шо нового

Iз книжки «Марево»
 
16:23/26.01.2016

Фiона Сампсон (Лондон)




Iз книжки «Марево»

Переміни

Ґренджир Дабліз — 25 лютого 1939; Дабліз (9 ударів) — 5 червня 1991;
Сюрпрайз Мінор (7 ударів) — 4 листопада 2012; Сплайсд Мінод (14 ударів) — 20 лютого 2011.
Колесхілська дзвіниця, база даних «Фелстед»*

Вода є плазмою
що міниться й тремтить
трава гойдається
тремтять
в імлі дзвіночки

і кров твоя це мед.
Він тане в роті,
як провина,
жаль, обмова
і неминуча страва

Боюся
недоторканого тіла
тиші;
священика
в саду.

*   

Кров твоя мед
що чути в роті
провина,
чутка, журба,
вимушена трапеза,

Але, що ближче
чи реальніше
ніж солодкість
у венах
ця липка роса?

Чи прісною водою
з чашки
змити присмак
ягняти й солі,
олії й розмарину?

*   

В напрузі тиші
струм
як і в словах
До того, як ти був, Я єсмь.
Окремість, велич,

вони наповнені
молочною білістю крил
дощове світло
й шепотіння
голоду.

Кров твоя мед,
залишається у роті
як провина,
сором, журба,
ця вимушена трапеза.

*   

Знову
молитовня
з її молочним світлом
її приватною
прагматичною тишею.

Кров твоя мед,
залишається у роті
як провина,
чутка, журба:
солодкість їхню й сіль

спожити слід
тут, між червоних крісел
у запаху
нового покрівця;
спожити враз.

*  

Чи справедливо —
чутися ягням,
що пастухові має вірить,
котрий приносить йому смерть?
Кров твоя мед.

Священик палить сигарету
між тінями
у супокої саду,
Житія Святих
у нього під рукою.

Провина, чутка,
журба —
дивись, як ллються з жил
вони
до посуду хірурга.
 

СОНЕТ ТРЕТІЙ. НІЧНА ЇЗДА

ПО ДОРОЗІ В БАСКОТ
 
Ти за кермом у темряві нічній
Раптове збудження відчуєш... Квіт густий
Галюцинацій зависає в пітьмі
Десь обіч шляху, на півдорозі до оселі
 
Спуск довжиною з милю
І — дерево за деревом, за деревом, після-кіно-мигтіння,
Як сон, що повертає все назад,
А потім вислизає навдогад.
 
Годинник на панелі спливає через скло
І синій реверс цифр лімбічних тане.
Здається, речі збільшуються до
 
Велетенських квітів, завмирають,
Наближуючись. Потім знов
Дерева височезні і трава
повз тебе пролітають за вікном.

ЄРУСАЛИМ

Я бачив також у Колесхілі найдовершеніше обійстя ферми з усіх, які доводилося бачити, я вірю, що Англія так само різноманітна й довершена, як і двори її ферм.
    — Вільям Коббет, Сільська їзда

Білокамінний сонця град.
Він — як міраж.
Бліді двори
Між огорож,

Алеї
Поміж мурів брил,
Де тіней стиск,
Як потиск рук.

У криптах
Мрійники лежать,
Усотав подихи
Вапняк,

А віддих їхній —
велич храмів та будівель
Святого Міста
На землі.

СОНЕТ ДВАНАДЦЯТИЙ

ОЛЕНЬ У МІЖНЕБЕССІ

Олень розганяється полем,
як і він, темно-сірим, могутнім,
як він, якщо вони взагалі існують,
бо вони можуть бути грою світла,
мають почуватися такими, що струменять,
або такими, що променяться через життя.

Ми тремтимо,
відчуваємо, що все рухається,
і це відчуття йде вперед і навспак
у світі, що обертається навколо нас —
Світ теж є чимось, що струменить
і тим, що безмежно розпромінюється.

Лютий пронизує холодом поле,
тремтить у кожній туманній вербі.

GLISSANDO*

Автопортрет з оленем

Іноді в сутінках
я відчуваю,
що справді існую.

У сутінках олень
перериває свою бійку дивними
стрибками. Кольору землі,
вони подібні до ріллі,
що через себе кумельгом біжить.

А що, якби рілля була водою, подібною до виру
й бігу —
поля, що, рухаючись, йдуть  за течією?

Я уявляю, дивлячись униз
з покрівлі комірчини:
cпостерігаю за своїм
навколо себе обертанням,
як за минулим незнайомця.

* Музичний термін, плавний перехід від одного звуку до іншого по черзі через усі можливі для відтворення на цьому інструменті звуків, що лежать між ними.

CODA

За токарним верстатом
під кроквою, що скрипить
у літній спеці,
ніч чекає —

тінь-ліс
Віконне місяцеве світло;
ти шкрябаєш своїм нігтем
по стіні

Міль, щур, привид
мерехтіння і прокидання
у тонкій темряві

PUNЁTOR* МІҐРАНТ

Про що розмовляють вони
думають сподіваються мріють про що
моляться на килимку
про що коліноуклінно
скинувши гумові капці
на підстилку із пластику
на нехитрому скарбові бідних
батько й син
хліб розламують
ріжуть сир щоб з’їсти,
обернувшиcь обличчям на схід,
обернувшись обличчям
до темного моря
й синього берега біля порому
працювали разом годинами
стійкі коли йдуть пішки
і так, здається вони кажуть
ми знаємо, що таке ходити
пішки ми навчилися
стійкості в житті
не діждавшись чудес
і працюючи все життя
саможертовно, ми ще
іскри не втратили
всередині себе
і ось ми вже проходимо
через море осяяне
ніби в тих оповідках
де наші вродливі жінки
чекають на нас тільки
на відстані дня, тільки одного
лиш дня з хлібом насущним
і сиром насущним
молитвами і морем і сонцем.

* Робітник

СНОВИДІННЯ АНДРІЯ РУБЛЬОВА

    за Тарковським

Линучи повз дерева
майже незримий
білий чортополох
підіймає дикі голови

Тоді як їхнє насіння лине
врізнобіч за течією
речі щезають довільно
наче у мареві

Старих кіноплівок
де тіла
неприкаяних дівчат
мигтять

Крізь срібні дерева
в срібні річки
їхні груди мов спалахи
спалахи як голови чортополоху

Що пливуть бистриною
уривки музики чи запахів
цинамону
в повітрі літа.


З англійської переклав Юрій Буряк

 
 
 

рейтинг:
0
 
(0)
Количество просмотров: 3179 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама

наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode