шо нового

Першi Українськi Роботи (уривок з роману)
 
19:25/05.02.2017

Олег Шинкаренко (Київ)


 

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ.
АНОНІМНИЙ ВЛАСНИК СПЕРМИ

Олені набридло щовечора приходити та чекати, поки Петро ворухне повіками. Всі датчики мовчали. Одного разу їй здалося, що вона сидить поруч із мумією. «Але мумія колись була живою людиною, — подумала Олена, — а Петро ж не був… Значить, тепер це не мумія, а просто деталі. Але від людей після смерті теж лишаються тільки деталі. Скелет — це ж каркас». Після того, як Андрій пішов і забрав усі гроші, Олена влаштувалась на роботу виправляти помилки у стрічці новин, яку формували новітні алгоритми. Іноді вони заплутувались і видавали дуже дивні повідомлення. Ось, наприклад, одне з них.

«Новгородські партизани захопили будівлю ФСБ

Партизанській загін Сидора Ковпака (заборонений на території Російської Федерації та визнаний терористичною організацією) захопив і утримує будівлю ФСБ у Новгороді. Ватажок по­встанців Ємєля Ахлабистін (заборонений на території Російської Федерації та визнаний терористом) вимагає від федералів здати зброю та залишити місто.
Більша частина території Новгорода вже другий тиждень утримується військами по­встанців (заборонених на території Російської Федерації та визнаних терористичною організацією). Після того, як федерали втратили контроль над будівлею ФСБ, що була важливим стратегічним пунктом, ймовірність передачі міста прибічникам Ахлабистіна (забороненим на території Російської Федерації та визнаним терористичною організацією) різко зросла.
Повстанці (заборонені на території Російської Федерації та визнані терористом) погрожують розправитися із силовиками. «Ми їм січас такую піздюліну вставім, шо мало нє пакажется, — сказав Ємєля Ахлабистін (заборонений на території Російської Федерації та визнаний терористичною організацією) в коментарі журналісту радіостанції «Луна Москви». — Каво паймаім, будім сажать на кал, растягівать на дибє і живйом скармлівать мєдвєдям».
Командуючий силами антитерористичної операції в Новгородській області підполковник Микола Костянтинович Філімонов вважає такі заяви дещо передчасними, бо силовики мають значну перевагу у важкому озброєнні. «Всєх на хуй паложим із «Буратіно», — зауважив Філімонов. — Разбамбім в пізду. В жопу «Гладіолус» засунєм».
Нагадаємо, що наразі федералам вдається контролювати близько половини території Російської Федерації, яка перебуває поза межами юрисдикції дружніх нам сил Китайської Народної Армії. Після проголошення незалежності Татарстану, Чечні, Ерзянь Мастор, Мокселя та Чувашії силовикам вдалося сконцентрувати армію для рішучої відсічі Ковпаківцям (забороненим на території Російської Федерації та визнаним терористичною організацією)».
У цій новині була одна серйозна помилка, яку алгоритми зазвичай пропускали. Звісно, треба було писати не «Партизанській загін Сидора Ковпака», а «Партизанській загін імені Сидора Ковпака».

Читаючи та виправляючи ці новини, Олена багато чого навчилася. Вона стала активною жінкою, підписувала різноманітні петиції, записувалася на курси онлайн-навчання, жертвувала власні гроші волонтерам. Непомітно для себе вона стала іншою.
— Чому ти не шукаєш собі когось? — спитала її якось подруга Наталка, яка намагалася налагодити стосунки із третім чоловіком.
— Що ти маєш на увазі?
— Н-ну… Андрій же втік. Кинув тебе напризволяще. Робот цей твій теж щось не особливо рухається. Вибач. То, може, тобі варто підшукати когось? Якогось мужика.
— Навіщо? Я прекрасно себе почуваю. От поглянь мені на шию!
— А що там? — Олена нахилилася, щоб Наталці було краще видно. Метелик був на задньому боці шиї зліва. — Це метелик. Тату. Я зробила його в дев’ятнадцять років. За місяць до того, як зустрілася з Андрієм. Це такий знак. Він говорить: я — це не те, що ви бачите одразу. Треба трохи придивитися. Зайти з іншого боку. Але я сама ніколи не придивлялася до себе з іншого боку. І от тепер настав час. Я викинула всі журнали «Печи-Пери-Прасуй» і написала Єві Королевській, що вона повна ідіотка.
— Е-е-е… Але це ж бот. Чатербот. Який сенс їй писати?
— Це був символічний лист. Символ звільнення.
— А як щодо дітей?
— У мене будуть діти. Я вже вагітна.
— Від кого?!!
— Це невідомо. Власник сперми поставив головною умовою її використання повну анонімність. Та й навіщо мені знати його ім’я? От у тебе двоє дітей, троє чоловіків, і що — ти щаслива?
— Так, — збрехала Наталка. — Уяви собі.

Хоча, може, вона й не збрехала. Перевірити це важко. І щастя ніколи не триває постійно. То воно є, то його раптом немає. Олена, принаймні, вже мала план, як його досягти. План був вдалий, що не кажи, хоча й не враховував певні несподіванки. Одного разу, редагуючи новини, Олена дізналася, що Ронсар заговорив. Через зовнішній інтерфейс він передав на монітор вірш, зовсім не схожий на творчість поетів Плеяди. Але це було явно щось із минулого.

Я й не планував рухатися до лінії фронту.
І вона не планувала рухатися до мене.
Тим більше дивно, чому замість осколків
на мене посипалися спочатку
уламки платівки Валерія Леонтьєва,
потім шматки велосипеда «Зайка»,
далі — пачки журналу «Крестьянка»
за тисяча дев’ятсот сімдесят третій рік.
Коли полетіли друзки від телевізора
                                                            «Березка»,
я навіть трохи зрадів — гидотний був
                                                                  пристрій.
Але бюст Леніна цілком?!
Отой самий білий бюст, який стояв
на вході у школу біля роздягальні?
Поки він летів, повільно обертаючись,
немов планетоїд, я швидко міркував,
куди можна сховатися.
Потім я почав хаотично смикатися з боку
                                                                      в бік,
все ще сподіваючись уникнути зустрічі
                                                                     з ним.
Ленін був неминучий, мов чергова
                                                           п’ятирічка.
Він летів просто на мене, зловісно
                                                         посміхаючись.
І що там трапилося у тому місці, звідки він
                                                                         летить?
Що змусило його набрати таку шалену
                                                                    швидкість?
Час зупинився, і лише це врятувало мене
                                                               від катастрофи.
Але ж насправді час не зупинився!

Вірш одразу передали в лабораторію для розшифровки. Ніхто не мав сумнівів, що в ньому був якийсь прихований зміст. Лінгвістичні процесори запропонували одразу декілька інтерпретацій. Варто навести найбільш хвилюючі, хоча жодна з них не може навіть претендувати на істину в останній інстанції.

ПЕРСИНГЕРАТОР (ЕКСПЕРТ З ЕЛЕКТРОМАГНІТНОЇ НЕЙРОТЕОЛОГІЇ)

«Цей текст зображує відчайдушні намагання головного героя уникнути зустрічі із бюстом Володимира Леніна, який наближається до нього із шаленою швидкістю. Цікаво, що герой стурбований не лише пошуками можливості втечі, а й роздумами про те, звідки міг взятися цей бюст, і головне — як йому вдалося досягти такої високої швидкості. Оскільки в перших рядках вірша згадується лінія фронту, то можна здогадатися, що Ленін розвинув нечувану досі швидкість завдяки військовим діям, а саме — певному вибуху, що стався під час них. Але, враховуючи, що ймовірність переміщення неушкодженого бюста Леніна із високою швидкістю на великі відстані дорівнює практично нулю, можна сказати, що його поява у свідомості головного героя була викликана електромагнітними хвилями складної форми. Як відомо, у дослідженнях Майкла Персингера було експериментально доведено, що вплив електромагнетизму на головний мозок здатний інспірувати трансцендентний досвід, що виявляється у несподіваних нібито появах сторонніх людей або предметів. Через це здається цілком ймовірним, що бюст Володимира Леніна та інші предмети, що рухалися із високою швидкістю в напрямку головного героя цього тексту, насправді були тільки наслідками впливу електромагнітів. Питання викликає лише склад перелічених предметів. На мою думку, він пояснюється тим, що спогади про ці предмети були записані саме на тій ділянці мозку, до якої наблизився електромагніт. Скоріше за все, цей текст є недописаним, бо зустріч головного героя із бюстом Леніна мала сформувати певний містичний досвід, який би міг започаткувати первісні засади нового релігійного культу. Цей культ міг би називатися «Швидкий Ленін», «Ударний Ленін» або «Вибуховий Ленін». Суть культу та його мету можна було би регулювати, змінюючи параметри електромагнітного поля. На перший погляд, цілком доречним видається позбавлення віруючих страху перед Леніним. З іншого боку, досвід авраамічних релігій показує нам, що містичний страх перед предметом культу є цілком продуктивним, бо призводить до формування певної стратегії поведінки: наприклад, моногамії, заборони інцесту та потреби закопувати власні екскременти за допомогою спеціальної лопаточки, яку віруючий має постійно носити прив’язаною до поясу».

ДИЗАЙНЕР МЕТАФІЗИЧНИХ ЕГО-ТУНЕЛІВ

«Виключно галюцинаторна інтерпретація тексту, запропонована попереднім експертом, не видається мені цілком адекватною. Взагалі концепція винайденого Майклом Персингером так званого «Шолома Бога» (електромагнітного пристрою, який нібито викликає у піддослідного містичний досвід) є повністю хибною, бо транскраніальна магнітна стимуляція, яка широко використовується в лікувальних закладах, піддає пацієнта дії в тисячі разів потужніших магнітних полів без будь-яких схожих наслідків. На мою думку, відчуття руйнації минулого, яка досягає теперішнього у вигляді скалків вибуху, є особливістю Его-Тунелю автора. Цілком імовірно, що він має органи чуття, які дозволяють зробити вибуховий вплив минулого частиною повсякденного особистого досвіду. У той самий час, коли минуле відчувається, немовби постійно зростаючий неприємний і тривожний запах, це може призвести до стресу. У становищі внутрішнього розладу автору здається, ніби час зупинився, хоча логіка підказує йому, що насправді це не так. Зображена картина свідчить про те, що подібна конструкція Его-Тунелю є вкрай недоречною, бо не сприяє стабільному сприйняттю реальності. Пропоную заблокувати можливість відчувати минуле інакше, ніж лише у вигляді спогадів».

ТРЕНЕР ІЗ КОГНІТИВНОГО УДОСКОНАЛЕННЯ

«Чим є для нас Ленін? Чим є для нас його бюст? Чи немає в його появі явного еротичного підтексту? Чи можемо ми сказати, що наближення Леніна збуджує? Для відповіді на ці питання розпочнемо з уламків платівки Валерія Леонтьєва, які несуться за персонажем тексту з минулого. Можна без жодних сумнівів стверджувати, що він є типовим андрогінним героєм поп-культури, якій взагалі властива андрогінність з чисто економічних міркувань, бо дозволяє ефективно продавати образ артиста однаково як чоловічій, так і жіночій аудиторії. Як бачимо, андрогінність так само була властивою і радянській поп-культурі також, і це ставить під сумнів існування радянської поп-культури як абсолютно унікального явища, повністю виключеного із світового контексту. Чому ж головного героя вірша, який не планував брати участь у військових діях, наздоганяють шматки платівки Валерія Леонтьєва? Чи можемо ми стверджувати, що ці шматки є також зброєю, а сам співак бере участь у військових діях? Якщо сприймати наведений текст не буквально, а на метафоричному рівні, то, безумовно, Леонтьєв є зброєю минулого часу, яка намагається зупинити рух майбутнього. Оскільки ми бачимо шматки платівки Леонтьєва, то можна зробити висновок, що він програв це протистояння та був зруйнований. Але сила, що звільнилася після руйнування Леонтьєва, дозволила шматкам його платівки здолати відстань у четвертому вимірі та проникнути з минулого у майбутнє. Як ми можемо перебудувати наш інтелект таким чином, щоби збагнути цей вірш остаточно? Насамперед ми маємо аналізувати його двома головами. Перша голова буде мислити виключно в контексті традиційної літературної критики і бачити тут тільки метафоричне висловлення небезпеки, яку приховує в собі агресивне минуле. Друга голова має слідкувати за швидкістю часу у вірші. Коли герой каже, що бюст Леніна швидко рухається в його напрямку, це означає, що швидкість минулого значно перевищує швидкість теперішнього. Це може бути викликано тим, що швидкість теперішнього уповільнилась. Герой має відчуття, що «час зупинився», і це підтверджує таку версію. «Але ж насправді час не зупинився», каже він далі. Ці слова свідчать про те, що час зупинився тільки у його безпосередньому оточенні і така зупинка перетворила його на мішень для уламків минулого».

ПОСТБІОТИЧНА ЕГО-МАШИНА

«Скоріше за все бюст Леніна рухався зі швидкістю понад сімсот кілометрів на годину. Навряд чи автор цього вірша зміг би, після того як побачив бюст, мати достатньо часу на ідентифікацію цього предмета, роздуми про його походження та пошуки можливостей для порятунку. А отже цей текст є повністю вигаданим, очевидно, з метою розваги певної аудиторії. На жаль, я не бачу в ньому нічого цікавого, і тому не можу із певністю оцінити його будь-які переваги».

Експерти скаржилися, що навіть після вивчення всіх версій зміст вірша, який передав Ронсар, для них не прояснився. Всі з нетерпінням чекали наступних повідомлень. У той самий час Олена чекала на дитину. Ультразвукове діагностування показало, що в неї народиться абсолютно незвичайний хлопчик. Можна навіть сказати — «вражаючий». Ця дитина вже у найближчі декілька секунд змінить хід всієї історії. Досить швидко на її зародку зосередилася увага наукової спільноти України та іншої Європи і навіть Сполучених Штатів.

илюстрація: Микита Власов

ПЕРШІ, АЛЕ НЕ ОСТАННІ УКРАЇНСЬКІ РОБОТИ

Якби Олега Шинкаренка не існувало, рано чи пізно його б вигадали. Придумали, як містифікацію, як письменника-робота, здатного написати такий роман, який жоден справжній, живий письменник написати не в змозі. Щось в його текстах дійсно є таке, що порушує звичну логіку розповіді, заводить в тупики, а потім виводить читача з них вже іншою людиною. При читанні його творів виникає враження, що від тексту можна заразитися комп’ютерним вірусом, і вірус цей перетворюється в голові читача з комп’ютерного на біонічний — і збиває в читацькому мозку налаштування світорозуміння. Його перший епічний роман «Кагарлик» продовжує самостійно відбирати собі читачів, відштовхуючи людей із законсервованими смаками і залучаючи, а іноді і «розморожуючи» потенційно відкритих для інакочитання читачів. Є таке читацьке поняття, як «увійти в текст». Після того, як читач «увійшов» у роман, у нього з’являються два варіанти: залишитися або вийти. Людина, що «залишилась» в романі, залишається в ньому і після прочитання книги. Як залишився я в романі «Кагарлик», з якого пам’ять досі підкидає мені до місця і не до місця цитати та образи.
У «Перших українських роботів», як мені здається, увійти легше, ніж в «Кагарлик». Але все одно зусилля потрібне. У читача напевно виникне бажання визначити роман як «фантастичний», тим більше, що його події відбуваються через сто років, у 2116‑му, коли все ще продовжується українсько-російська війна, яка, до речі, не заважає науковому і політичному прогресу в Україні майбутнього. Війна, яка начебто закінчилася в романі «Кагарлик», сторінками якого бродять заблукалі в Україні православні російські армії. Але фантастичні складові «Кагарлика» є скоріше декорацією, прикрасами описаної в романі історії. В «Перших українських роботах», ясна річ, фантастичні елементи грають куди більш важливу роль. Хоча специфічний авторський гумор у новому романі помітний сильніше, ніж в «Кагарлику», але тут він співіснує з «фантастичною політичною сатирою», яку можна намагатися розшифрувати, а можна і не намагатися. У романі ви знайдете опис політичного життя України в майбутньому, знайдете і блок БПП (Блок паранормальних перфекціоністів) та інші політичні сили і, головне, ви знайдете роботів, що продають при дорозі яблука, роботів, які служать в українській армії і навіть словенського робота, який потрапив у полон до сепаратистів і доводить їх на допиті своїми дивними відповідями до сказу. Саме цей робот, захоплений сепаратистами, який на питання «Ти з НАТО?» відповідає: «Ні, я з IKEA», мені і нагадує автора, Олега Шинкаренка, здатного з найнезвичайнішого матеріалу скласти найнезвичайніший (з часів виходу «Кагарлика») роман і передати його читачам, щоб вони і з задоволенням, і з роздратуванням намагалися проникнути в пристрій його розумового механізму і зрозуміти, за якими правилами працює його письменницька уява.

Андрій Курков

рейтинг:
0
 
(0)
Количество просмотров: 1875 перепост!

комментариев: 1

  • автор: Гость
  • e-mail: tet-a-tetana@ukr.net

СЬОГОДНІШНІЙ ДЕНЬ Я НАЗВАЛА БИ Днем любові до свого роду, до свого майбутнього. ОТ. Бо мусить материнське лоно відмирати, аби було продовження життя, як насіння годує свое маленьке паростя.Тому ЗАРАЗ ЗВЕРТАЮСЯ ДО ПАРОСТКІВ : ВИ МУСИТЕ ЖИТИ, АБИ ЗНОВУ, ЗНОВУ ПРОДОВЖИЛОСЯ ЖИТТЯ. Вінець слави, тобі, МАЙБУТНЄ, ЩО Є ТЕПЕРІШНІМ І ЧЕРПАЄШ МИНУЛЕ У ЄДИНУ оснвову :МАТРИЦЮ РОДУ.

опубликовано: 11:12/09.05.2017
Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама




наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode