шо нового

Вокальнi партiї
 
14:55/21.06.2015

Кай-Олiвер Гутаккер (Нью-Йорк)

 

Вокальнi партiї

1-й голос: — Наш професор запізнюється.
2-й голос: — Наш професор завжди запізнюється. Чому ти так хвилюєшся?
3-й голос: — Я чув, що Мартін пропав.
2-й голос: — Сам винен. Хто в такий час виходить!

Pastorello, sei soggetto facilmente a t’ingannar1.

(1 Тут і далі — цитати з арій та вокальних творів Дж. Перґолезі, Дж. Верді, Ф. Шуберта і Р. Ваґнера. (Прим. перекладача.)   )

4-й голос: — Мартін усе одно не найкращий з нас.
5-й голос: — Та ясно, але…
1-й: — Бачили? Одного з наших випускників показували по телевізору. Як же його звати — такий високий, худий?
4-й: — Тепер усіх показують по телевізору.
6-й голос: — Місто стікає кров’ю.
4-й: — А цей знову. Ти ж зазвичай сидиш тихо. Те, що відбувається, не передати метафорами. Метафори сьогодні нуль, ніщо. І для мене вони ніщо.

Se tu m’ami, se tu sospiri sol per me, gentil pastor.

1-й: — Ну ти ж у нас пролетар!
2-й: — Чи могли б ми хоч трохи зосередитися на заняттях?
5-й: — Професора все одно ще немає.
1-й: — Ці арії звучать нині ще лажовіше, ніж зазвичай.
6-й: — Я б уже не називав це заняттями.
4-й: — А як?

Nessun dorma! Nessun dorma!

1-й: — У декого з нас я назвав би це самообманом.
2-й: — Проте всі вони склали вступні іспити, не забувай.
4-й: — Я свистав на ваші іспити.
5-й: — Місто…

Guardi le stelle che tremano d’amore e di speranza!

5-й: — Я чув, вони там, на вулиці, знову співають.
2-й: — Щось новеньке!
1-й: — Що саме?

Ma il mio mistero  chiuso in me, il nome mio nessun sapr!

5-й: — Не знати, тут же нічого не почуєш.
4-й: — Ти хочеш сказати, тут чути забагато всього?

No, no, sulla tua bocca lo dir, quando la luce splender!

6-й: — Ці завивання все заглушують. Викладачі обрубують нам слух.
5-й: — Щоб ми не чули, що співають на вулиці.

Ave Maria! Jungfrau mild.

1-й: — Вулиця підходить усе ближче до нас. Барикади…
2-й: — Підступають під наші вікна? Так, це недобре, що з цим робити?
5-й: — Мартін, наприклад.
2-й: — Перестань уже про нього, якщо він такий ідіот.
1-й: — І знов ця Аве Марія!
4-й: — Ти йому хоч би дзвонив?
1-й: — Дзвонив, чесно. Щодня те саме.
5-й: — Поза зоною.
6-й: — Ми в середньовіччі.
2-й: — Що б не трапилося, ми живемо своїм нормальним життям. Не те, що ті внизу.

Sulla tua bocca.

5-й: — Звичайно, куди їм до наших аудиторій!

Ma se pensi che soletto Io ti debba riamar.

2-й: — Я не хочу сказати, що ті внизу якісь божевільні. Але вони хочуть міську раду. Площа, на якій вони розклали намети, перед міською радою. А консерваторія на іншому боці площі. Це не наші проблеми.
1-й: — Ану тихше… Дайте як слід прислухатися. Так, співають гімн…

Sulla tua bocca.

6-й: — Наші стіни всього не заглушать.
3-й: — П’ятнадцять діб тому, хто там унизу ходитиме в капелюсі.
2-й: — Капелюх уже став символом.

Sulla tua bocca.

3-й: — Де ще за капелюх арештовують?
1-й: — Ти краще спитай, хто співає гімн.

Bella rosa porporina oggi Silvia sceglier.

4-й: — Та всі його співають. З обидвох боків.
6-й: — А ще сперечаються, хто має на нього право.

Mild und leise wie er lchelt.

3-й: — Аж так наш професор ніколи не запізнюється.
4-й: — Напевно, застряг унизу і вчить їх співати правильно.

Soll mein Gebet zu dir hinwehen.

1-й: — І, мабуть, з більшим успіхом, ніж деяких наших ре-мінорних телепнів.
2-й: — Так що ті внизу хоча б не будуть фальшивити, сидячи в арешті.
6-й: — Ви знали про те, що музика колись була зброєю? Свого часу в Англії король і дворяни пішли одне проти одного співом. Ущент переспівалися в операх.

Wir schlafen sicher bis zum Morgen, ob Menschen noch so grausam sind.

4-й: — Там унизу на площі вже точно ніхто не просить на біс.
3-й: — Ви думаєте, наш проф і справді серед тих унизу?
2-й: — Як Мартін? Анітрохи.
1-й: — Хто це може знати.
4-й: — Хто-небудь заткне це дурнувате чембало?
3-й: — Музика Баха по п’ятницях. Якщо по п’ятницях ще буває музика Баха.
2-й: — Революції в нашому навчальному плані не передбачено.
1-й: — Ну так. «Битва під Леньяно», «Воццек», «Вільгельм Телль»…
3-й: — Дуже дотепно. Я чомусь цілком можу уявити, що він там унизу.

Sulla tua bocca.

1-й: — Ну тоді можемо йти і ми.
4-й: — Униз?
2-й: — Ти здурів?
1-й: — Додому!
3-й: — Чому не вниз?
1-й: — Ідіот! Найкраще місце для таких історичних моментів удома перед телевізором.

Seht ihr’s nicht? Immer lichter wie er leuchtet.

2-й: — Найкраще місце для таких моментів консерваторія! Саме ця, де ми сидимо і співаємо.
4-й: — Ти любиш батьківщину?
2-й: — Ще й як! Саме тому я сиджу тут, а не стою внизу на площі.

hinwehe — he — he — he — he — hen

3-й: — Ти гівно!
1-й: — Спустися на землю. Серед нас патріотів немає. Якщо ми досягнемо успіху, то наше місце у Сіднеї або в Мілані, чи Афінах. Цю країну ми будемо бачити тим рідше, чим кращими станемо.
3-й: — Але це наша країна. Я йду вниз до всіх, котрі там.

Pastorello, sei soggetto facilmente a t’ingannar.

6-й: — Пошукати професора?
3-й: — І приєднатися до інших.
2-й: — Ага, поспівай нам знизу. Дурень.
1-й: — Та хай собі йде, якщо йому так хочеться за решітку.
3-й: — Ви тільки говорите. А мені діло робити.
6-й: — Старий, ми лише жартували. Там небезпечно внизу.
3-й: — Я хочу, як Мартін. У мене через нього почуття провини. Я мав би…
6-й: — Дивися. Там унизу й без тебе тисячі людей, кажуть у новинах.

Seht ihr’s nicht? Wie das Herz ihm mutig schwillt,
voll und hehr im Busen ihm quillt?

1-й: — Десятки тисяч, кажуть у закордонних новинах.
6-й: — Десятки тисяч. Тобто неважливо — більше одним чи менше. Але тут важливо. Ти один з найкращих, ти особливий. Там унизу ти лише крапля в морі, якщо ви мені все ж дозволите цю метафору.
4-й: — Та вже ж дозволимо! Власне кажучи, ти правий.
1-й: — Хочеш сказати, що навіть ти її зрозумів?
2-й: — Наш професор, здається, не зрозумів її.
4-й: — Напевно, він просто запізнився. Тепер до нас не пробитися.
3-й: — Напевно.
1-й: — Почекаймо ще трохи.
6-й: — Якщо ти думаєш, що мусиш обов’язково йти, то йди. Але було б краще, якби ти ще трохи почекав з нами всіма.
3-й: — І як довго?
4-й: — Кілька хвилин не завадить.
1-й: — Мабуть, до того часу з’являться свіжі новини. З телевізії ти дізнаєшся про все раніше, ніж стоячи там унизу.
3-й: — Ти хочеш сказати, що уряд розчиниться в повітрі?
1-й: — Я хочу сказати, що ти, як мінімум, мав би ще трохи вичекати.
3-й: — Чекати, чекати…
2-й: — Хоча б кілька хвилин. Я не хотів тебе образити.
3-й: — Ну добре. Які проблеми, кілька хвилин вони там унизу ще мене почекають.
6-й: — Чуєте, в нас уже ніхто не співає. Якісь новини?
1-й: — Тоді ми зараз точно про все дізнаємось.
2-й: — Бачиш, у кожному разі найкраще вичекати. Вплинути ми ніяк не можемо.
3-й: — Ви думаєте…
6-й: — Що?
3-й: — Ви думаєте, вони щось змінять? Оті внизу.
1-й: — Абсолютно. Вони в кожному разі щось змінять. От тільки в який бік?
4-й: — Побачимо.
2-й: — Угу, побачимо.
1-й: — Але музика тут у жодному разі не стане кращою.
3-й: — Ні. Цього не змінить жодна революція, точно ні.
4-й: — Якщо я стану президентом, то забороню чембало!
1-й: — Амінь!

Переклав з німецької Юрій Андрухович

Від перекладача:
Кай-Олівер Ґутаккер
(народився 1990 року, живе і навчається в Берліні) був одним з найпомітніших учасників мого семінару «Вигадані поети», що його я вів цьогоріч протягом квітня — вересня в Університеті ім. Гумбольдта. У центрі його семінарського проекту постав такий собі Крістіан Лодаль (1889 —?) — німецький поет, напівфранцуз за походженням, що своєю творчістю заповнив нішу сюрреалізму в німецькомовній ліриці 1920–30-х років. Це була найпереконливіша — як у літературно-історичному, так і в суто мистецькому сенсі — містифікація, народжена під час мого семінару. Поезії «Крістіана Лодаля» у виконанні Кая-Олівера Ґутаккера виявилися такими стильово повновартісними та «вірогідними», що якби цей поет — Лодаль — існував насправді, то без його віршів не обійшлася б нині жодна більш-менш репрезентабельна антологія німецької поезії ХХ сторіччя.
Зрозуміло, що коли влітку я почав формувати зі своїх студентів «передовий загін» для спільної подорожі в Україну на фестиваль Meridian Czernowitz, Кай-Олівер був серед перших, кому я запропонував цей дещо ризикований маршрут. Наш семінар розвивався навіть цікавіше і продуктивніше за мої попередні очікування, тож у мене виникла ідея провести пару поетичних перформенсів з «Вигаданими поетами» на українських сценах. Незадовго перед виїздом в Україну Кай-Олівер надіслав мені ще один свій текст, цього разу не зі «спадщини Крістіана Лодаля», а таки під власним іменем.
Це невеличка п’єса для шістьох (може бути й сімох або п’ятьох) виконавців, оригінальну назву якої «Gesnge» я згодом наважився перекласти як «Вокальні партії». П’єсу було написано минулої зими під час Євромайдану. Цю обставину я не згадую всує: розмова студентів, які ніяк не можуть дочекатися свого професора, відбувається у стінах консерваторії, що розташована поблизу головної площі певної охопленої масовим протестом столиці. Люди на площі (дехто зі студентів називає їх «ті внизу»), як і сама площа («там внизу»), втілюють собою бунтівний і небезпечний дух революції, щодо якого кожен зі студентів мусить якось позиціонуватися. Тим більше, що дехто з їхніх товаришів уже зник за ґратами та й професора підозріло довго немає на занятті.
Розмова йде під супровід вокальних партій — у сусідніх аудиторіях працюють над класичними оперними аріями, звуки яких поступово накладаються одні на одних. Натомість «там унизу» також співають — здається, гімн. За нього, як і за носіння капелюха, можна тепер отримати від влади п’ятнадцять діб арешту. Зайво запитувати, чи вам це нічого не нагадує.
«Високе мистецтво» і «площа» співіснують у цьому коротенькому тексті у своєму вічному протиставленні, а проблема «митець і суспільство» вкотре піддається нищівно-провокативному випробуванню.
Більше — в першоджерелі від Кая-Олівера Ґутаккера.

Юрій Андрухович

читать далее

рейтинг:
0
 
(0)
Количество просмотров: 4328 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама

наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode