шо нового

Абрикоси Донбасу (поема)
 
20:44/22.07.2013

Там, де не ростуть абрикоси, починається Росія.

Вугілля обличчя

Із очами морськими синіми
Та з волоссям жовтим лляним
Трохи вилиняним
Це не прапор
Це стоїть у шахті
По коліна у воді
Мій тато
 
Його обличчя як вугілля —
Із відтиском
Польового хвоща допотопного
Роками розтоптане
Море твердне сіллю
Трава твердне вугіллям
А тато стає як трава-ковила
Сивим
Він чоловік
А чоловіки не плачуть —
Так кажуть в рекламі
А щоки його рівчаками
Порубала шахта
І вугілля добуте з обличчя
Мого батька
Згоріло в Донбасу пічках
І багаттях

А десь там високо
Стоїть терикон
Гарчить терикон
Як дракон
Як сфінкс
Що захищає свого Тутанхамона
І знаю тільки я одна
Що посеред степу терикон —
Це корки від пляшок
Які тато випив
І попіл від цигарок
Що викурив тато

 
Терикони грудей

Дерева оці
Як кольорові олівці
Понавтикані вздовж дороги
І тільки часом проїде краз
Посеред степу в лісосмужку
Донбас! Донбас!
Шипить труба
Сонцю на вушко

Ти стоїш
У спецформі
Вугляного агента
І пахнеш парфумно
Реагентами:

— Я жінка
Моя стихія водна:
Це — не тільки зробити чай
Чи помити посуд — ні!
Хоч жінок не беруть у шахту —
Але беруть на фабрику
Вуглепереробну
І я мию вугілля
Ніби мила би коси
Я вугілля подрібнюю
Наче ріжу картоплю
Або перемелюю м’ясо
У блендері фабрики
І заправляю маслом
Розтопленим —
Тобто поливаю цей борщ
Реагентами

Слухай, оці компліменти
Про красу донбаських дівчат
Мають якийсь сенс
Якщо побачити ці заводи
Якщо спуститися в шахти
І скупатися в отруйних водах
Відстійників
Куди спускають юшку
Від мого оцього борщу
Якщо залізти на терикон
І провалитись йому під ковдру
Точніше — в пряму кишку
А перед тим
Побачити цвіт абрикосів
Ніжно-білий цвіт абрикосів
А в осінь
Побачити їхнє жовте волосся
Із висоти вагонеткового польоту

Абрикоси у касках

Відцвіли абрикоси Донбасу
Відтінками неба усіма
Абрикоси вдягнули каски
Минула весна

Їх було двадцять
Усі молодці
До тридцяти...
За законами рівняння
Їх і стало двадцять
От тільки нема на що рівнятись:
Вони висіли
На волосині
Сталевого дроту
Вони висіли у клітині
Як у ковчегу Ноєвому
Після потопу

Дріт обірвався
Упала клітина
Їх розтрощило у вільному падінні
Вони стали вільні
Так, вільні
Як абрикосові дерева
Вирвані з корінням

Їх було двадцять
І стало двадцять
На них рівнялись
За законами рівняння
Коли продовжували ряд
На кладовищі
А мій тато з ними не встиг
Порівнятись
Мій тато тоді вугіллям застиг
А вони піднімалися вище і вище
У ґумових чоботях
Із фляжками без води
Із тілами як фляжка
Піднімалися до ангелів
Туди...
І тепер бабусі онукам
Розказують казку
Про абрикоси
У касках

 
Казка моєї бабусі

Коли сльози
Стають сіллю кам’яною
Коли море в животі
Стає шахтою
Помирають мамонти
І народжуються люди нарозпашку
Вони обмінюють сміливість на горілку
І наймаються на роботу

Зачекай!
Ця шахта ковтне тебе
Ця красуня з темною шкірою
Кам’яна
Може, це їй скіфи поставили пам’ятники
Серед неголених як шахтарі степів
Зачекай!
Вона народить тобі мертве море
Її талія не 60
А груди обвисли до пояса
Не заходь у неї
Можеш не повернутися
Мов дитина в матері
Яка не хоче народжувати

Він занурився в неї раз
І повернувся зі сльозами в руках —
Він занурився в неї — два
І повернувся із сіллю в руках
Він занурився в неї — три...
І повні руки вуглин
Потягнули на дно
Підземного моря

Абрикосові дерева розпростерли руки до неба
Абрикоси одягнули жовтогарячі каски
І тепер, коли їси абрикоси
Всередині — вуглина
Кінець казки

Книга ангелів

Твої зуби темні й діряві
Як оці терикони
Твої очі сірі і пряні
Як перевернуті корені
Диму алчевського
Що проростає вгору
І приймається всюди
Як верби
— Моє здоров’я кепське
Але жаліти мене не треба
Я дістаю траву, але не якусь
А кам’яну
Із-під землі
Із-під неба:
Колись тут було море
Росла гігантична трава
І на ній колихалися ангели
Трава слухала їхні розмови
Запам’ятовувала слова
І пресувалася в торф
Він витискав з себе воду
Ставав суттю всього
Вкривався свіженьким гіллям
І ще якимись колодами

Ці ангельські слова
Не могли передатись повітрям
Тож ставали легким камінням
Кам’яною травою
Тобто ставали вугіллям
І тепер кожна шахта
Це книжка
З ангельськими словами
Сторінки якої
Горять у пічках —
І це велетенські свічки
Порозгублені
Степами

Тому й Донбасу заводи
Курять в небо димом кольоровим
І їм плювати на заборони
Тютюнопаління
У громадських місцях
Бо на заводських майданчиках
Вони — у себе вдома
А там, як відомо
Курити не заборонено
Навіть коту
Ту-ту
Поїзд
Ту-у-у

2012

Про автора:
Любов  Якимчук народилася на Луганщині. Закінчила факультет української філології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, а також маґістерську програму «Теорія, історія літератури і компаративістика» Національного університету «Києво-Могилянська академія». З 2003 року належить до літературного угруповання «СТАН».
2008–2010 — ведуча програм Національної радіокомпанії України (канал «Культура»), де вела авторську передачу «Літературна кав’ярня» 2010 року — стипендіатка програми Міністра культури і національної спадщини Республіки Польща «Gaude Polonia». Вірші перекладені на польську, французьку та іврит. Любов Якимчук — лауреат Всеукраїнського конкурсу читаної поезії «Молоде вино» (2007), літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» (2008) літературної премії імені Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» (диплом І ступеня, 2008).

рейтинг:
4
 
(4)
Количество просмотров: 20866 перепост!

комментариев: 4

  • автор: Yola
  • e-mail: no@no.no

Оце круто!

опубликовано: 18:44/01.10.2015
  • автор: Христина
  • e-mail: gryaznowa1996@yandex.ru

Дуже сподобалось!!!

опубликовано: 20:31/29.09.2015
  • автор: поля
  • e-mail: rewritersworld@gmail.com

ох і тяжко....

опубликовано: 10:06/12.06.2015
  • автор: Сергій
  • e-mail: Zefir20@gmail.com

Абрикоси+вугілля=каски шахтарів!!!
Батько шахтар, корки від пляшок і попіл від цигарок....
Сильна поезія!!!
Щиро дякую!!!

опубликовано: 03:02/07.02.2015
Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама





наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode


кухня под заказ | Услуги полировка автомобиля развивай кругозор вместе с нами.