шо нового

Cвяте моє мiсце скраю
 
00:10/13.05.2016

Тарас Федюк (Київ)

*  *  *  

життя тарабанить як банка консервна
                                                                  котові прив’язана до хвоста
і зірка у небі як зірка фанерна
                                                    над пам’ятником а не та
автобус такий фіолетовий наче
                                                      у січні чи лютому ніч
снігами чорт з нами чи їде чи скаче
                                                              чи просто стікає з облич

життя тарабанить нас кілька слухняних
                                                                     без смислу без музики без
усіх хто не згодився їхати п’яних
                                                          під тином посеред небес
намацуєм брайля у вуха торочимо біблію пізно вчимо
чи білим і чорним як крильми сорочими
                                                                      б’ємося в темне тамо

ах що за історія дивна історія мов на снігу виноград
це ґлорія (рештки! недобитки!)
                                                        глорія
                                                                     грає прощальний парад
з калік із побитих життям наче віспою лиць і облізлих пальто
життя тарабанить і зірка невиспана
                                                              в темному небі як хто?

 
                                

*  *  *  
                                     
літала відьма на мітлі
яскравої краси
і за плечима мислі злі
були як дві коси

комети наче катери —
по чорноті сумній
і черевички катери-
ни другої на ній

куди летіла знають лиш
комети і мітла
і над землею мертва тиш
жила собі була

червона свитка
                           чари вру-
н і папороті цвіт
летіла…
                ні я весь не вмру
і через сотні літ

на це прозоро натяка
моя стара кума —
могила гоголя
                         де ка-
жуть
           голови нема

*  *  *  

…голос
              як цвіте терен
                                         як води повен човен
якщо я був винен
                               вчора або позавчора
                                                                   скажи мені в чому
а можеш і не говорити
                                        більше не буде у нас нічого
крім двох сигарет останніх
                                              і реготу птаха нічного

крім цього нічого яке підштовхне мене в спину
в хвилину коли я піду
                                      і не буде коли мені спину
ти вслід мені сонно скажеш:
                                                  дивись не забудь нічого
(крім двох сигарет останніх
                                                  і реготу птаха нічного)

дивись не забудь
                              забуду
                                          дивись я тебе забуваю
ти уві сні перекочуєшся
                                          на моє місце скраю
святе моє місце скраю довго порожнім не буде
от хто тебе візьме заміж —
                                              той хай тебе й не забуде

*  *  *  

мрія була дожити хоча би до егаліте
про фратерніте промовчу —
                                                не та у мене патря
вмирає моє покоління надії і аліготе
і свічка в холодних пальцях
                                                 світить але не гріє

коли всі ми йшли крізь темінь
                                                      а всі ми крізь темінь йшли
ще трохи — нам всім здавалось —
                                                         ось-ось хтось один а далі…
та замкнені стіни і двері і вікна замкнні були
коли всі ми йшли по колу периметру і по спіралі

історія нас не вчила а птиці кричали курли
і тінь заґратованих вікон ставала клітинами тіла
нам треба було би вмирати
                                                за те щоб дожити могли
а ми не хотіли вмирати —
                                            ми дуже дожити хотіли

до жайвора в синьому небі
                                               де мак на землі цвіте
до рідного слова
                               хоча би
                                              лише до нього одного
про фратерніте промовчу
                                             хоча би до егаліте
хоча би до чого-небудь
                                         чи хоч би чортзна до чого…

*  *  *  

прокинемось вранці
                                   почухаєм рєпу
                                                              поснідаєм чаєм
вам
        тим що в канонах — колонах — канцонах   —
                                                                               де вже зрозуміти! —
як маска посмертна —
                                      відбиток кобіти серед простирадла
мого
         і співають когути
                                          співають когути
                                                                       співають когути

і сонце яке
                     з мамалиг — в небеса
                                                          і містечко ананьїв
і досвід який
                        заперечує все
                                                 що утверджує все ще
і ми повернулись
                              ми чухаєм рєпу
                                                          і снідаєм чаєм
ми тут народилися
                                 ми — себто я —
                                                           тут не будемо жити

старий неформал
                               або грішник —
                                                         кому як зручніше —
від мене не діждешся
                                      ваших надутих
                                                                  індиком поезій
ми тут повернулись
                                    ніяк і навіщо
                                                           але повернулись
відбиток кобіти
                            як маска посмертна
                                                               серед простирадла —

ми знов за своє
                            а будильник наш знову за свє:
пора чупакабра стара
                                      прокидатись молитись голитись
збирати валізу нічо не забути…
                                                  не вкинути зайве:
ну от хоча б цю
                            біля люстра
                                                   забуту помаду

*  *  *  

дощ стікає із губи
мерзнуть мокрі голуби
ти люби мене кохана
а не хочеш — не люби

повен осені трамвай
між собачих жовтих зграй
плаче хилиться скрегоче —
хоч додому забирай

комір піднято пальто
межи яток «спортлото»
походжу осокорками
як ніколи і ніхто

пожалію бідолах
почитаю слово «нах»…

і до речі все ж кохана
ти люби.
                це непогано.

*  *  *  

радуйся радуйся радуйся
                                            ти її вбив
цю невситиму жагу до життя і до женщин
і до задрипанки-слави й отецьких гробів
та і до золота інків увага attention

радуйся байдуже радуйся байдуже все
сніг механічний заведений ключиком срібним
радуйся зараз ще не але ним занесе
ним механічним заведеним і непотрібним

радуйся вивчив напам’ять молитви слова
але подав їх віддав і забув голодранцям
вікна старі мироточать і мирро сплива
на підвіконня сосною постелене вранці

радуйся ти написав покришив олівець
просто на сніг — що кружляв —
                                                       горобцям і синицям
радуйся радуйся радуйся — все нанівець…
…радуйся що не з тобою це все повториться…
                                                 

рейтинг:
5
 
(1)
Количество просмотров: 4589 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode