шо нового

Іздрик: «Задушив би тих, хто це постить, разом із їхніми грьобаними котиками»
14:11/06.03.2012


бесіду вів Сергій Жадан. Фото: Ростислав Шпук, Олександр Населенко, Ольга Михліна

ШО «Четвер» — що з ним тепер? В якому стані проект? Думаєш далі щось із ним робити? І ще — «Четвер» 90 х, як на мене, сильно різниться від «Четверга» 2000 х: перший — це такі родинні альбоми, словники, другий — скоріше лабораторія. Ти особисто бачиш цю різницю?
— Несподівано вчасне запитання. Я вже звик відповідати, що проект «Четвер» щонайменше заморожено, але от з подачі Маркіяна Іващишина, який не перестає дивувати мене своїми креативами, група ентузіастів готує під брендом «Четверга» журнально хрестоматійний, мистецько-ідеологічний проект «Революція». Про революцію в якнайширшому сенсі й найрізнобічніших аспектах. Не можу оцінити ступінь божевільності цього проекту, але мушу визнати: він щонайменше — актуальний. Повертаючись до твого запитання, — мабуть, слово «лабораторя» тут доречніше за інші визначення.

ШО Це не буде перегукуватись із проектом Захара Прілєпіна Revolution? Як ти сам для себе можеш на сьогодні визначити саме ідеологічну складову цієї «Революції»?
— Я нічого не чув про проект Прілєпіна. Ну, але можна здогадатися, що для нацбола Прілєпіна — це не артистичний проект, не перформанс. Підозрюю, що це суто пропагандистський проект, хоча не відкидаю версію, що він справді вірить в ідеї, які пропагує його партія. Слово «революція» дедалі частіше звучить як з телеефіру, так і з різних підозрілих джерел інтернету — це вже, по суті, тренд. «Нагнетаем тревожность», — писав Пєлєвін. Дякувати Богу, хоч цей автор не преться на барикади.

ШО Як би міг виглядати «Четвер» сьогодні?
— Ну, я пробую якось приватно це бачення реалізовувати — от Underword — це теж такий собі «Четвер»: «сам до себе по своє».

ШО Критика, говорячи про літературу двотисячних, часто (що природно) згадує «Четвер» як «похідну» для багатьох авторів. Ти сам відчуваєш якусь відповідальність за те, що робиться сьогодні в літературі? Загалом — відчуваєш відповідальність?
— Пропускаючи несуттєве в твоєму запитанні: ні, жодної відповідальності — ані за «базар», ані за вчинки, ані, тим більше за те, що не стосується мене особисто, — не відчуваю.

ШО А як же нерв часу, пульс епохи, чуття єдиної родини? В сенсі — до твого базару й далі багато хто дослухається.
— «Дух часу» і «пульс епохи»? Щось мені це дуже нагадує назви пропагандистських американських парадокументальних фільмів. «Чуття єдиної родини» я позбуваюся щоразу, коли, зрідка виходячи на вулицю, бачу моїх милих співвітчизників і плоди їхньої бурхливої діяльності. Для мене це — не родина, це радше небезпечні джунглі, виживати в яких стає все складніше. Я радо від них (і людей, і джунглів) ізолююсь. Я не відчуваю жодної спорідненості з більшістю людей, що зустрічаються мені на життєвому шляху чи, як тепер кажуть, «по ходу».
А тим нещасним, які все ще дослухаються до моїх базарів, я вже нічого не пораджу. Мені важко зрозуміти, як можна слухати чувака, який у теперішніх категоріях називається «лох па жизні».

ШО Повертаючись до літератури: ти бачиш відмінності в літературі 90 х і 2000 х?
— Про це не знаю нічого. За літературою не слідкую, не цікавлюся нею. Ну, хіба що в дев’яності люди не входили в літературу через скандал (виняток — хіба що Забужко). А нині — це тренд, майже обов’язковий елемент піар-кампаній.

ШО Ти за нею не слідкуєш, але ж вона за тобою слідкує й далі. Відчуваєш це?
— Я знаю чітко: все, що я ігнорую — літературу, моду, психічно хворих, політиків, а іноді й саму дійсність — ігнорує мене у відповідь. Це ж класика жанру.
А якщо хтось і слідкує за моєю тзв. творчістю, сподіваючись, що знайде якісь відповіді на свої власні запитання, — можна лише поспівчувати цим людям: я на свої власні запитання не маю відповіді — що ж можу порадити іншим?

ШО Для тебе твій музичний проект став можливістю знову писати вірші, так? Що тут було першопричиною — музика потребувала «нового слова», чи навпаки — були теми, котрі потребували музичного супроводу?
— Я завжди намагався не писати й не публікувати віршів, усвідомлюючи вторинність і високопрофесійну пересічність їхню. Писання ж пісенних текстів, особливо для репового виконання, не вимагає здатності творити поезію, зате дозволяє спробувати себе в жанрі «слогану», «мантри», «лозунгу», коротше — пошаманити трохи, похуліганити.

ШО Думаєш про те, куди далі буде розвиватись проект? Не будете посилювати соціальну складову своїх лозунгів?
— Так, без соціалки нині важко привернути увагу публіки, пересичену кіношними спецефектами, екстримом і сенсаціями (дарма що більшість цих сенсацій — тупе маркетингове маніпулювання). А на соціалку публіка ще клює — подивися, чим забиті соціальні мережі, форуми, медіа: постійні сварки-суперечки з найменшого політичного приводу, нестримні репости всілякої фігні, фотки котиків (задушив би тих, хто це постить, разом із їхніми грьобаними котиками) і — соціалка.

ШО І ще, щодо репового виконання: ось ця присутність слоганів та лозунгів — чому її так мало в сьогоднішньому мистецтві? Можливо, справді деякі жанри (наприклад, українські романи) не надаються до передання «гостроти моменту», і для передачі його необхідний саме, умовно кажучи, реп?
— Та ні, не думаю. Просто роман із соціалкою — зазвичай важко назвати літературою. Рідко кому вдається зачепити в творі соціальні проблеми, не перетворюючись на проповідника чи ідеолога. Соціалки взагалі не мало би бути в мистецтві. Це прерогатива журналістики. А репові соціалка не шкодить — реп же й починався як форма мистецько-суспільного спротиву. На жаль, як каже Пєлєвін, ніщо так добре не продається, як грамотно запакований протест. А у випадку з репом — взагалі трагічна ситуація: шоу-бізнес перетворив його на суто стилістично-жанровий поп-продукт, який займає власну нішу серед багатьох подібних. Бо в шоу-бізнесі… ну яка там може бути соціалка чи ідеологія? Ідеологія одна: «Лохи радіють, коли ми втюхуємо їм чергове лайно. Народу нравіцца — значить будемо втюхувати й далі, поки вони за це башляють». І соціалки в нинішньому репі рівно стільки, скільки потрібно, аби підтримувати імідж роздратовано-революційної, протестної форми мистецького висловлювання.

ШО З приводу останньої книги-альбому: це таке свідоме витиснення тексту зображенням? Розпад, кліповість тексту? Чи все-таки спроба гармонійного взаємодоповнення? Просто мені особисто хочеться читати твої романи, хоча я, звісно, з задоволенням читаю і вірші.
— Мені й самому хотілося б читати свої романи, та на жаль… Боюся, наступна книжка взагалі буде симбіозом тексту й графіки — себто знову карма четвергових тексту-й-візії мене не відпускає.

ШО Що стоїть за цією стратегією, коли зображення автора поступово витісняють його ж тексти? Що ти сам вкладав у таку велику кількість «самозображень»?
— Це як і з музикою — саме так сталося. Все почалося з ідеї Грицька Семенчука і фотопроекту Ростислава Шпука «БОМЖ», де письменники в ролі бомжів, — перша успішна сесія, потім — ню якесь ні з того ні з сього, ну і так далі — назбиралося, коротше, потім захотілося з цим попрацювати.

ШО А ось про сам цей проект «БОМЖ» — наскільки природнім тобі видається це занурення письменників у незвичні для себе декорації? Ти не бачиш за цим певної театральності, несправжності? Безвідносно до якості зроблених фото.
— Та ні — до чого тут це? Журнал «Просто неба», де публікувалися всі ці сесії — це соціальний проект допомоги бездомним: вони самі його розповсюджують, продають, і половина виторгу належить їм. Іншу половину вони віддають на утримання «Оселі», — громадської організації, що дає їм нічліг, їжу, надає юридичну та психологічну допомогу. Тобто для мене тут не було сумнівів: це однозначно добра справа.

ШО Отже, від тебе слід чекати в майбутньому графічного альбому? Можеш розповісти детальніше? Чи ще зарано про це говорити?
— Думаю, ще надто рано. Ідеї щойно крутяться в голові, а от коли мозок від них закипить, — тоді й можна буде братися за реалізацію.

ШО Ця потреба альбомності, журналів, своєї приватної енциклопедії — що вона тобі дає? Тобі цікаво займатись систематизацією та відбором екземплярів?
— Ну, якщо це потреба, то дати вона нічого не може за визначенням. Навпаки, потрібно задовольнити її, можливо, навіть жертвуючи якимись менш гострими потребами.
Нове з Юрка Іздрика читайте у розділі «шоиздат» на 14 сторінці

читать далее

рейтинг:
4.4
Средняя: 4.4 (7 votes)
(7)
Количество просмотров: 37331 перепост!

комментариев: 4

  • автор: Читачка
  • e-mail: jarrva@gmail.com

Брр, я шкодую, що спробувала це прочитати. Згодна з попередніми коментарями.

опубликовано: 10:21/04.08.2012
  • автор: Іванна_Молодава
  • e-mail: gnidets_n@ukr.net

Як на мене,то Іздрик повідомив,що він втюхує "лайно"...тож це чорний піар.А взагалі, твір "Rap Alert"-цілком задовольняє примхи сучасної літ-тури:це хвилинний порив душі,викид емоцій.

опубликовано: 22:39/05.04.2012
  • автор: hrechkosij
  • e-mail: grechkosij@gmail.com

За присутності значних амбіцій і відсутності творчості, Його Величність Нетворчість вирішив себе "пропіарити", забуваючи при цьому, що сам "сидів" і публікував свої твори у соцмережах. Повна відсутність елементарного виховання, повний несмак. Теж мені культуртрегер знайшовся.
Душити тих, хто хочаб таким чином знаходить можливість спілкуватися? Задушив би краще себе... Не подобається - не дивіться... Сидіть у своїй норі і не скандальте заради того, аби хтось помітив і поговорив про вас.
hrechkosij

опубликовано: 01:35/11.03.2012
  • автор: Гоша Киев
  • e-mail: goshag@list.ru

и где вы таких интеллектуалов находите

опубликовано: 21:30/06.03.2012
Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode