шо нового

Наслідки звіриної мови
 
10:59/01.05.2010

1.
може ти знаєш
що я божевільна
у своїх повсякденних звичаях
просити усіх о любов
але як же інакше
дати морю вихід з пустелі
як дати рибі шлях до води
а чоловіку стежину додому
може ти вмієш бачити краще
то відкрий оте око
запалене пристрасним поглядом
і від того червоне
хай сонце у ньому не сідає
а сходить
бо в дорогу виходити час.
кожен слід промовляє: люби
кожен слід від копита
трилисник лисиці
борозенка змії 
все є голосом
все є устами
не говорить але промовляє
час на відрух
на погляд
на знак
 
2.
сто років без моря
сиджу скраєчку дна
в полив’янім горщику
зрощую сад
а він виростає
одним баобабом
скажіть-но на бога
кому баобаб
а то в мене ще кілька зерен
що зійдуть
під зорею  
сльозою
незмитою

 
3.
фляга
не флейта
з неї видудлиш але не видуєш
фіолетову музику
присмеркових ірисів
і велюрових пестощів
у напівтемних купе
де усе ще до того як сталося
сталося
і фіранки – що вії легкі
бо тріпочуть
і бузкові вуста
виногрона
розкушені ягоди

 
4.
тінь рибини лягає на карту
розсуваючи межі морів
забираючи в суші
причали
човни
і приморські базари
повні свіжих лангустів
цинамону
арабських циновок
і цікавих очей
що висмоктують сутінь
висновують сіті
для тих хто невпійманий
на одному з прилеглих світів
я вилежую тінь
розсуваючи лікті
занурюю руки в пісок
як у тісто
віднаходжу найменшого бога
із діркою
замість третього ока

 
5.
тобою напиваюся досита
наїдаюся до щему
візьму тебе на руки
і ношу мов книгу
а потім вийду з тобою в дощ
і прикриваюся як парасолькою
а коли згорну тебе
то кладу до кишені
і притримую долонею
щоб не випурхнуло

***
історії
не записані не перечитані
залишені на зім’ятих серветках
квитанціях
квитках
вагонних склянках
розколочені чайною ложечкою
збиті подушками
витрушені з кишень
наквацяні зубною пастою
нашкрябані зламаним нігтем
наспівані старим мобільником
змиті в океан
спущені в унітаз
вивітрені на білизняних мотузках
розтиражовані мільйонами крапель дощу
приходять нараз
осідають благальними очима
на поснулих деревах
просяться до тебе
просять їх укоськати
притулити до губ
пришити до рани
намастити на хліб
нашепотіти сліпому старому
що сидить біля брами
у пошуках моря  

***
Як острівні комахи – чорно-смугасті бантики.
Темні сліди подряпин на колінах і ліктях.
Ти залишаєш тіло біля води Атлантики
І полощеш у морі дивно-забуте літо.

Хвилі, як лесбіянки, лижуть стоповерхово
ніжно-ліниву спину, вигини все і ямки,
лиш черепна коробка – то ненадійний сховок
для нелегалів білих, для думок-емігрантів.

Ранки вологі й сизі пропливають ескізами,
а ти із злидотою (тою) мусиш мати до діла.
Та думки усе прибувають, із паленими візами,
і вимагають в тебе хліба, житла і тіла.

Як тут із ними жити, (як тут без них не вмерти)?
Змити б із себе морем болі, жалі, марноти.
А думки надсилають сірі пласкі конверти,
зазначивши: до запитання – де ти? Звідки ти? Хто ти?
 
Хто я? здригнувшись тілом, креслиш знаки питання
Пензликом по коліні, пальцями по мольберту
І залишаєш для себе час на не-повертання, 
І заклеюєш небо усередину конверта.

***
ти кажеш серпень за старим стилем
ми своїх ангелів відпустили
і лишились самі
не знаю навіщо нам стільки красивої мови
якщо ми німі
чи то пак онімілі
як пальці стиснуті міцно
аж кров відійшла
можна мені торкнутися твого чола?
серпень ти знаєш для мене це слово гостре
серп розтинає тіло пахучих трав
а ми поклалися долі
і ти припав
до моєї долоні
спиваючи лінію долі
а все-таки що буде з нами
мені
часом так сильно бракує повітря
навіть у сні
метеорити летять чи уламки зірок
і коли переходить пора зорепаду
до неба за крок
ми опиняємось
і стоїмо без мови
так ніби молимось
 


сон осінньої ночі

Я, здається, померла, і це не моя кімната.
Я у світлі великої лампи не можу встати.
Наді мною двоє: один – патологоанатом
і якийсь практикант, також чоловічої статі.
Як я тут опинилась, не знаю, ніяких ідей.
Ще нема коридору і черги забутих років.
А вони щось гундосять про форму моїх грудей,
Що, мовляв, їй давно за тридцять, а ще нівроку.
І прикидають на око, якого я зросту,
І приміряють точку, з якої робити розтин.
А я придивляюсь до скальпелю білого вістря.
А я не чекаю нізвідки важливої вісті.
Прицільно і точно пробито заслону плоті,
Бо вже не існує завтра, й не буде потім.
Але з-під леза випорскує чорна перлина –
і застигає в повітрі рука із дзвінким ножем.
Ось де вона, моя зореносна хвилина!
Далі ніщо не важливо уже. 

***
я відчуваю спиною
                            коли ти збираєшся впасти
знаю як власну долоню
                                   свою територію пастки
бачу внутрішнім зором
                                            чакрами усіма
нас розрізали навпіл
                                          і я опинилась сама
твоя половина мене
                                           вмирає від сірості
моя половина тебе
                                   шукає формулу цілості
над нами схилилось два ангели
                                              точно
                                                              їх двоє
думають довго
                            як же нас зшити з тобою
і точать свої
              не ножі 
                           а великі голки
щоб скласти нас разом
                                   пришити крило до руки
моє до твоєї
                  або навпаки
не знаю чи дивне створіння це
                                                    зможе злетіти
може його як чайку
                                    кинути треба на вітер
тільки сьогодні безвітряно
                                              нині штиль  
темні зигзаги швів
                                  роз’їдає біль
я відчуваю спиною
                           коли ти збираєшся впасти
знаю як власну долоню
                                свою територію пастки
а прірва вона ж і небо
                                         так кажеш ти
ступаймо
             а там побачиш
                                     давай
                                               лети.

ШО про автора:
Мар’яна Савка (1973 р.н.)
– поетеса, дитячий письменник, перекладач, головний редактор і співзасновник „Видавництва Старого Лева” у Львові. Автор поетичних збірок "Оголені русла" (1995), "Малюнки на камені" (1998), "Гірка мандрагора" (2002), "Кохання і війна" (у співавторстві з М. Кіяновською, 2002), „Квіти цмину” (2006), „Бостон-джаз” (2008), кількох книжок дитячої поезії («Чи є в бабуїна бабуся?», «Лапи і хвости», «Корова кольорова») та монографії "Українська еміграційна преса у Чехословацькій Республіці (20–30-ті рр. ХХ ст.)" (2002).
Вірші надруковані в багатьох антологічних та хрестоматійних виданнях. 
Народилася у містечку Копичинці Тернопільської  області. Закінчила Львівський державний університет ім. Івана Франка, факультет української філології. Закінчила театральну студію при Львівському театрі ім. Леся Курбаса. Працювала молодшим науковим працівником Центру періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника, а також літературним редактором та культурним оглядачем щоденної газети «Поступ».
Лауреат І премії видавництва „Смолоскип” (1998) та Міжнародної премії ім. Василя Стуса (2003). Учасник міжнародної літературної програми Центру Вільяма Джойнера (Бостон, 2007) та програми MAPA (Moving Academy for Performing Art). Вірші перекладені англійською (окрема збірка: Marjana Savka. Eight Notes from the Blue Angel (translated by Askold Melnyczuk), Boston,  Arrowsmith Press, 2007), окремі поезії польською, білоруською, литовською, німецькою, португальською - і вміщені у багатьох іноземних виданнях.
Перекладає з англійської і російської дорослу поезію та дитячі вірші.

рейтинг:
0
 
(0)
Количество просмотров: 29807 перепост!

комментариев: 2

  • автор: Марія
  • e-mail: marija.goncharenko@eandex.ua

... це поезія...

опубликовано: 12:14/10.03.2013
  • автор: iren
  • e-mail: ireneshev@gmail.com

Чудовi вiршi!
Як чисте повiтря чи джерельна вода очищають Душу i думки

опубликовано: 00:55/22.01.2011
Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама




наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode