шо нового

летiти крiзь нiч у глухi єбєня
 
21:23/02.12.2015

Юрко Iздрик (Калуш)

ексклюзив

винятки з правил порушують правила
і рівновагу ілюзій
винятки з правил — окремі анклави
для ворогів і друзів
винятки з правил — провали у матриці
пам’яті чорні діри
винятки з правил — те що нам мариться
те в що ми вірим без міри
винятки з правил — правильні трави
і вздовж ріки стежка
винятки з правил — зліва і справа
всюди вони зрештою
ми із тобою — винятки з правил
ми із тобою — трави
і нелукава ясність октав
явлена ув уяві
і виняткові наші життя
і випадкові — також
винятком з правила стелиться шлях
із випадкових знаків

карма-карма

я врятував метелика і муху
я дописав до карми два плюси
я взяв себе у бога на поруки
і на руках немов дитя носив
і виносив кошерного жирафа
і вигуляв відв’язного кота
і випустив скелетів сотню з шафи
і скочив сам у прірву із моста..
я врятував метелика і муху
я шальки врівноважив терезам
життя в цілому — нереальна пруха
а смерть в цілому — кінчена шиза

транс-порт

тролейбус летить в єбєня наче птах
у теплий далекий вирій
тролейбусу знесло залізний дах
і перемкнуло вольтаж
втекти якнайдалі звалити нах
у пошуках моря і миру
бо там де є мир там гніздиться птах
і рим там усе ще наш

тролейбус не знає що шлях його тут
обмежено колом маршрутним
і сплетено з дроту надійний хомут
і втеча до моря — міраж
довічний його електричний маршрут
по райдужних плямах мазуту
а зоряне небо й моральний статут —
пройобаний кимось багаж

тролейбус не знає.. і цим він блажен
іскрить на крутих поворотах
жене на червоне і пре на рожен
хоч ніби — якого.. рожна?
можливо у цьому тролейбусний дзен —
не знати ні де ти ні хто ти
летіти крізь ніч у глухі єбєня
і бути.. над морем.. уже

trivial trial

є час коли камінь наріжний — зброя
і час коли камінь — тіло і хліб
є час коли світ починають двоє
і час коли двох розділяє світ

є час коли небо утримує воду
і час коли гине в воді родовід
є час коли світло іде зі сходу
і час коли темрява сходить на схід

є час коли морок ховає минуле
і час де майбутнє — суцільна пітьма
є час коли миті свистять ніби кулі
і час де ніякого часу нема

є час для молитви й благої довіри
і час де прокляття засліплює зір
є час поклоніння останньому звіру
і час коли віри лякається звір

усе що триває — триває у часі
а все що стається залежить від нас
буття — тільки шанс на любов і на щастя
лови і живи поки маєш ще час

салон

обтинаю смерть манікюрними ножичками
підрізаю смерть небезпечною бритвою
це навряд чи мені уже допоможе
це такий ритуальний аспект молитви

а молитва моя наче лезо оккама
ампутує усі метастази смерті
тільки смерть клопітлива і любляча мама
заживляє все швидко терпляче і вперто

і росте у мені невеликий ктулху
восьмирукий octopus чи може кактус
сподіваюсь мені ще вистачить духу
в рукаві не тримати приховані карти

це ж не гра не війна і не ініціація
це рутинна механіка метаболізму
я люблю перукарську сізіфову працю
що рівняє фризури й кордони вітчизни

підстригає ліани кущі і дерева
видаляє усе що уже відмертвіло
люба смерте ясна моя королево
я тобі заповів своє пещене тіло

а все решта подбає само про себе
тож нема хвилювання й страху немає
батьківщина — це просто земля і небо
а вона безкрая
і воно безкрає

маршрутизатор

сиві коні в сині квіти повкладались спать
буде вітер знову доню буде сильний вітер
креслить долю на долоні королівська рать
ловлять волю у долоні королівські діти
а надворі — день прозорий і бринить струна
і вібрує дзвін на вітрі і сурма іскріє
сніг розтане і надвечір з’явиться весна
і відступить аж за північ темна ентропія

cонні діти сині коні сива каламуть
день — на дно і ніч до ранку а над ранок — стежка
не забудь ключі від дому а про дім забудь
бог про твій нічліг подбає й GPS відстежить
гончі пси і вовчі лови — тільки це і знай
буде вітер кажуть люди бо слова — на вітер
буде квітень себто — марець
буде місяць май
синє небо
гожі коні
гончі пси
і квіти

прохання

помолися за мене своєму богу
помолися за мене кому-небудь —
обриваються прірвою всі дороги
і на пил розпадається власна суть
помолися за мене куди захочеш
хоч в діру у стіні хоч в небесний просвіт
вже несила терпіти стилістику ночі
вже несила дивитись на чорний цей світ
помолися за мене окрайцем думки
чи ударами серця — без сліз і слів
за лаштунками світу є інші лаштунки
а за ними  —  вітрила нових кораблів
помолися бодай же за тих хто в морі
в морі горя розпуки війни біди
помолись за вертеп цей убогий хворий
і не йди вже від мене
нікуди не йди
із твоїх молитов я складу колискову —
хай спочине цей світ
хай хоч трохи поспить
хай почнеться все знов з обережного слова
і за мить до кінця
хай зупиниться мить

check-in

я зійшов із лінії долі
як із рейок трамвай
я за лінію смерті зайшов
нелегально і ненавмисне
і нема в мене колії
тільки — обов’язковий wi-fi
і нема в мене імені
лиш поганяло як приспів
а за лініями ліній —
ультрамарин і ціан
а за піснею пісень —
тільки зойк і пустеля
я лелію мов жінку
польовий барабан
час сю скелю лупати —
час возводити скелю
і стоять постулати
наче темна орда
тільки я безіменний
а отже — прозорий
поки є хліб повітря
трава і вода
не покину ніяк
чарівну свою гору
а на лінії долі
є таємна діра
білий кролик на чатах
ніби морфей недремний
у дірі — океан
а у ньому — гора
я чекатиму там
незрадливо й даремно

20-th

дати множаться
бог провтикує
цифри форкають —
б’ють копитами
сипле вересень
вереміями
спіє вересень
безнадією
зріє вересень
злом і злаками
бог провтикує
всім однаково
все прописано
всіх підставлено
все проплачено
біль задавлено
числа множаться
до двадцятого
осінь хапає
літо за п’яти
літо втікає
і замовкає
хто все це вигадав?
хто його знає
хто все це вигадав?
хто напророчив?
правда плюс кривда —
хочеш-не-хочеш
праве і ліве —
в смертному танці
діва марія —
в кожній вакханці
знову вакансія
на небесах
осінь красива —
страх!

пора

небо — як попіл
земля — як скло
вітер заносить смаленим
не долетіло
і не дійшло
все що так довго чекали ми
не докульгало
не доповзло
не відшукало двері
замість гостей
на добро і на зло
входять у дім мародери
я допиваю вистиглий чай
і вибиваю шиби
хочеш — прощайся
хочеш — прощай
все уже байдуже ніби
вектор поламано як олівець
коло крейдяне — змито
знаєш найгірше що це не кінець
і не усіх ще вбито
чуєш — ходімо:
по битому склу
йти і не страшно й не слизько
я збудував нам церкву малу
бачиш — вона вже близько
попелом голову не посипай
не обтинай волосся
і не прощайся
і не прощай
думай щоб нам вдалося
бо на війні — як на війні
мало що в ній цікавого
як так — то так
як ні — то ні
решта все — від лукавого

або так

не дай мені мила здохнути
не дай мені всохнути мила
чорнило в душі моїй йобнутій
і в серці моєму — чорнило
і чорні як ніч літери
ростуть у свідомості темній
як можна такому вірити
чи бути хоч в чомусь певною?

не дай мені здохнути мила
надихатись дай тобою
і обгорнути крилами
і захлинутись в двобої
не дай мені всохнути мила
укрий моє листя росою
коли ми разом ми — сила
ми непереможні двоє..

а дай мені мила подиху
а дай мені люба дотику
любов — це постійний подвиг
любов — це важкий наркотик
хоч світ розпадається поспіхом
і карта його вже бита
не дай мені мила здохнути
а дай мені люба любити

граммар

я жив би з тобою на дикому острові
чи в затінку кришталевої люстри
бо жити з тобою — нормально і просто
й життя не минає пусто
і ранок завжди обіцяє зустріч
а вечір завжди натякає на більше
і в мозку на смітниках і пустищах
цвітуть і буяють вірші
густішає чай і вариться кава
контрольні дві сигарети
все співпадає цілком нелукаво —
знаки предмети прикмети
все випадає зі схем і матриць
і йде за козиром козир
ми виграємо найважчу з партій
і переходимо в прозу
і проживаєм життя словами
буквами числами фразами
нуль розділових знаків між нами —
ми завше пишемось разом

spectrum

від тріумфу віри
і тріумфу волі
лишаються діри
в спектральному колі
лишається поле
холодне і голе
і паростки кволі
незнаного болю

на весну вони розростуться й розквітнуть
мов кара небесна мов бісові діти
і знову лунатиме хор звідусіль:
улюблений біль наш! сакральний наш біль!

та коло спектральне на те і спектральне —
не слухає вересків електоральних
розкручує чисті кольори віднова
для тріумфу серця
для тріумфу слова

inbox pause

демони твої господи
наче мультиплікація
ангели мої господи
як кардинали — сірі
я програв тобі господи
народження нації
я відгріб у тебе господи
по ділах і вірі
і понад міру вигнав бонусів
і понад риску — зисків
претензії маю хіба до хроноса
але хронос завжди — у зоні ризику
ангели твої боже — білі-білі
демони мої боже — сіль із перцем
я поселив тебе господи
в своєму тілі
я відпустив себе господи
в твоє серце

Про автора:
Юрій Іздрик
— український прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Народився 1962 року в Калуші. Один із творців Станіславського феномену.
Зараз Юрій Іздрик робить спільний музичний проект з поетом та музикантом Григорієм Семенчуком — «DrumТИатр».
Живе і працює у Калуші. Автор повісті «Острів Крк» (1994), поетичних збірок «Станіслав і 11 його визволителів» (1996), романів «Воццек» (1996, 1997), «Подвійний Леон» (2000) і «АМтм» (2004), збірки есеїв «Флешка» (2007), «Таке» (2009), «Underwor (l) d» (2011), «Ю» (2013) та інших, низки повістей, оповідань, статей з культурології та літературознавства.

рейтинг:
0
 
(0)
Количество просмотров: 6016 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode