шо нового

НIЖ
 
20:20/16.11.2014

Стеван Тонтич (Сараєво)

Подорож до Парижа

Декілька нас, так званих митців,
так званих інтелектуалів
із так званої Боснії і Герцеговини,
із міста у серці пекла цієї так званої громадянської війни,
отримує одного так званого, цілком фантастичного, дня
запрошення від так званого Європейського громадянського форуму
приїхати на відомий престижний з’їзд
до так званої Франції.

Поїздка звідси в Париж
для мене була рівнозначною путівці в безсмертя,
подорожі до раю.

Після семиденного очікування в місці зборів,
напружених з’ясовувань із так званими миротворчими силами ООН
і так званою державною владою
нам повідомили, що нашої подорожі
до так званої Європи
не буде зовсім.

А оскільки мене так довго не було вдома,
моя дружина зустріла мене, як після повернення
зі справжньої, далекої подорожі,
вона — єдина не так звана,
а перед сусідами я точно осоромився,
що так швидко, зневаживши його, покинув Париж,
повернувшись у місце неминучої погибелі.

Чорний пес

Із біженцем, македонцем, у наш сховок
прийшов і його чорний пес,
кріпкий, як вовк,
лагідний, мов ягня.

Поки навколо падають гранати,
чорний пес бігає газоном,
вільний і безстрашний, як демон,
і услужливий аж до кончини:
щоразу слухняно приносить
палицю, кинуту рукою хазяїна,
та й кинуті нашими руками,
які про нього не піклуються.

А палиця летить все далі й далі,
пес біжить все швидше й швидше,
і дихає голосніше й голосніше,
висолоплений язик звисає аж до землі.

Я дивлюся на чорного пса, що майже задихається,
дивлюся на чорну свободу,
дивлюся, як він хоче нарешті влягтися
перед нами, що навіть не наважилися поворухнутися
під стіною, за якою сховалися.

Сяйво і морок

Ніколи стільки сяйва у повітрі,
ніколи стільки жару в небесах,
як цього літа.

Ніколи так не проявляв себе Творець
у кожній рослинці, звірятку, речі,
у струмках, у плодах.

Світло торкається безумної
внутрішньої краси кожної речі,
дорожній пил до безпам’ятства п’є
небесне материнське молоко.

Ніколи такої святої ясності,
такого запашного полудня.

Ніколи, ніколи такого безмежного мороку,
що ним заряджені люди.

Ніколи такої безмежної гори мороку
на цьому племені, дикому й ніжному,
у сяйві останньому, передсніжному.

Ніж

Кожного разу після обіду
я ретельно його мию,
протираю алкоголем,
замотую у льняну ганчірку,
потім у срібну фольгу
і ставлю
        на глибоку
        заморозку.

Хочу, щоб він був чистим і крижаним,
коли я раптово його вхоплю і встромлю
у цей темний мур серця.


Любов у сільському стилі

У тому селі я ніколи не бачив (око шкодує через це),
щоб селянин, молодий чи старий, цілував свою жону.
Кохалися вони під покровом густої пітьми,
коли стать дичавіє й забуває про ганьбу і стрим,
і бог їм, марнотратник, давав табунець діточок.

У тому селі я ніколи, неділя це була чи середа,
не бачив пари, яка б на очах у всіх обіймалася, голубилася,
ні юнака, що свою кохану принаймні тримав би за руку,
крім як на вечорницях, на танцях — допоки коло не розсиплеться
під постріли й крики ватажка й охоронця порядку.

Немає більше того села, тих дівчат, хлопців,
воно спалене разом з іншими, з сотнями селян.

(Вірші з книжки Stevan Tontić: VJERNA ZVIJEZDA, izbor poezije na srpskom i makedonskom jeziku — Matica Makeonska, Skopje & Arka, Smederevo/Skopje, 2012).

З боснійської (сербської) переклав Андрій Любка

Від перекладача:

Вірші боснійського біженця

Стеван Тонтич, мабуть, поєднує у собі дві, здавалось би, непоєднувані речі: є водночас добрим поетом і сумлінням покоління. Коли двадцять з гаком років тому на Балканах розпочалася війна, поет — етнічний серб, що живе в Боснії й Герцеговині — виступив проти неї, закликавши сербів припинити свою шовіністичну атаку. Після цього, ясна річ, його проголосили зрадником і мішенню № 1, тому Стевану довелося втікати з країни. Майже десять років він прожив у Німеччині, де зібрав купу важливих літературних нагород, і лише в 2001 році повернувся в рідне Сараєво. Повернувся так, як і личить доброму поетові — без пафосу, наголошення на своїх стражданнях і міжнародній важливості. Вірші його теж такі — без дидактики, приголомшливих метафор і опису жахіть. Радше навпаки: спокійним голосом він каже про кошмари. В яких жили, але від яких прокинулися. Проте не факт, що вони й далі не снитимуться.
Андрій Любка


Про автора:
Стеван Тонтич
(Stevan Tontić, 1946) — боснійський поет, прозаїк, есеїст, укладач антологій, перекладач із німецької. Автор двох десятків книжок, його тексти перекладені багатьма європейськими мовами. У 1993–2001 роках перебував на еміграції у зв’язку з балканськими війнами, потім повернувся на Батьківщину. Лауреат найважливіших югославських літературних нагород — ім. Шантича, Змая, Андрича та інших; володар нагороди Баварської академії мистецтв і премії «Література у вигнанні» міста Гайдельберґа. Живе у Сараєві (Боснія і Герцеговина).

рейтинг:
0
 
(0)
Количество просмотров: 4829 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode