила дитину. Церква час від часу канонізує, визнає святих, таким чином показуючи приклад того, що і нині є святість, є можливості. Тож дорога існує, і план Божий є — спасіння. Хіба що на цій дорозі ми, може, трохи ледачі — я переконаний: Христова Церква працює не на повну потугу. Не випадково зараз так поширені секти Свідків Ієгови — чомусь їм вдається притягати до себе людей. Вони працюють, а ми доволі пасивні, хоча треба за людей боротися. Ось у чому має бути відповідальність… Роком віри назвав наступний рік Папа Бенедикт XVI. І зробив він це тому, аби підкреслити, у чому найбільша проблема людства — людство втрачає віру. Нам треба допомогти людям її відновити.

рейтинг:
4.1
Средняя: 4.1 (7 votes)
(7)
Количество просмотров: 27409 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама




наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode