шо нового

Тактична правота
 
18:49/13.01.2015

Галина Крук (Львiв)

*  *  *

як патрон береженого Бог береже
як у схроні останній патрон береже
хтось для власної скроні

за межею, що ділить своє і чуже
женчик¬бренчик тобі насюркоче, що вже
син твій дибиться в лоні

заховайся у голці ялиці, в лиці
хлопченяти, що падатиме в ялівці
щоб тебе відшукати

у землі, що парує, в землі, що жива,
ти залишив для нього найважчі слова:
«батьківщина» і «тато»

батьківщина як те, що від батька йому,
замість батька такому малому йому,
що заплакав би кожен

«але, Господи, хай він відчує нутром,
що це він — мій насправді останній патрон
бережи його, Боже...»


*  *  *

зі сказаного вище
нічого не випливає:
ні паперовий кораблик
ні долі химерний вигин
ні каченя гумове,
що переходить у спадок
від одного батька до сина,
теж одного — більше не встигли

зі сказаного угору,
зі згаданого усує
господи, ти вділяєш
кожному різну міру
грають в одні ворота
мати одна із сином
син за двох відбиває —
матері не пасує

зі сказаного запізно,
з несказаного ніколи
стільки жалю на серці,
а оком — не випливає
пІдуть один за одним
пІдуть всі до одного,
підуть до того, хто знає:

ніхто сам­один не буде

підлітки

каже вона: «на цьому світі нас надто багато
а на тому — напевно, взагалі такий тлум,
що до знайомих душ не пробратись

отак все життя надієшся,
що хоч по смерті буде тобі радість,
а — на тобі,
опиняєшся не зовсім там і не з тими

от подумай, хіба виплачується вмирати,
щоб опинитися в незнайомому натовпі
і всю вічність рухатись тільки туди,
куди він тебе нестиме.

єдина втіха —
що кожна окрема душа майже не займає місця,
не ремствує, не скандалить,
не розпихає сусідів ліктями

бо куди пхатися, якщо всі знають
що нічого нема там далі,
окрім тісняви і вічності...»

і кожного разу, коли вони їдуть маршруткою,
такою напханою,
що дивно, як вона взагалі може пересуватися,
він міцно тримає її перелякану руку,
щоб, якби щось раптом,
надто довго там не шукатися

тактична правота

усе, чого мене вчили —
більше непридатне

ні дати комусь, ні взяти, хіба що забути,
знехтувати
(при цьому слові чуюся як фехтувальник)

усе, чого мене вчили,
схоже на фехтування на рапірах:
не заступати за лінію,
дотримуватися правила пріоритету, —
це ж бо спорт, а не вулична бійка

крок вправо, крок вліво —
усе, що мені казали про свободу

усе ще сприймаю знаки твоєї уваги
як знаки пріоритету на вузькій дорозі,
все ще на них ведуся

та коли даєш волю рукам,
усе, чого мене вчили,
виявляється непридатним


*  *  *

мамо, час іде умовно,
десь далеко, десь не з нами,

тату, час стоїть на місці,
як горіх посеред двору

сину, є на тім горісі
розгалуження, що впору

вже хіба що твоїм дітям,
вже хіба що їхнім внукам,
тих горіхів найміцніших,

що ніхто з нас не розлущив,
що вже тягнуться угору.

не спожити того всього,
що нам час приносить, тату,
на поживу і на втіху.

мамо, я також не знаю,
як цю гору обігнути,

як цю річку обігнати,
як горіх цей обхопити.

хай той час нас не обходить,
хай він нас обходить боком,

тих, що садять серед двору
гордий саджанець горіха.


*  *  *

такий довгий, як юрський,
            період внутрішнього мовлення
така насторожена, як усмішка аутиста, весна
дівчинка на майданчику не може більше відсуватися —
колода закінчується,
            колода у власному оці закінчується,
а порошинка з чужого ніяк не випливе
тільки кача по тисині... пливе проти течії...
дай, боже, йому сил проти течії


*  *  *

в небі намалював
ластівку і шуліку
каже мені: стеж
за цими двома в русі,
за цими двома в парі
а вони так далеко вже,
що не бачу, хто з них де
що не розрізняю, де з них хто
найсумніше відкриття:
нема так, щоб саме тільки добро
нема добра без зла
нема добра і зла без мене

Про автора:
Галина Крук — поет, літературознавець, перекладач. Член Асоціації українських письменників (2001) та Українського центру ПЕН-клубу (2010). Переможець Літературної премії імені Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» (1997), лауреат премії «Гранослов» (1997) та видавництва «Смолоскип» (1997).
Авторка поетичних збірок «Мандри у пошуках дому» (Львів, 1997), «Сліди на піску» (Київ, 1997), «Обличчя поза світлиною» (Київ, 2005) та «Спів / існування» (Львів, 2013).
Живе у Львові, викладає зарубіжну літературу у Львівському національному університеті імені І. Франка.

рейтинг:
0
 
(0)
Количество просмотров: 5456 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама

наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode