шо нового

Горбата Циля все iшла до нас…
 
11:26/16.08.2016

Петро Мiдянка (с. Широкий Луг,
Тячiвського району, Закарпатської областi)

 

*  *  *

Migyanka Miklos з метрикальних книг,
Із книги хрещених, сумної книги мертвих.
Із записів, де на церкви пожертви,
Із трансільванських мжичок та відлиг

Іде до мене в опівнічнім сні.
І світяться його небесні очі.
І щось мені немов сказати хоче,
Толочить трави росні та кісні.

Бо за життя він не одні скосив,
З вівсами ниви тишком заскородив.
Ішов благий поміж чужі народи,
Не бачачи Господньої краси.

Тепер в очах блакитних вся краса.
Плече в плече із мамою вбоїчко
Лежать собі. А нічка
Вже розчиняється у горніх голосах.

І ти зостанешся в метричних письменах,
І в мартиролозі це також буде слідно.
Старий зникомий... Під Менчулом — видно.
І поминник усенький в іменах.

*  *  *

Возлюблені мої карпатороси,
Із Тересіф, із Лех та Дібове!
Невже до Вас прийшло життя нове,
Як березневе птаство стоголосе?

Століттями ви кесарю уклін,
То в Бейч, то в Пешт жертовно посилали,
Сурмили в роги. Не для вас кімвали,
І недоступним був вам «Меделін».

Кравецтво й шевство ви взяли до рук
Без особливих посилок та мук,
Карлючкуваті лапи на акцизи
 
Сповна поклали й надто завидна…
І лиш одна доріжка кров’яна
Із Поля Красного на поле, де нарцизи…


ДЕПОРТАЦІЯ

Тут Леві Давидовича діди
Ловили в палісок в’юнку форельну з Легу,
Згрібали лугову траву полеглу,
Від вічного очікуючи мзди…

Малого Леві витягли з перин,
Спровадили на віз у саднах гною
Під посвисти язичників і ґоїв.
І гірко плакав на малюнку крин.

Не линув в гори крематорний дим,
До тесаного плиття, під яким
Лейбович Фріда малася спокійно.

Та й річка Лег заледве вже жива,
А по верхах нескошена трава
Від крапель дощових злягла благоговійно.

*  *  *

І попри межу Анна жне дрясен,
Серпом орудує, схиляється небога.
Вона ґаздиня, знає що до чого,
Як заощадити і ще звести хосен.

Рудіє папороть осінніх мелеґань,
Рудіє верх Жабінець та Дениска.
І мошку ловить при ярузі плиска
В час вересневих мошчиних повстань.

І Анна згадує про тучні тютюни:
На Плаїку його саджали тайно.
Просушували листя дуже вправно.
На жаль, це тільки спомини та сни.

ДІДОХА

Була в нас стрийна, росла й молода.
У храм ходила завжди в анґліїні.
І руки мала дужі, не рослинні,
І не боялася ні поту, ні труда.

Мене, малого, брала в мами з рук,
Коли була у церкві Літургія.
Коли старенька тета Пелагія
Усім казала: «Дітвачок, як струк…»

В селі Дідоха довго не жила,
Бельгійські ниви стрия пропила.
І прибирала клуб у Біловарцях.

Померла в квітні в килимах примул.
Іще білівся шапкою Менчул,
А мати-й-мачуха жовтілася по шанцях.

ПОЛАГА ДУРНЕШИНА

Її чудною бачили в селі
В прядивнім одязі та босою допіру.
Вона лобзала білі руки кліру.
І чорне пасмо висло на чолі.

Іще білів новий дранковий дах
На сала шині між кущів ліщини.
Вона свічки палила із вощини,
Блукаючи по заячих слідах.

Дівки сміялися, фудульні, у вінках.
З її поношених, давно непраних лах
І постоли смерділи геть за нею.

І конопельними густі по полянках.
І чорні змітки в жінки на ногах ­
Усе лягло під жовтою землею.

*  *  *

Розі Менделович була з Лугу ­
Вузькоколійкою поволі в Тересіф.
Там здибала із Апші Нуцу Буґу.
Розпався скоро романтизм і міф.

Одної днини станція в Сиготі:
Цей рейвах, кошики, розсипаний бурштин.
Так і зостався у селі на плоті
В маленькому снопочку хміль і кмин.

Чорнющий дим і тучі в Аушвіці,
Розпороті книжки і подушки…
І вже Ануца хлюпається в річці,
Де памперси пливуть, не пелюшки.

НУЦЯ РІПИНСЬКА

Вона жила там, на ґруні, одна
З двома котами, довга і смаглява.
Їй пахли зранку м’ята і отава,
Була завжди сувора й потайма.

Стинала трави, аж свистів покіс,
Здригались Сідеяня й Росінканя.
Бісівське камлання спадало аж на камінь.
Це баба щось гугнявила під ніс.

Була сусідкою для наших, по верхах.
Мене малого діставав там страх,
Проходячи повз чорну хату Нуці.
 
Тепер лежить на дворищі в труні
І хрестяться бувалі леґіні,
Де тліє свічка в неглибокій лунці…

БЕЛЕВАСИХА

Горбата Циля все ішла до нас:
Із бороцквою жовтою в тайстрині.
І під Жабінцем золотіли дині,
Білів у глечиках завізний грецький квас.

Вона продала хижку під ґрунем,
Спустилась жити вічно на долину,
Де пізнавали вутлу Василину,
Хоч під ґрунем для неї був Едем.

І вмить за нею загубився слід,
Ще вандрувала на Далекий Схід,
Де мала десь заблуканого сина.

Белевасівка, поле під верхом,
Вже заросло поволі орляком
І хрупкає грабова хворостина.


ОДОТЯ КОСИХА

Ходила все в товстому сукмані
У Терешул до Батькових, далеко.
Верталась в Луг, допоки ще не смеркло,
Де ще хатки чорнілися курні.

Пащекувала на усю Луку,
Кляла тетам, стриям, усій родині.
Аж розбивались трелі солов’їні
На прирічковому твердому дрібняку.

І вивінувала всіх своїх дівок,
А до парцел додала ще цівок,
Що мали пряжу тонко намотати.

Одотя Косиха, давно вона жила…
І в помині нема того села,
Але стоять од правіку Карпати…

*  *  *

Серед села два храми й три корчми,
Хаток стрімкі дахи, немов верхи довкола.
І двері настежар, бо там державна школа
І вчитель помічний межи дітьми.

Біліють домоткані одяги:
Вінки з соломійками та чічками.
Кущ артемісії ти розгорни руками,
З роси всі барви райської дуги.

Бо лишень зшитки й згортки ти застав.
І то не всі приберегли архіви…
Ти входиш в Луг, як семибрамні Фіви.
Там не скульптури став і лісосплав.

Дитя за ручки нанашки візьмуть,
Поведуть до церкви вуличками.
Є мальви і марунка із свічками,
В потоках осідає каламуть…

Про автора:
Петро Мідянка
народився 1959 року в с. Широкий Луг Тячівського району Закарпатської області. Закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету. Живе і працює на Закарпатті. Автор поетичних збірок «Поріг» (1987), «Осередок» (1994), «Фараметлики» (1994) та ін. Один із найяскравіших представників українського постмодерного дискурсу.
Премія Бу-Ба-Бу «За найкращий вірш року» (1995), Премія «Благовіст» (1994), Обласна премія імені Федора Потушняка. Національна премія України імені Тараса Шевченка (2012) за збірку поезій 2010 року «Луйтра в небо».

рейтинг:
0
 
(0)
Количество просмотров: 5642 перепост!

комментариев: 2

  • автор: ТАТЬЯНА ГРИЦАН
  • e-mail: tet-a-tetana@ukr.net

Цілий світ в позолоту
Спотів замружений піар.
Залишив викресаний спротив.
Облиш агонії,
Піаф у просині,
На струмені важливих
Картограней: Ноти, Лоти.
Плекає вітер проектор
Останній –
Загорнутий край
Для виміру Миру.
Породження давності
Пройдених архівів.
В долину висотностей,
Крізь двері анархії
Народження спротиву,
Прорости монархів.
Золочений заходом,
Засріблений сходом,
Обприсканий краплями
Жаги пізнань,
Там змієдержець огнів,
Инь-Янь.
Гори ковтають соки
Нектару небесного.
Свянтовіт викрешує
Всесвіт на пристані.
На відстані тисячних міт.
Нам – понад сотні літ.
Понад усе матір Сва- Слава.
Птиця, що зрушує світ.
Фалди – сила науки ,
Снага амбітного простору.
П’яних, знеможено відданих
Геніїв…
Перелискую час. Заміряючись,
Галопом через Європу.
Достоту не знаючи
Паростків роду,
Шукаю наноуривки,
Згрібаючи купорос в купи,
Весь мирний народ.
Увесь світ в позолоту –
Примирення злитки.
Фагот.

Літо танцює
Перегортаю ранок
У краплі весняного спротиву.
Зависли над шляхом
Щілини нутрощів.
Перли вчорашньої радості
В подиві.
Ти за моїми зразками:
Вельми важлива персона.
Щезаєш у скромних аргоніях,
Далі – наші прості зітхання.
Ступивши у вчора –
Ввіходжу на завтра
До рук твоїх долонь,
До очей твоїх скронь.
Виливаю частину крапель
На дорогу моїх бажань.
За кроною крона. Скальпель.
Краяний крилами
Сезон мадам і пань.
Літо танцює на плаї,
Втискає у наші мірила
Сонця Вітрила.

Розчинитися в небесній цитаделі
Виллюся на небо.
Спізнаюся з Сонцем,
Марюся в тобі.
У тумані синьо,
Як в земній утробі.
У дорозі димно –
Ночами дозори.
Веснами покори,
Горами-шляхами
Їдемо до мами.
Дочорнію потім.
Зараз вкрию стронцієм
Веселкову гаму.
Запрошу до себе.
В чорному квадраті
Яскравіє небо.
Лине знов до тебе.

опубликовано: 20:22/24.10.2016
  • автор: ТАТЬЯНА ГРИЦАН
  • e-mail: tet-a-tetana@ukr.net

За вибором ворони
За солену опаром цитадель
Я замалюю квітку вдачі.
Ввійди до мене на чай, морозиво,
Газель.
Тебе опахне повівом
Жоржин і хризантем.
Затисну німко в пазли.
За гранню споминів.
Іди на златі плати,
Танцюй на синіх
Лиманах.
Все в пору: сміх і плач.
Мій визначений намір -
Пряний калач.
Евкаліптовий мак засипне
Землю. Ми будемо
Звані, і станемо
Разом із Вами
На Званій Вечері,
Де ділять на клапоті
Гегемона череп.

опубликовано: 20:19/24.10.2016
Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode