шо нового

я би їхав автобусом полум’я
 
16:28/26.01.2016




Марюс Бурокас (Вiльнюс)




я би їхав автобусом полум’я

*  *  *  

чого я не можу викашляти
із засмолених легень
у цей ясний, в’янучий
серпень

зіщулюється
остигаючи світ
випирає шов і схов країв
вилиці

світло
перетворюється на пергамент
зацукровується, залягає

до вечора мені тебе
все менше

сідаємо поряд
і дивимось
як туман повзе
із окопів пагорків

тихий
як твоє дихання
як наше тепло

як пальці
що не знаходять один одного

Городяни

(решка старого вірша)

у місті карнавали
і пісні. не чекає
ніхто завтра.

дощ. на вулицях
штовханина. мряка
під ногами.

похапцем
ми всі
залишаємо помешкання.
істерично посміхаємось.
купуємо ковбаси
дерев’яні ложки
липких півників.

не дивимося
вгору. уникаємо
очей. озираємося
крадькома. тягнемо
дітей за собою.

хто ми? городяни
які вийшли на свято. беззбройні.
жадібні й хижі.
ввічливі і боягузливі.

наше добро — у шкатулках.
у п’ятах наші серця.

бо завтра
(ні, ні, не буде цього
не треба думати)
бо завтра
зачинять ворота
покриють
Божих матерів
зірвуть скинії

бо завтра
нас поділять
на червоних
і синіх.

бо завтра
вчепимося
ближньому своєму
у горло.
Після повернення

над містом чи то антени, чи то кущі
скиглить у них заплутаний вітер
все ж помітно, що не тутешній

небо
відчинене в ніщоту
сонце і місяць
ґноти, що гасяться тільки пальцями
(між будинків ллється рятівна темрява)

упізнаю
мій цей бетонний кишечник
заіржавілі ясна поштових скринь
павутинням затягнуті вазони
та здичавілі шафки по кутках
(шахта ліфту із замурзаними гірниками)

мій сусіда
який вивів з балкону білого коня
(з’їжджає верхи вниз, у руці — сувенірна запальничка)

напевне мої ці кущі глоду за вікном
горобина
глід
горобина
глід
(довкола, двома рядами, а далі — вулиця з каретами і фольксвагенами, степ і, можливо, гори)

мій цей пейзаж наскрізь проціджуваний вітром
викривлена перспектива
морока для ока

я би перераховував ще, але вже легше, легше
(уже можу вдихнути, уже темнішає і не можу нічого розгледіти)

закрив своєю темною долонею
спокійною долонею

весь цей жах
усю благодать

*  *  *  

чого я дерся на ці
риштування віри
сп’янілий
від пізнього перестиглого
сонця
не насмілювався зайти
всередину
де свіжо і тихо

мій ближній
там не живе

нема його в лункому просторі
між військом лавок
немає в книгах
нема в лісовому павутинні

гладеньке й порожнє
блюдо світу
барабан Усесвіту
круги від першого
доторку
скаменіли

хоча, здається, зовсім
мало
минуло часу

кінчик пальця
досі вологий

Easy Rider

я би їхав у темряві
автобусом полум’я
попри
вокзал
повний здихль безсоння
попри передмістя
з окопами, амбразурами
дзотами

їхав би спокійно
тліючи
у вогняному акваріумі
попри скибки висоток
попри зуби і очні яблука
що біліють
у гущі темряви

я бачив би
як зіщулюється місто
кулачком квітки
як ворушаться та в’ються
піщані
його підземні корені

я би їхав
автобусом полум’я

далі
глибше

у жахливу
гостинність природи
вологий притулок
буркотливий мох

їхав би
міряти холодну
і мокру
одіж

лягти
обличчям у лункий купол

вигоріти

Лютий

Собака холоду лизькає
мої руки. Сніг
і камені. Голови
дітей біліють
у вікні. У трубах
крижаніє вода, дерево розчахується,
валить пара, перламутрове
світло мацає скло.
Усі стани тепер
міняться. Час —
як вітер біля моря
пронизує, обпалює
відтаює. Мені не вистачало
цієї солі, твоєї
шкіри, що тепліє під долонею
шершавих губ

чистої присутності.

З литовської переклала Любов Якимчук

Про автора: Марюс Бурокас народився 1977року. Литовський поет і перекладач. Закінчив Вільнюський університет. Працював викладачем, редактором, а також у рекламному агентстві, координував літературні програми Східнолитовського Культурного Центру. Зараз він — фрілансер, що заробляє літературою та перекладом, а також літературною критикою.
Автор поетичних книжок «Ідеограми» («Ideogramos», 1999), «Буття» («Bsenos», 2005) та «Навчився не бути»
(«Imokau nebti», 2011). Третя книга була удостоєна одразу двох літературних премій. Упорядник антології сучасної литовської поезії «Як Земля нас зносить: нові литовські поети» («How the Earth Carries Us — New Lithuanian Poets», видана Литовським інститутом культури).
Його вірші перекладені польською, російською, латиською, фінською, словенською, англійською, німецькою, французькою, грузинською та українською. Поезії Марюса в перекладі англійською увійшли до антології «Нові європейські поети» («New European Poets», Greywolf Press, 2008), а також друкувалися в «Washington Review» і «Saint-Petersburg Review».
Марюс Бурокас перекладав вірші американських, канадських та австралійських поетів, зокрема Теда Х’юза, Чарльза Буковські, Джеймса Діккі, Робінсона Джефферса, Маргарет Етвуд. З прози в його доробку переклади Вуді Аллена, Чарльза Буковські, Філіпа Рота, Джона Апдайка та ін.
Член Спілки письменників Литви і Литовської асоціації літературних перекладачів. Мешкає у Вільнюсі.

рейтинг:
5
 
(1)
Количество просмотров: 3702 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама




наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode