шо нового

Бомжиха пiд баян полоще в горлi вересень…
 
23:20/01.09.2010

Музика в місті

в місті в якому зливаються джаз і помиї
псота бездомна клумби й дерева підлиє
сука руда віджене голубів й театралів
втягне цицьки що звисають і витягне лапи
музика з чорного входу й застояний запах
я серед площі — і луни що бродять по залі
 
цього театру — приліг собі ситим бульдогом —
й суці¬дворняжці віддав цілу площу — і Богом
прощений він і навіть забутий у вересні
просто бухий — забулдига від сну провінційності
в місті — крім джазу — існують устояні цінності:
свідки Єгови — місцева «Просвіта» — єресі
 
музика міста забилась в серцевому клапані
всі його вулиці нею помічені й краплені
може й украдені в тих що п’ють пиво із бочки
й в тих що гульбанять в крутих ресторанах до ранку
але товче вона в ринву і псячу бляшанку
і вигріває площу пір’ям і тілом квочки
 
суку руду прикормила бомжиха з баяном
наче легені розтягує міхи й горлає по п’яному
кашляє довго й наказує суці служити
я забуваю що музика ставши товаром
містові цьому не служить як вірний товариш
але бомжисі із сукою треба із чогось жити
 
я забуваю також що за хутро з ангори —
лисячий хвіст — чорне срібло й прибори
ми заплатили за музику цю — і за бабине літо —
«п’ятий» тролейбус в якого зірвалася штанга
жінка­водій — а на темній на зупинці ватага —
зустріч із ними нічим тобі добрим не світить
 
я забуваю що спів гуртожитського братства
суміш розлук — що приводить до блядства —
легкого флірту — як вермуту смак й ялівцю —
наших розмов і куріння — нікому ніхто не винен —
містом ця музика поширюється як новини
і я розливаю по келишках музику цю
 
я забуваю про вірші свої і присвяти
потяг козятинський — стрижка — казенні бушлати
і в караулці накреслений напис про дембель
який неминучий — і про Афган піщаний —
значить ніщо не вічне хіба що прощання
і хтось у листі згадає цивільне життя й про тебе
 
я забуваю що музика міста була на Фабричній
кодексом криміналу який по¬свому музичний
і пацани призвичаївшись жити за ним
зупиняли у темному місці — фраєра і фраєрку —
і — миттю їх обібравши — на косячок і ширку
блискали фіксами й ножичком викидним
 
я що стою серед площі хочу це місто обняти
хочу тобі цю музику з рук своїх передати
хочу кентів зустріти в «Музі» — місцевий лабух
тицьне тобі до кишені свою найновішу збірку
й каву замовить що пахне горілою сіркою
в останні роки він пише як курка лабою
 
я що стою на площі — чекаю на «Західний вітер»*
той що сюди ще прийде — як пам’ятник в бронзу завитий —
всіх чотирьох поставлять не за абеткою й зростом
а підприємлива молодь змінить «Козу»** на «Корову»
я хочу щоб ми були джазом для них й рок­н­ролом
разом із Бруклинським мостом



*«Західний вітер» — поетична група, створена на початку 90¬х років
ХХ століття у Тернополі Василем Махном, Борисом Щавурським, Віталієм Гайдою та Гордієм Безкоровайним.

**«Коза» — кав’ярня у Тернополі, котра у 2000¬х роках стала популярним місцем поетичних читань та мистецьких акцій.

Dacia 1300

це було за Чаушеску і коли завалилися старі будинки
то Бухарестом їздили на коровах запряжених у вози
і лише птахи що кружляли над країною були вільними

це авто купив його батько на гроші які щомісяця
платила йому сикуритате за доноси
тоді воно було нове і всі заздрили

тої ночі він їхав з дівчиною підсвічуючи місто
бо електроенергію продавали за кордон
вимінюючи також за валюту право виїзду для євреїв

тоді кожен хотів бути євреєм щоби виїхати
і кожен хотів жити в парижі бо кожен знав французьку
не гірше аніж Трістан Тцара чи Мірча Еліаде

вона сиділа поруч заплакана її вагітність його роздратувала
він попросив щоби вона припалила йому сигарету
а тоді пригальмував вибіг з авта і копав щосили колеса

круглі як її живіт

 

Дві розмови

1.
бомжиха під баян полоще в горлі вересень
цей оперний сезон ці хриповаті мелоси
це відчуття що час простягся псом і ниткою
і столик на троїх і три стільці пластмасові
і пляшка з­під води неначе лампа гасова
і персні золоті в кишені із калиткою

утім ніхто не зна що оперова партія
присвячена їм трьом тому й така апатія
тому то два із них іще не зав’язали
говорять про часи немов читають станси
рятує їх тепер — укол й наркодиспансер —
тремтіння рук і крила що відпали

один із них що притиснув бомжиху
колючим поглядом — тобі шепоче тихо
про райські пущі й сотню зайвих гривень
борги у банку що лежать на серці
що все зламалось навіть кілоґерци
пісень колишніх і слабенький рівень

сучасної попси і буржуазних звичок
про журавлів колись тепер вже про синичок
колись у гастроном тепер лиш до лікарні
а спогади летять мов янголи в мундирах
і він живе вдівцем у тещиній квартирі
на кухні курить і підвладний кармі

а другий що мовчить прибився із іспаній
іспанський льотчик в депресивнім стані
ні дому ні родини там й ні тут
він у стакан налив і площу й спів бомжихи
летить летить життя й велосипедні шприхи
просіюють повітря все салют

він каже що щаслив що знову наша трійця
від співу і тепла а не від водки гріється
що місяць погуля а далі знов у мандри
що місто у смітті й що наше покоління
у гастрономній млі і черзі бакалійній
для мене він лишив самотній джаз і кантрі

а я дивлюсь на них як ми двадцятирічні
крізь сніг густий що випав саме в січні
бредемо з пляшкою на трьох по підворітнях
попереду жінки поезія півсвіту
ми на морозі розпиваємо півлітру
щасливі п’яні молоді та рідні

але тасує вже жонґлер новенькі карти
якщо не ляже масть нема куди втікати
і дами й королі валети із тузами
і янголи в мундирах й ми підвладні
тягнути карту — нитку Аріадни —
й останнім сірником світити між дворами

ну що ж мабуть це все поколіннєві манси
а трійця ще сидить повз них проходять маси
заносить співом як дощем й озоном
і осінь і зима мов варвари наскочуть
і янголи вже крилами волочать
вже й ними замітають площу сонну

2.

Площа Ринок циганка зі скрипкою тріпається як риба з наживкою
на гачку музики Посмітюх в уніформі з нашивкою
звозить сміття Весільна пара танцює вальс «На сопках Манжурии»
Галичанка слухає скрипку продаючи між тим пиріжки
і дорікає циганці що в тої рвуться струни і тріскають часто смички
і кидає щось для собаки Джулії

Тьолка і два пацани перекуруючи діляться враженнями від Львова
«Знаєш на Форумі кльово хоч назва його попсова»
«Я так само ходив на презентацію короче зробили скандал з Содому»
«А що то?» «Антологія підарасів короче менти і бійка
дуже там завивала одна поетеса­лесбійка
казала що тут усе подобається і вона не хоче вертатись додому»

«Да, біда з ними порозводилось їх називають себе меншинами»
І тьолка затягуючись обводить площу очима мишиними
і віддає сигарету пацану як запоруку дружби і братства
«Знав ти Сьому? Чувак зробив обрізання і знаєш він не єврей чи там гомік
ну просто прикольний пацан клоун і комік»
«Двісті гривень би мати сьогодні для щастя й багатства»

«Да, не помішало б Короче прикольна історія сесію я завалив
але мамка має прислати бабло вона в Італії збирає білий налив
і ще там якусь херню короче тітка в курсах іменини у жовтні»
«Чувак не запрошуй Колю» «Знаєш я без бабла доїхав аж до Луганська»
«А я Києві проторчав десь з тиждень атмосфера така маланська»
«Да короче патріотизм але все в жопі»

Тьолка: « Слухай зганяй по пиво вдарим по пляшці пересохло у горлі
Да не ламайся чувак збігай що дуже гордий?»
Той з сигаретою: «Слухай братан чухай мадмуазель просить»
Той що був у Луганську: «Та неохота підносити свої молоді кістки»
Дзвонить мобілка шелестять у сумці вірші й листки
Тьолка цілується з обома і відбирає сигарету і каже: «Досить»

Встали й пішли у напрямку до Вірменської вона до того що бігав по пиво
«Якщо вибирати релігію то тільки буддизм чому? просто красиво»
А тому з яким курила «Жити треба щоби відриватись
Просто понти ганяти немає смислу подумай це ясно як день»
А того що приніс пиво вони відшиють і він зрозумівши піде
а вони цілу ніч будуть курити і цілуватись


Зимові листи

1.
батько

знаєш мій батько ровесник Джона який Леннон
коли Джон співав той закладав клему
і закладав також при кінці тижня тому що шофер
щось там ламалось — гасли «свічки» залиті бензином —
бітли літали до Індії — минали зими
і діти квітів ламали стебла і строфи

знаєш містечко: кілька авто — ратуша — ринок
бруківка котра укладалась століттям як вірш в риму
шиби в будинках тремтіли немов скрипкова дека
кінець 50¬тих: діти війни — зламане покоління
в плащі із шевйоту в гумовцях що аж по коліна
стоїть на автобусній моя мама — студентка

знаєш в музичних класах: баян гітара чи домбра
музика вимагає пожертви немов від донора
оркестра із педучилища в збереженій синагозі
тепер вже районному клубі — гріється від кірогазу
в новенькім «газоні» — затягуючись раз до разу —
мій батько чекає на маму — на розі

знаєш за кілька років їх шлюб невдалий розпався
музика раптом змінилась — я підріс і розпасся
Джон що пошлюбив Йоко очолить колони гіпі
стане співати про квіти — замінить одяг і стилі
запуситить бороду/вуса наче пророк у пустелі
його привабить свобода і ліві

знаєш містечко також зміниться бо військові
частини прийдуть в касарні льотчики і зв’язкові
весняні й осінні призови циклічні як стан природи
співатимуть пісню Джона: про вчора і позавчора
і про нещасне кохання — а поодинці й хором —
про те що проходить

знаєш на розі вулиць де батько чекав на маму
музика не змінилась я чую її ту саму
і чую як та оркестра збивається з ритму і нути
і Джон що лежить на асфальті — застрелений у Нью¬Йорку —
в затемнених окулярах уже постаріла Йоко
і музику як розлучення мені не збагнути

знаєш тому що мій батько ровесник Леннона Джона
я бачу його молодого що мчить у кабіні «газона»
а мама стоїть на розі підспівуючи «Let It Be»
вона його дівчина і він поспішає летить
ще мить їм лишається — справді ще мить
а музика їхня залишиться тільки тобі
 
2.
юджин

До Нью¬Йорку також дійшли волхви і настало Різдво
і також на ослиці втікають Марія і Йосип удвох
і різдвяний місяць блищить як новенький цент
і також кутя — і січневі сніги падають цілу ніч в океан
і Бродвей хрустить як свіжий croissant
і Рокфелер­центр

й крізь різдвяну ніч що не мислить себе волхвом
ані вовком самотнім дивиться вслід тим двом
Юджин мій приятель — що входить в зимовий сад
вулиць нью¬йоркських — й шукає ключі і замок
може тому й виглядає як загнаний вовк
і самотній Сартр

лише там в підсвідомості у колишнім своїм житті
він ще ситий снігами — там наївся досхочу куті
там не знає Нью¬Йорка — не платить щомісяця рент
домовласник не тягне до суду за музику і книжки
і самотність не вивертає кишки
і не тягне за руку «Strand»

Юджин звично стоїть навпроти русинської церкви
нишпорить по кишенях шукає коп’юри і центи
знає кожен провулок — й про Троцького і Воргола
нарікає на старість — й на смерть котра не придасться
в торбі носить своє невелике щастя
на котрій рекламується кока¬кола

старість для Юджина значить призначення музики
шалик — беретка — в пальті повідривані ґудзики
вікна в квартирі закладені книгами від паркету
постійна самотність що ходить за ним наче вбивця
кава на столику запах якої пролився
як молоко із пакета

і тому що волхви проминули шосту і сьому вулиці
Юджин вірить що сніг це бджоли які покидають вулики
якраз на Різдво — і ця думка солодка немов халва
що протягнеться лінією диму з маріхуани
Юджин бачить зустрічного мексиканця Хуана
а думає що волхва
але свято минає хоч завжди воно з тобою в зимі
і ми з Юджином разом але завжди в Нью¬Йорку самі
він в пальті мов розхристаний ангел звертає убік
і з торбами книжок що волочить по мокрім асфальті
дві солістки що вибігли в зиму з будинку Amato
сповіщають: закінчився рік

3.
coney island

Я доїхав до Coney Island — І застав порожнім сабвей:
пасажири викотились з вагонів — потім з дверей
Кукурудзою пахло в повітрі слодко — наче портвейн
в підворітні з горл —

Січень снігом загнав під піддашшя лише горобців
наче снайпер з будинку бере ці місця на приціл
Перед шабасом — поспіх — При будинках самотні курці
з кольорового скла

Я прийняв Coney Island коли Ваня тут з Педро бухав
Танцівник у штиблетах наркоту підпільно спихав
— псих місцевий — жонглюючи світлом — і ловлячи ґав
наче кловн у цирку

пританцьовував звично Вані значить не знав цей когут
кактус Педро засох — бобік здох — не затримавшись тут
Ці січневі сніги за кентами моїми салют
за бухло і за ширку

Я знайшов їх на станції як занюханий хліб з бакалій
Ваня Педро і Коля розпивали на пляжнім столі
і побачивши мій зацікавлений погляд масний наче лій
хтось із них мене кликнув

Coney Island світився — лящали сабвеї — пищали щурі
Педро впився і плакав — пес на пляжі дурів
Ваня в хмари вдивлявся пильнуючи їх наче стадо корів
Коля з остраху сикнув

бо міхур мав простуджений спав на пляжі в зимі на піску
Педро — в спальнику Ваня — ув інвалідськім візку
і дивились щоранку — як діти тяглися до Private School —
похмеляючись Whiskey

ну не діти звісно — а ці доходяги станційні кенти
Коля мріє про персінг Педро міряє оком кути
Ваня звично цигарку для себе скрутив
із чужої записки

ну і хмар череда кольорових корів зі свічками на ргах
що для Педра — maana mujera і rojo
і він плаче тому що його хтось сполохав
чи сполохав корів

Ваню теж ощасливлю він зустріне на станції Зінку
буде скаржитися на долю безгрошів’я і селезінку
Зінка теж торохтітиме Вані наче машинка Зінґер
і про вірність і про курвів

Ваня знає хто є страхополохом для Кольки
м’язисті пуерторіки: пальці — в браслетах плечі — в наколках
і їхні дівиці широкозаді голосисті мов сойки
і сирени також

Я доїхав на Coney Island: січень стояв при пляжі
Зінку я видав заміж Ваня помер — повна лажа
Педро знову на Брайтоні: ящики носить чи м’ясо смажить
отже повний Dali чи Bosch

Крутить колесо світом — снігом — життям героїв
перемішались вулиці — потяги — поділ юдеї/ґої
і я шукаю акторів щоби насититись грою
мною придуманих п’єс

тому що в цім місці зимовім зачохлені атракціони
протягом тижня повсюди білі завіси й заслони
і за кентами моїми крізь сніги — часові пояси і зони —
скавулить покинутий пес

4.
staten island

Статен Айленд — це острів це значить — каліка на милицях
Пором допливе — GPS не помилиться
І вздовж океану бейсбольні поля й Каподано
бульвар — де самотньо і вітряно — грудень і січень
Цей острів що сам собі простір позичив
з крамницями і рестораном

дійде аж по котики в зимну Атлантику — Значить
він ключ що заводить «Тойоту» — Він бачить
і міст Verrazano і обриси бруклинських вилиць
і кульчик у вусі — ну по приколу цей пірсинг —
і ще кораблі — що пливуть до Нью¬Джерзі
обмерзлі в снігах — що прийшли і звалились —

засипавши пагорби й вулички — музейного Будду
припарковану Alfa Romeo — номер якої забуду
поле для гольфу — старих італійців з футболом
з піцою й фільмами про незнищенність мафії
п’ють в тратторіях каву — їдять шоколадний muffin
їх сицілійський захист продірявлено голом

насправді на Статен Айленді тиша зсувається снігом
забивається мишею в темінь — сірим білчиним бігом
пахне китайським супом та італійським тістом
скупченням чорних ліктів і баскетбольних майок
джазом погоні за автом яке в опівніч зникає
від поліцейських «Chevy» — в хроніці завтра помістять

мені ця зима в снігопадах диктує листи і вірші
прогулянки вздовж океану якими нічого не вирішиш
тому що писання книги це споглядання руху
це підглядання в шпарку дверного замка — й собача
пристрасть обнюхати простір — і біля пірсу побачити
пару котра цілується тримаючись міцно за руки

тому що життя за сорок каже дивитись простіше:
і не питатись для чого порівну снігу і тиші
і ще також не питатись — що означають знаки
й чому в цих снігах твій сумнів — неначе сліпці на осліп —
суне тобі на зустріч — і пахне пташиний послід
бо все це — братан — ти мусів й до того знати

тому¬то цей острів пригрівши припарковану Alfa Romeo
на яку повсідалися птахи переважно надуті меви
ділиться снігом і словом — як сиґаретами — кент
і каже тобі не питати про принцип життя і пропорцій
і птахам зимовим що гріються в теплій протоці
ти кидаєш хліб з розгону — і вслід випадковий цент

Шо про автора:
Василь Махно
— поет, перекладач, літературознавець, есеїст. Народився 1964 року в місті Чорткові Тернопільської області. Викладав у Тернопільському та Ягеллонському університетах. Видав чотири поетичні збірки «Схима» (1993), «Самотність цезаря» (1994), «Книга пагорбів та годин» (1996), «Лютневі елегії та інші вірші» (1998), книжку перекладів польського поета Збігнєва Герберта «Струна світла» (1996), антологію нової української поезії «Дев’ятдесятники» (1998), літературознавче дослідження «Художній світ Богдана¬Ігоря Антонича» (1999). Вірші Махна перекладено польською, англійською, сербською, німецькою та вірменською мовами.
http://poetry.uazone.net/

рейтинг:
4
 
(4)
Количество просмотров: 20915 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама




наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode


Знайдіть подробиці усіх подій у новинах за день.