шо нового

Гiвнюк (уривок)
 
18:14/01.07.2008

Вони не знали, що робити зі своєю старістю, так само як раніше не знали, що робити зі своїм життям. Були вже старші, ніж напророчили собі в дитинстві, і не мали поняття, чим зайняти оті понаднормові години. Усе вже скінчилося, завіса впала, стук крісел давно затих, а вони залишилися на порожній сцені, уже зігравши ролі, залишилися без тексту, без режисера і без глядачів. Вони вже не розрізняли днів, про свята довідувалися з телевізорів і радіоприймачів, купували тоді дорожчі ніж зазвичай копченості, пляшку вина й сідали мовчки до столу, перехрестившись машинально перед тим як взятися до їжі, витримували одне одного за столом тих кілька десятків хвилин, а потім ховалися по кутках, кожне перед своїм екранчиком, поверталися до своїх печер, вдивляючись у тіні на стінах. Ритуали перейшли у звички.
Брат старого К. з пляшкою дешевого пива щоночі засинав перед увімкненим телевізором тоді, коли йшли еротичні програми, дивлячись сни про щасливе завершення своїх любовних невдач. Сестра старого К., прочитавши вечірні молитви і вимкнувши Єдине Радіо Справжніх Поляків, чула через стіни цмокання рожевих смокталочок, і тоді заходила до братової кімнати і, затикаючи вуха, відводячи погляд, підходила до телевізора і вимикала його з розетки, а глянувши потім на блаженний вираз обличчя сплячого братика, штурхала його в бік, щоб перебити його грішний сон, пляшку з руки виймала і клала на її місце вервицю. Брат старого К. сон мав міцний, нелегкий до перепрограмування, тож вервичні ранкові пробудження завжди викликали в нього невеличкий, але обтяжливий дискомфорт сумління.
Мама з головою поринула в латиноамериканські серіали, вони засіли у ній безповоротно і розмножувались, вона кулилася від них і худла, але нічого не могла вдіяти, латиноамериканські серіали були єдиним дармовим харчем для її організму, найдоступнішим, вона живилися тільки ними, цілими днями, весь час повторюючи:
— Тільки з них я знаю, що таке справжнє життя: це остання радість у моєму житті, я не дозволю її відібрати. Досить я вже навоювалася з вами всіма, на старість дайте мені святий спокій, — казала вона й поглинала серіали, іноді по два нараз, переживаючи їх і пережовуючи, навіть не підозрюючи, що отакі погризені й пошматовані, вони регенеруються в її нутрощах і висмоктують її зсередини, найбільшим делікатесом вважаючи мозок, знищують один одного у матері всередині, воюючи за найбільші ласощі; можливо, тільки тому вона ще жила, що серіали вели в ній смертельну війну за доступ до мозку, таку запеклу, що рідко коли якомусь із них на мить вдавалося порозкошувати, паразитуючи всередині її черепа, тільки для того, щоб тут же його вигриз суперник.
Тим часом старий К. жив у переконанні, що найкраще в житті у нього ще попереду; переконанні, до якого він дійшов, підбивши підсумок свого життя і зрозумівши, що досі з ним траплялися тільки нещастя; він ходив по дому, примовляючи:
— Що поробиш, не всім щастя дається змолоду, деяких тільки в старості починають цінувати, видно, і в мене така доля, хоча, щиро кажучи, що стосується старості, то я тут не поспішав би з висновками, «Не знаєте дня ні години», каже наш Господь, і чого б це ми мали вимірювати вік кількістю прожитих років, адже важливо не те, скільки хтось уже прожив, а скільки ще житиме, і щось мені здається, що в цьому я набагато молодший не тільки від вас усіх, але й від багатьох шмаркачів, наприклад, від мого дурного сина, який довго не протягне з таким способом життя, точно вам кажу, ще коли він жив з нами, так­сяк можна було на нього впливати, але зараз він геть зійшов на пси і скінчить у канаві, що поробиш, батькові не вдалося припильнувати дитину, така невдача, що поробиш, але, як я вже казав, мене всі лиха вже спіткали, тепер нарешті має пощастити, тепер повинно статися щось добре, я відчуваю…
І так от філософствуючи, так носячись зі своїм передчуттям, він пристрасно віддавався грі в лотерею, з дивовижною послідовністю не вгадуючи нічого і залишаючись навіть без найменшого виграшу, писав сутяжницькі трактати до фірм, які за придбання старого будильника обіцяли новий автомобіль або запевняли, що, замовивши енциклопедію за ціною удвічі більшою, ніж у книгарні плюс вартість пересилки із Сейшелів, він отримає великий грошовий приз; старий К. домагався усіх цих призів і висилав по кілька листів щоденно, примовляючи:
— Ну що це за злодійські часи, серед білого дня безсовісно ошукують людину, ох, якби ж то мені вистачило на юриста, ох, якби я керував, то винищив би ту заразу, викорінив дотла, бо в тюрмах їм занадто добре, з наших податків їх утримують, і їм там ведеться ліпше, ніж в готелі, треба повернути смертну кару і не панькатися, і так люду забагато, злягаються, як кролики, особливо ті бандитські морди, що мешкають у нашому районі, з них теж нічого доброго не виросте, я б розробив програму стерилізації і запровадив в обов’язковому порядку для всіх гівнюків з недостатнім рівнем інтелекту, бо такому одному з другим навіть якщо лопату дай у руки, то втлумить комусь у чоло і приб’є замість того, щоб копати що треба, ой я б зробив порядок, для початку
в цьому місті зробив би…
Він навіть балотувався на виборах до міської ради, в якійсь партії знайшовся його давній дружок, із котрим він колись учився, і йому запропонували, «віддаючи належне його незламній позиції та безкомпромісності», останнє місце у списку кандидатів, звісно, за умови внесення відповідної суми на «промоційні» цілі, тож старий К. склав докупи свою двомісячну пенсію, пенсії сестри і брата (мама відмовилася його підтримати: «Тобі зовсім розум відбило на старість, хлопе, я не дам себе до могили загнати, я маю чотириста п’ятдесят злотих на місяць і тобі з того обіди готую, я цього не викину на вітер, який старий, такий дурний, думаєш, там на тебе чекають, вже тобі місце у кріслі готують, вже тобі стіл прибирають, щоб було куди ноги класти, блазню ти наївний!») і вніс на рахунок партії, і балотувався, і цілий місяць роздавав погрози ворогам та обіцянки друзям, ділив шкури на ведмедях, а потім, коли з тріском провалився, впав у бездонну депресію. Замкнувся у своїй кімнатці й не виходив, поки йому не вдалося знайти пояснення поразки на виборах, тож сидів він довго, відмовляючись від їжі, тільки дозволяв сестрі приносити мінеральну воду, проводив голодування в рамках протесту проти лицемірних і невдячних людей, котрі його зрадили в момент істини, голодував і виголошував монологи через двері. Спочатку у нього був біблійно мученицький період:
— О Боже мій, Боже, чому ж ти так мене випробовуєш, чому обрав мене Іовом, чому звідусіль я негоди і беззаконня терпіти мушу, о Господи, що я тобі зробив, чим завинив, ціле життя тільки паскудність людська ранить моє серце, нащо ж ти спитуєш моє терпіння, нащо терзаєш мене?!
За кілька днів, уже трохи зголоднівши, він став дратівливішим:
— Дурна жінка, дурний син, дурні брат із сестрою, дурна родина, дурні сусіди, дурне людство, дурне життя, дурість, усе дурість!
А коли мама вже переконала всіх інших домашніх, що саме час викликати психіатра, старий К. зголоднів настільки, що вирішив покинути свою келію, не втративши при цьому залишків давнього гонору; тож він підвів підсумок:
— Ну що ж, не вперше з’ясовується, що людська дурість є неподоланною; я дав їм шанс, з якого вони не скористалися; ні то ні, ця країна мерзотна, це місто мерзотне, ця країна і це місто не заслуговують на таких людей, як я, навіть добре, що так вийшло, навіть якби я переміг, то рано чи пізно зрозумів би, що, керуючи ними, я є лише свинопасом, хе хе, гарно я сказав, дуже гарно, ну власне, свинопасом я не буду, у цій родині ніхто ніколи так низько не опускався, щоби стада випасати, який же я був дурний, що раніше цього не збагнув, словом: це була переможна поразка; словом: останні стануть першими; словом: дайте щось жерти, бо я зголоднів за всі ті дні!
І все повернулося до норми, до капців, кросвордів, телетурнірів, ранкових болячок, старість їх припорошила, укрила пилом навіть сни.
Коли я телефонував, мама скаржилася, що їй було легше, поки її сни не постаріли, казала:
— Колись мені снилося, що я маю крила, такі пташині, що літаю в небі і ті крила несуть мене, самі, навіть махати не треба, і я завжди собі думала, що так має бути після смерті, коли йдеш до неба; а зараз… також мені сниться, що я маю крила, але воно щось таке ніби міль, виразно відчуваю, що то такі комашині крильця, обліплені пилом, всюди той пил, у ліжку, під ліжком, під шкірою…

З польської переклала Наталя Чорпіта

рейтинг:
0
 
(0)
Количество просмотров: 27473 перепост!

комментариев: 0

Введите код с картинки
Image CAPTCHA

реклама



наши проекты

наши партнеры














теги

Купить сейчас

qrcode